Ухвала суду № 62118320, 18.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів України, Ради адвокатів Харківської області про визнання недійсним пункту рішення Ради адвокатів України та рішення конференції адвокатів Харківської області, -

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2016 ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати недійсним п. 5 рішення № 21 Ради адвокатів України від 28.02.2014 року в частині кооптації та надання статусу делегатів конференції адвокатів регіонів з правом голосу в питаннях порядку денного членам органів адвокатського самоврядування регіону, визнати недійсним рішення конференції адвокатів Харківської області від 03.04.2014 року в частині обрання делегатів на позачерговий з'їзд адвокатів України, який мав відбутися 26.04.2014 р. в м. Одесі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року закрито провадження у вищевказаній справі, роз'яснено позивачу право на звернення з вказаними позовними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Вказував, що судом не враховано, правові позиції ВСУ, висловлені у вказаній категорії справ. Суд першої інстанції не врахував та не надав правової оцінки ухвалі Верховного Суду України, відповідно до якої вказаний спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Крім цього, судом не застосовано ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник Ради адвокатів України - Романенко Я.М. проти апеляційної скарги заперечував, просив відхилити.

ОСОБА_1 та Рада адвокатів Харківської області, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Ради адвокатів України - Романенка Я.М., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним п. 5 рішення № 21 Ради адвокатів України від 28.02.2014 року в частині кооптації та надання статусу делегатів конференції адвокатів регіонів з правом голосу в питаннях порядку денного членам органів адвокатського самоврядування регіону визнати недійсним також просив визнати недійсним рішення конференції адвокатів Харківської області від 03.04.2014 року в частині обрання делегатів на позачерговий з'їзд адвокатів України, який мав відбутися 26.04.2014 р. в м. Одесі.

Тобто, предметом спору є визнання недійсними в частині рішення Ради адвокатів України № 21 від 28.02.2014 р. та рішення конференції адвокатів Харківської області від 03.04.2014 р. в частині обрання делегатів на позачерговий з'їзд адвокатів України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, надавши аналіз правовим позиціям Верховного суду України, виходив з того, що відносини виникли між адвокатом, який є позивачем у справі, з приводу визнання недійсним рішень органів адвокатського самоврядування щодо іншого органу адвокатського самоврядування, а отже такий спір не є спором, що виникає з цивільних, трудових або інших правовідносин, які відносяться до цивільного судочинства.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.

Дійсно, в постанові від 27 січня 2016 року № 6-2760цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури наділена повноваженнями приймати рішення про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, що свідчить про публічно-правовий характер правовідносин.

Разом з цим, у постанові № 6-2870цс15 від 17 лютого 2016 року Верховний Суд України зазначив, що на рішення органу адвокатського самоврядування з питань організації і діяльності адвокатури, зокрема про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, в силу положень пункту 4 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Роз'яснення щодо розмежування юрисдикції судів у вказаних правовідносинах надано Верховним Судом України у постанові № 21-966а/16 від 06 вересня 2016 року в якій зазначено, що адвокатське самоврядування реалізується через утворені ним структурні організаційні форми, необхідні для функціонування адвокатури як інституту, на який покладається забезпечення права кожного на отримання правової допомоги.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 5076-VI адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА), ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, РАУ, з'їзду адвокатів України.

За частинами першою, п'ятою статі 50 цього Закону кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: організація та проведення кваліфікаційних іспитів; прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, ВКДКА, РАУ, з'їзду адвокатів України.

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 52 цього ж Закону в адвокатурі діє колегіальний орган - ВКДКА, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Цей орган за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов'язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Вищим органом адвокатського самоврядування України є з'їзд адвокатів України (частина перша статті 54 Закону № 5076-VI). За частиною першою цієї статті з'їзд адвокатів України: обирає голову і заступників голови РАУ, голову і заступників голови ВКДКА, голову і членів Вищої ревізійної комісії адвокатури та достроково відкликає їх з посад; затверджує статут Національної асоціації адвокатів України та вносить до нього зміни; затверджує правила адвокатської етики; затверджує положення про РАУ, положення про ВКДКА, положення про Вищу ревізійну комісію адвокатури; розглядає та затверджує звіти РАУ, ВКДКА, висновки Вищої ревізійної комісії адвокатури; призначає трьох членів Вищої ради юстиції; затверджує кошторис РАУ, кошторис ВКДКА, затверджує звіт про їх виконання; здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

Із системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб'єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв'язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).

Отже, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правоможності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішенняпро зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 частини п'ятої статті 50 Закону № 5076-VI), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державною владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Водночас, як згадано вище, адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об'єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом № 5076-VI.

За частинами першою, третьою-шостою статті 45 цього Закону всі адвокати України об'єднуються в Національну асоціацію адвокатів України, яка є недержавною некомерційною професійною організацією та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. Вона є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом. Утворюється з'їздом адвокатів України та не може бути реорганізована. Ліквідація Національної асоціації адвокатів України може бути здійснена лише на підставі закону. Статут Національної асоціації адвокатів України затверджується з'їздом адвокатів України та є її установчим документом. З моменту державної реєстрації Національної асоціації адвокатів України її членами стають всі особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Інші особи стають членами Національної асоціації адвокатів України з моменту складення присяги адвоката України.

У статтях 47-49, 54-56 Закону № 5076-VI визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури (конференції адвокатів регіону, ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури регіонів, голова ради адвокатів регіону, ВКДКА, ревізійні комісії адвокатів регіонів, Вища ревізійна комісія адвокатури, РАУ, голова РАУ, з'їзду адвокатів України).

У цих нормах встановлено, зокрема, хто входить до складу з'їзду адвокатів України, як, ким, в якій кількості і в якому порядку висуваються та обираються делегати на таке зібрання адвокатів, й визначено, що відносини, які виникають з приводу зазначених питань, входять до сфери повноважень органів адвокатського самоврядування.

Разом з цим, згідно з частиною першою статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до частини третьої цієї статті компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, зокрема, щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (п. 4).

Тобто при розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, що у разі виникнення спору між адвокатами щодо квоти представництва делегатів на з'їзд адвокатів України від адвокатів регіону, порядку формування делегацій адвокатів на цей форум, порядку внесення відомостей до ЄРАУ, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення ведення та контролю за внесенням відомостей до ЄРАУ, інших правовідносин, що стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації, на розгляд спорів з таких правовідносин суди адміністративної юрисдикції не мають компетенції.

Згідно ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Ураховуючи наведені положення закону, та предмет спору у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для закриття провадження у справі.

Оскільки, суд, належним чином не дослідив обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду про закриття провадження у справі не може залишатися без змін у зв'язку з невідповідністю нормам чинного процесуального законодавства, підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 311, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Справа № 758/1871/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/13473/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Ларіонова Н.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.