Ухвала суду № 62117752, 04.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/12623/2016 Головуючий у 1-й інстанції Сенько М.Ф.

Доповідач Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Києві апеляційну скаргу представника Головного управління розвідки Міністерства Оборони України Савченко Юлії Сергіївни на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської Міської Ради, Головного управління розвідки Міністерства Оборони України, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання недійсним рішення і державного акту на право постійного землекористування та припинення постійного користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.08.2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київського міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання недійсними рішення і державного акту на право постійного землекористування та припинення постійного користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник Головного управління розвідки Міністерства Оборони України - Савченко ЮліяСергіївна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її необґрунтованість та незаконність, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у відкритті провадження, оскільки справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

В судовому засіданні представники Головного управління розвідки Міністерства Оборони України підтримали апеляційну скаргу.

Представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Київської Міської Ради, Головного управління розвідки Міністерства Оборони України, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання недійсним рішення і державного акту на право постійного землекористування та припинення постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття17, далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 2; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовом, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією із сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Пунктом 6 Постанови роз'яснено, що при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Тобто, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин (п.6 Постанови Пленуму).

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК) (п.7 Постанови Пленуму).

Як вбачається із позовної заяви, позов пред'явлений фізичною особою до Київської міської ради, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), отже двоє з трьох відповідачів не є суб'єктами владних повноважень у правовідносинах щодо права користування земельною ділянкою, що унеможливлює безумовне віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 ЗК України, міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Колегія суддів, виходячи з позовних вимог заявлених у даній справі та суб'єктного складу сторін вважає, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.09.2015 року у справі № 21-345а15 та постанові Верховного Суду України від 13.01.2016 року у справі № 21-5421а15, який є в силу статті 360-7 ЦПК України обов'язковим для всіх судів.

З підстав наведеного, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального закону, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління розвідки Міністерства Оборони України Савченко Юлії Сергіївни - відхилити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді