Рішення № 62111839, 19.10.2016, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9189/16-ц 2/335/1962/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» жовтня 2016 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Апаллонової Ю.В.

при секретарі Кудряшовій Ю.І.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Орджонікідзевського районного суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, суд -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу та збитків за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в червні 2007 року ОСОБА_4 взяла у позивача в борг 1700 доларів США. Через в вересні- жовтні 2007 року відповідач отримала в борг ще 1000 доларів США про, що було складено розписку про те, що відповідач ОСОБА_3 отримала від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2700 доларів США, в розписки зазначалося, що ОСОБА_4 зобов'язується повернути борг через 1 місяць. У червні 2010 року відповідач ОСОБА_4 повернула 1000 доларів США та написала розписку про відстрочення боргу до 2012 року.09.01.2016 року по взаємній домовленості строк погашення заборгованості продовжено до лютого 2016 року. Крім того було складено розписку про те, що сума боргу складає не 1700 доларів США, а 2000 доларів США, відповідач зазначила, що 300 доларів США це відсотки за користування кредитом. Відповідач в умовлений строк суму боргу не погасила. Однак, взяті на себе зобов'язання відповідач не виконала, у встановлений строк гроші не повернула. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням повернути їй кошти, але остання стверджувала, що у зв'язку з незадовільним матеріальним становищем не в змозі розрахуватися з боргами, але запевняла, що гроші обов'язково поверне у найближчий час. Відповідач свої обов'язки за договорами позики не виконала, почала уникати зустрічей з позивачем, через що позивач вимушена була звернутися до суду.

Посилаючись на вищевикладене просила суд стягнути з відповідача суму позики 50000 гривень, судовий збір у розмірі 551,20 гривень, 10000 гривень моральної шкоди.

Позивач в суді позов підтримала, при цьому зазначила, що на сьогоднішній день грошові кошти не повернуті. Просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач визнала позов частково на суму 700 доларів США, не оспорює написання розписки, однак зазначала, що писала її під тиском і гроші в день написання розписки не отримувала, так як отримала їх значно раніше. Вимоги про відшкодування моральної шкоди не визнає , і просить у задоволенні цих вимог відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінал розписки, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у зв'язку з наступним.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою фізичних або юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі.

Відповідно до ст.57, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

У січні 2016 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 у борг грошові кошти у сумі 2000 доларів США, які остання зобов'язалася повернути до 25.02.2016 року, про що надала позивачу власноручно написану розписку. Однак, взяті на себе зобов'язання відповідач не виконала, у встановлений строк гроші не повернула.

Обставини щодо написання розписки відповідач визнала, а тому в силу ст. 61 ч.1 ЦПК України дані обставини не підлягають доказування. Крім того, вони підтверджуються поясненнями позивача, матеріалами справи, а також оригіналом розписки оглянутою у судовому засіданні та долученою до матеріалів справи.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку встановлені договором.

Таким чином, відповідачем взяті на себе зобов'язання за договорами позики не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість, а тому сума заборгованості підлягає стягненню з боржника, отже позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Разом із тим частина 2 статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Отже, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня.

Відповідно до абз. 2 п. 14 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 N 14, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Позивач просить стягнути суму позику у розмірі 2000 доларів США, що в еквіваленті становить 50000 грн., тобто позивач просить стягнути еквівалент за курсом 1 долар США = 25,0 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

А тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на день подання позову та з урахуванням меж ст.11 ЦПК України заявлених вимог 50000 грн. за рішенням суду.

Посилання відповідача ОСОБА_4 на ті обставини, що вона повертала гроші і борг залишився 700 доларів є безпідставними, оскільки на підтвердження їх не надано жодного належного та допустимого доказу. Окрім того, жодного належного доказу про наявність з боку позивача тиску при написанні розписки суду не надано. Однак у відповідності до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як зазначив відповідач у судовому засіданні з приводу примушування її до написання розписки про позику, відповідач до правоохоронних органів не зверталася. Також зазначала, що повертала грошові кошти частково і сума боргу лишилася лише 700 доларів США, а не 2000 доларів США. Крім того, зазначала, що брала гроші значно раніше, ніж складена розписка. А 09.01.2016 року було складено розписку під тиском позивачки.

Оскільки, сума позики більш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то договір позики повинен укладатися в письмовій формі. В зв'язку з тим, що факту насилля щодо відповідача при укладенні договору позики не доведено жодним доказом і не встановлено судом, то згідно ст. 59 ЦПК України та ст. 1051 ЦК України покази свідків не можуть братися до уваги для підтвердження того, що гроші не були одержані відповідачем від позивача, або що гроші були одержані у меншому розмірі, ніж зазначено у договорі, а необхідно надати інші докази. Таких доказів відповідачем не надано і в судовому засіданні не здобуто.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13.

На підставі наведеного суд вважає, що позивачем доведено надання ним позики відповідачу, а заперечення відповідача про те, що кошти отримувалися у меншому розмірі не в день написання розписки не знайшло свого підтвердження.

Щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, то суду зазначає наступне.

Правовідносини, що існують між сторонами, є зобов'язальними. У разі порушення зобов'язання моральна шкода може відшкодовуватися лише тоді, якщо це встановлено договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Оскільки між сторонами існують договірні відносини, які врегульовані норми ЦК України (ст.ст. 625, 1046-1053), що не передбачають такого виду відповідальності відповідача, як відшкодування моральної шкоди. Можливість відшкодування моральної шкоди у таких правовідносинах не виключається у випадку, якщо сторони передбачили таку відповідальність в укладеному договорі.

Розписка від 09.01.2016 року не містить умов, згідно з якими відповідач повинен відшкодовувати моральну шкоду , як і не передбачено і в ЦК України відшкодування моральної шкоди в зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань.

У зв'язку з цим, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. задоволенню не підлягають.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 1 ст. 88 ЦПК України).

Отже на користь позивача підлягає стягненню з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн.

Оскільки у задоволенні позовних вимог немайнового характеру (щодо стягнення моральної шкоди) відмолено, то сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 27, 57- 61,212-215,218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень) 00 коп. за договором позики та 551,20 грн. витрат понесених на сплату судового збору.

В решті частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.

Суддя: Ю.В. Апаллонова