Рішення № 62118730, 12.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/12616/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДТЕХНИКА-В"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ»

про стягнення 101 404,40 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явились;

Від відповідача: Олєйніков Є.В. - представник, довіреність № 269 від 27.04.2016.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДТЕХНИКА-В" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛСТРОЙ" про стягнення коштів у розмірі 101 404,40 грн., з яких 34 825,00 грн. - основна заборгованість, 2845,00 грн. - 3 % річних, 32 366,25 грн. - пеня, 31 368,15 грн. - інфляційні втрати, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2515,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг будівельною технікою № 19.04/2013-ОУ від 18.04.2013 в частині оплати наданих йому послуг, внаслідок чого утворилась вищезазначена заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляд, порушено провадження у справі № 910/12616/16 та призначено до розгляду на 28.07.2016.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 та 31.08.2016 розгляд справи відкладався на 31.08.2016 та 29.09.2016.

29.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 12.10.2016.

У судове засідання 28.07.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 28.07.2016 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 28.07.2016 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103039252191.

У судові засідання 31.08.2016 та 12.10.2016 з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача у судові засідання 31.08.2016 та 12.10.2016 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 31.08.2016 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103039599574.

Копія ухвали суду від 03.10.2016, яка направлялась позивачу на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 65098, м. Одеса, вул. Остапа Вишні, буд. 1, на час проведення судового засідання 12.10.2016 на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103039603237, в якому зазначено, що станом на 12.10.2016 вказане поштове відправлення вручено адресату особисто 06.10.2016.

У судовому засіданні 28.07.16р. представником позивача подано заяву про долучення документів до матеріалів справи б/н від 28.07.2016, яка судом задоволена, документи долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 18.08.2016, в яких зазначено про укладення між сторонами окрім спірного договору також Договору № 09/12-06 про надання послуг будівельною технікою від 09.12.13р. Пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 31.08.2016, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що підставами позову (існування заборгованості) позивачем наданий Договір № 19.04/2013-ОУ про надання послуг будівельною технікою та акт здачі - прийняття робіт від 19 вересня 2013 року № ОУ-0000472, який пов'язаний з договором №1013/13-ОУ від 10.04.2013, а не зі спірним договором № 19.04/2013-ОУ. Окрім того відповідач на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення 32366,25 грн. пені за період з 20.09.13 р. по 10.06.16 р., зазначаючи про припинення нарахування пені з 01.04.14 р.

Відзив на позовну заяву б/н від 31.08.2016 судом долучений до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 12.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 26.09.2016, в яких позивач зазначив, що сплата грошових коштів в сумі 74000,00 грн. здійснена відповідачем на підставі рахунку - фактури № СФ- 287 від 09.12.13р. за договором № 09/12-06 від 09.12.13 р. та не можуть бути враховані на виконання спірного Договору № 19.04/2013-ОУ від 18.04.13 р. Окрім того, позивач повідомив суд про помилкове посилання в акті здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 00000337 від 31.07.13 р. на Договір № 1013/13-ОУ від 10.04.13 р., оскільки вказаний акт було складено на виконання Договору № 19.04/2013-ОУ від 18.04.13 р., а також просив розглянути справу без участі представника ТОВ «Спецбудтехніка-В». Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 12.10.2016 та відзив на позовну заяву б/н від 29.09.2016, в якому останній заперечує проти позовних вимог, зазначає про перерахування на рахунок позивача грошових коштів в загальній сумі 336 525,00 грн. та сплив позовної давності за вимогами про стягнення пені в сумі 2567,51 грн. за період з 01.04.14 р. по 10.06.16 р.

Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 12.10.2016, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, позивач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі представника ТОВ «Спецбудтехніка-В», а також той факт, що представник відповідача проти розгляду справи без участі представника позивача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 12.10.16 представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, відповів на питання суду та підтримав заяву про застосування спеціальної позовної давності.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 18 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудтехніка-В" (позивач у справі, виконавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (відповідач у справі, замовник за Договором) було укладено Договір №19.04/2013 про надання послуг будівельною технікою (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надати послуги замовнику з надання будівельної техніки, а саме баштовий кран КБ-408.21 (далі - баштовий кран), наявний у розпорядженні виконавця.

Розділами 2-9 сторони узгодили зобов'язання виконавця та замовника за договором, вартість послуг і порядок розрахунків, відповідальність сторін, умови розірвання договору, форс-мажор, вирішення спорів тощо.

За умовами п. 1.4 Договору термін дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами і закінчується з виконанням сторонами всіх взятих на себе зобов'язань.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору виконавець зобов'язаний надати баштовий кран, в узгодженій сторонами комплектації і обумовлені в договорі строки та забезпечити надання послуг в режимі без вихідних днів, роботою не менше 8 машино-годин на добу.

Характеристики баштового крану, який виконавець надає замовнику, вказуються в додатку № 1 (п. 1.2 Договору).

Пунктами 1.5 та 1.6 Договору сторони погодили, що надання послуг по договору здійснюється орієнтовно до 30 листопада 2013 року. При цьому не менше ніж за 30 календарних днів до запланованої завершення робіт. Замовник зобов'язується письмово повідомити виконавця про точну дату початку демонтажних робіт баштового крана. Місце надання послуг: Україна, м. Одеса, вул. Центральний Аеропорт, 2.

Згідно з п. 2.3 Договору виконавець зобов'язується надавати баштовий кран, який буде введений в експлуатацію (пущений в роботу) ним відповідно до чинного законодавства України. Виконавець своїм наказом призначає особу відповідальну за технічний стан кранів, кранівників. Виконавець зобов'язується поставити баштовий кран на монтажну ланку - 12,00 метрів. У разі необхідності продовжити влаштувати рейкового шляху під баштовий кран.

У відповідності до п. 1.3 Договору виконавець надає баштовий кран після надходження від замовника суми авансу у розмірі та на умовах, зазначених у п. 3.2.1 Договору і за умови виконання п. 3.3 Договору замовника, за умовами якого на підставі наданих виконавцем креслень замовнику, замовник своїми силами і за свій рахунок готує фундаментні основи під установку баштового крану з висоти вільного стояння і демонтаж рейкового шляху з об'єкту будівництва.

Так, як встановлено судом за наявними матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачеві послуги будівельною технікою - крану КБ 408.21 на загальну суму 371 350,00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами без зауважень та скріплених печатками замовника та виконавця актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), а саме: № ОУ-0000222 від 18.05.13р. на суму 70000,00 грн., № ОУ-0000223 від 31.05.13 р. на суму 24500,00 грн., № ОУ-0000273 від 30.06.13р. на суму 60900,00 грн., № ОУ-0000337 від 31.07.13 р. на суму 53025,00 грн., № ОУ-0000419 від 30.08.13 р. на суму 70000,00 грн., № ОУ-0000420 від 30.08.13 р. на суму 58100,00 грн. № ОУ-0000472 від 19.09.13 р. на суму 34825,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Кількість відпрацьованих баштовим краном виконавця годин роботи визначається на підставі змінних рапортів та вказується у акті виконаних робіт, який складається виконавцем та надається замовнику (п.4.5 Договору).

Окрім цього позивачем долучені до матеріалів справи копії довідок про виконані роботи (послуги) - подорожні листи (рапорти) за спірний період на підтвердженні кількості відпрацьованих наданим позивачем краном КБ-408.21 машино/годин.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг крану КБ 408.21, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акти прийняття вказаних послуг, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг.

Отже, підписання замовником (відповідачем) актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги крану.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено сторонами в п. 4.1 Договору за надання виконавцем послуг, передбачених цим Договором, замовник оплачує виконавцю щомісячну плату на підставі підписаних замовником актів про прийняття послуг виконавця, що складені на підставі змінних рапортів про фактичний час роботи баштового крану.

Відповідно до п. 4.2 Договору вартість роботи баштового крана за 1 машино-годину становить 175,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 29,17 грн.

Згідно п. 4.3 Договору розрахунки за виконані роботи, з урахуванням коштів перерахованих згідно положень п. 3.2 Договору здійснюються на підставі підписаних замовником Актів приймання-передачі виконаних робіт, які подає виконавець в останній робочий день звітного місяця, а замовник розглядає і підписує протягом 5 днів з дати отримання, або надає мотивовану відмову від приймання робіт, де обґрунтовано повідомляє причини відмови від підписання акту. Акти повинні бути складенні на підставі змінних рапортів із зазначенням фактичного опрацьованого часу роботи баштового крану.

При цьому заперечень щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг крану КБ 408.21 за вказаними актами в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, доказів опротестування виставлених позивачем актів здачі-прийняття послуг та наявності письмових претензій або відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудтехніка-В" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг будівельною технікою - крану КБ 408.21, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних в актах обсягах та порядку без будь - яких зауважень.

Умовами п.3.2 Договору сторони визначили порядок розрахунків за надані послуги. Так, згідно п. 3.2.1 Договору замовник протягом 5 банківських днів з моменту укладення договору зобов'язується перерахувати виконавцю суму 110 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 18 333,33 грн., де 70 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % 11 666,67 грн. - оплата за перебазування та монтаж баштового крана; 40 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 6 666,67 грн. - аванс за перший місяць роботи баштового крану.

Відповідно до п. 3.2.2 Договору замовник зобов'язується окремо оплатити роботи з додаткового влаштування рейкового шляху під баштовий кран (згідно п. 2.3 Договору) на підставі Акту про виконання таких робіт, за підписом повноважних представників сторін. Вартість влаштування додаткового рейкового шляху під баштовий кран складатиме 1800,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 300,00 грн. за 1 рейку.

У відповідності до п. 3.2.3 Договору замовник за 30 календарних днів до дати початку демонтажних робіт перераховує виконавцю 70 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 11 666,67 грн. Дана сума є оплатою за демонтаж баштового крана з висоти вільного стояння і демонтаж рейкового шляху з об'єкту будівництва.

За умовами п. 4.6 Договору оплата за надані виконавцем послуги здійснюється замовником щомісячно до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Підставою для проведення розрахунків замовника з виконавцем за надані послуги є Акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами.

Розрахунки за цим Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.4.8 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву та представником відповідача в судовому засіданні, за надані згідно Договору послуги крану КБ 408.21 відповідач здійснив часткову оплату в сумі 336 525,00 грн., а саме 24.04.13р. в сумі 110 000,00 грн., 18.07.13 р. в сумі 45 400,00 грн., 06.08.13 р. в сумі 53 025,00 грн., 05.09.13 р. в сумі 70 000,00 грн., 18.09.13 р. в сумі 58 100,00 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень ТОВ «Солстрой» та виписками банку по поточному рахунку позивача.

При цьому платіжним дорученням № 1718 від 24.04.13 р. на суму 110 000,00 грн. відповідач здійснив відповідно до п. 3.2.1 Договору оплату 70 000,00 грн. за доставку, монтаж баштового крану КБ 408.21 та 40000,00 грн. авансу за перший місяць роботи крану.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг крану КБ 408.21 на суму 34825,00 грн. за актом № ОУ-0000472 від 19.09.13 р. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства та умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 19.04/2013-ОУ про надання послуг будівельною технікою від 18.04.13 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на зазначення в актах № ОУ-0000472 від 19.09.13 р. та № ОУ-0000337 від 31.07.13 р. в якості підстав наданих робіт договору № 1013/13-ОУ від 10.04.13 р., укладеного між сторонами, що, на думку відповідача, позбавляє можливості розцінювати вказані акти в якості доказів надання послуг краном КБ 408.21 за спірним Договором № 19.04/2013-ОУ від 18.04.13 р. та, відповідно, наявності заборгованості відповідача.

В свою чергу суд зазначає, що за приписами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами у відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України визнаються документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Тобто, за приписами вказаної норми письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

Проте, оскільки відповідачем на підтвердження своїх заперечень в частині складення спірних актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000472 від 19.09.13р. та № ОУ-0000337 від 31.07.13р. на підставі іншого договору, укладеного між сторонами - № 1013/ОУ від 10.04.13р., не надано оригіналу або копії відповідного договору або інших доказів на підтвердження існування останнього, окрім як зазначено про його наявність відповідачем у відзиві та представником відповідача в судовому засіданні, вказані твердження відповідача щодо наявності іншого договору надання послуг № 1013/ОУ від 10.04.13р., на виконання якого складені та підписані зазначені спірні акти судом оцінюються критично та до уваги не приймаються.

Також судом враховані письмові пояснення позивача та надана ТОВ «Спецбудтехніка-В» доповідна записка бухгалтера товариства, в яких зазначається про помилкове посилання в актах здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000472 від 19.09.13 р. та № ОУ-0000337 від 31.07.13 р. на реквізити іншого договору, який між сторонами не укладався.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуги крану КБ 408.21, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати послуг крану КБ 408.21 відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 34 825,00 грн. за надані та спожиті послуги баштового крану КБ 408.21 підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у разі порушення терміну оплати за надані послуги (додаткові послуги), обумовлені в даному договорі, замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, виходячи з суми заборгованості за кожен день прострочення.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги крану у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 32366,25 грн. за період з 20.09.13 р. по 10.06.16 р., 3% річних в сумі 2845,00 грн. за період 20.09.13 р. по 10.06.16 р. та інфляційні нарахування в сумі 31368,15 грн. за період вересень 2013р. - квітень 2016 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині процентів річних та втрат від інфляції.

Суд звертає увагу на передбачений умовами п.п. 4.3, 4.6 Договору порядок визначення вартості та оплати відповідачем наданих позивачем послуг баштового крану, зокрема, надсилання виконавцем в останній робочий день звітного місяця актів приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) замовнику для підписання або мотивованої відмови на протязі 5 днів, та подальшої оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, враховуючи який та дату складання спірного акту № ОУ-0000472 від 19.09.13 р., судом визначений як граничний строк виконання зобов'язань з оплати наданих послуг - 15 жовтня 2013 року, та, відповідно, початок періоду прострочення за зазначеним актом з 16.10.13р.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції, враховуючи визначений судом з урахуванням умов п.п. 4.3, 4.6 Договору граничний строк виконання зобов'язань, судом встановлено, що перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду розмір процентів річних та втрат від інфляції становить 2773,60 грн. процентів річних та 31170,36 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату наданих за Договором послуг підлягають частковому задоволенню в сумах 2773,60 грн. та 31170,36 грн. відповідно.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем подано відзив на позов б/н від 29.09.16 р. в якому останній, зокрема, зазначає про застосування строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення з відповідача суми пені, посилаючись при цьому на те, що нарахування пені за прострочення заборгованості за надані за Договором послуги будівельною технікою та звернення до суду з відповідним позовом здійснено позивачем зі спливом строку позовної давності, тобто поза межами періоду позовної давності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

При цьому як зазначено в п. 2.2. постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 19.04/2013-ОУ про надання послуг будівельною технікою від 18.04.13р., а саме за актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000472 від 19.09.13 р., в строк, визначений судом з урахуванням умов п.п. 4.3, 4.6 Договору як граничний - 15 жовтня 2013 року, тобто, з урахуванням положень ст. 261 та ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, саме з 16.10.2013 року починається перебіг строку спеціальної позовної давності та спливає, відповідно, 16.10.2014 року.

Господарський суд розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 08.07.16 року (як свідчить відтиск поштового штемпеля конверті, в якому надіслано позовну заяву до Господарського суду міста Києва), тобто за межами встановленого законодавством строку позовної давності, дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені за невиконання зобов'язань з оплати наданих позивачем за Договором послуг крану КБ 408.21 підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов в частині стягнення пені доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, проте поданий позивачем після спливу строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення пені з огляду на пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому судом враховані приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній з 01.09.15 р.), згідно якої за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", а саме статтею 8, установлено на 2016 рік наступний розмір мінімальної заробітної плати - 1378,00 гривень.

Тобто, звернувшись до суду в липні 2016 р. із позовом про стягнення 101 404,40 грн., тобто з вимогою майнового характеру, позивач мав сплатити з урахуванням заявлених вимог 1521,07 грн. судового збору. Отже, з урахуванням саме цього розміру судовий збір підлягає відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (вул. Б.Гмирі, 1А, м. Київ, 02140, код 30210582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудтехніка-В" (вул. Остапа Вишні, 1, м. Одеса, 65098, код 37549407) 34825,00 грн. основного боргу, 2773,60 грн. процентів річних, 31170,36 грн. інфляційних нарахувань та 1031,54 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 жовтня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон