Ухвала суду № 62111127, 10.10.2016, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/3240/14-ц

Провадження № 4-с/553/19/2016

У Х В А Л А

Іменем України

10.10.2016м. Полтава

року Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

Головуючої судді: Крючко Н.І.

при секретарі: Босяк К.О.,

за участю представника скаржника ОСОБА_1 - за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2,

особа дії, якої оскаржуються Начальник відділу державної виконавчої служби Гадяцького районного управління юстиції - ОСОБА_3,

за участі представника заінтересованої особи стягувача ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5,

заінтересованої особи стягувача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві скаргу ОСОБА_1, особа дії якої оскаржуються: Начальник відділу державної виконавчої служби Гадяцького районного управління юстиції ОСОБА_3, за участі заінтересованої особи: ОСОБА_4 про визнання неправомірною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на дії Начальника відділу державної виконавчої служби Гадяцького районного управління юстиції ОСОБА_3, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу ДВС Гадяцького районного управління юстиції ОСОБА_3 при розгляді заяви ОСОБА_1 від 03.03.2016 року та зобовязаннями начальника відділу ДВС Гадяцького районного управління юстиції ОСОБА_3 провести перерахунок суми боргу за виконавчим провадження від 30.08.2015 року ВП №18573900 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. щомісячно на кожну дитину на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, загальною сумою 4500 грн. до повноліття згідно платіжних доручень в сумі 49500 грн., як самостійного виконання судового рішення, посилаючись на те, що в провадженні начальника відділу ДВС Гадяцького районного управління юстиції перебуває з 30.08.2015 року виконавче провадження № 48573900 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. щомісячно на кожну дитину на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, загальною сумою 4500 грн. до повноліття.

Підставою для відкриття виконавчого провадження був виконавчий лист №553/3240/14ц, виданий 05.08.2014 року Ленінським районним судом м. Полтави, в звязку з чим державним виконавцем було відкрито виконавче провадження 01.09.2015 року та в межах даного виконавчого провадження 01.09.2015 року було винесено постанову про звернення стягнення з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 в розмірі 70% всіх видів доходів до погашення заборгованості, яка на 01.09.2015 року складала 61403,22 грн..

В обґрунтування даної скарги, скаржником вказувалось те, що про існування даної постанови він дізнався в бухгалтерії підприємства за місцем своєї роботи та виконання рішення суду.

При цьому, скаржником вказувалось про те, що в постанові про відкриття провадження та у супровідному листі до нього начальником відділу ДВС Гадяцького районного управління юстиції про необхідність самостійно виконати рішення, або надати документи про самостійне виконання рішення державним виконавцем не вказувалось.

Так, після набрання чинності рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05.08.2014 року скаржник самостійно, як зазначалось в скарзі, виконувалось рішення суду шляхом перерахування коштів на імя ОСОБА_4 через АТ «Дельта Банк». Всього за період з 23.08.2014 року по 26.11.2014 року ним було перераховано аліменти на суму 49500 грн..

Скаржником в скарзі зверталось увагу на те, що в заяві поданій 02.03.2016 року на адресу оскаржуваної особи останнім ставилась вимога про зарахування, як самостійно сплачених аліментів на суму 49500 грн., на підтвердження чого останнім були надані платіжні доручення. Проте, 18.03.2016 року, заявником було отримано відповідь про те, що викладена ним в заяві інформація потребує уточнення і після проведення додаткової перевірки були надано заявнику відповідь, але всі численні усні та письмові звернення на адресу оскаржуваної особи, залишились без відповідного реагування, в звязку з чим скаржником був змушений звернутися до суду з вказаною скаргою.

В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2 скаргу підтримав та наполягав на її задоволенні.

Скаржник ОСОБА_1 в судовому засіданнні 10.10.2016 року скаргу підтримав та просив її задовольнити.

В судовому засіданні особа дії, якої оскаржуються Начальник відділу державної виконавчої служби Гадяцького районного управління юстиції - ОСОБА_3, проти задоволення скарги заперечувала, посилаючись на її безпідставність.

Представник заінтересованої особи стягувача ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5,

заінтересована особа стягувач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та виконавчого провадження, вважає, що скарга ОСОБА_1 є такою, що до задоволення не підлягає за наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого в ТОВ «ТЕХМОЛПРОМ» начальником відділу зовнішньоекономічної діяльності, проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, на утримання трьох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти в твердій грошові сумі 1500,00 грн. на кожну дитину, загальна сума щомісяця 4500 грн. до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 11.07.2014 року.

Судом встановлено, що 28 серпня 2015 року до Гадяцького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області за заявою стягувача ОСОБА_4 надійшов виконавчий лист № 553/3240/14 від 05.08.2014 року, виданий Ленінським районним судом м. Полтави, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в твердій грошові формі у розмірі 1500,00 грн. щомісяця на кожну дитину на утримання сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3, загальна сума щомісяця становить 4500 грн. до повноліття , починаючи з 11.07.2014 року.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 6 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Так, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що 30.08.2015 року начальником Гадяцького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області відкрито виконавче провадження та направлено сторонам виконавчого провадження копію даної постанови ( а.с.41).

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобовязані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що стягувачем в заяві про предявлення виконавчого листа до виконання вказано розрахунковий рахунок для перерахування аліментів на утримання неповнолітніх дітей відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

При цьому у визначений законом строк судом беззаперечно встановлено, що заяв про добровільне виконання рішення суду на адресу відділу від сторін виконавчого провадження не надходило.

Згідно ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування чи роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби , що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції належить стягувачу.

Судом встановлено, що даний виконавчий документ не було предявлено в добровільному порядку за місцем роботи боржника ТОВ «Техмолпром».

При цьому, судом встановлено, що вчинення інших виконавчий дій з виконання даного рішення суду не входило до компетенції даного відділу ДВС.

В матеріалах виконавчого провадження, оглянутих в судовому засіданні, мається заява боржника ОСОБА_1 до ТОВ «Техмолпром» щодо самостійного відрахування аліментів за місцем роботи боржника.

Судом встановлено, що державним виконавцем з метою перевірки даної інформації було направлено запит до ТОВ «Техмолпром» щодо утримання аліментів та згідно повідомлення підприємства в період з липня 2014 року по серпень 2015 року відрахування з заробітної плати по аліментам не проводилось.

В судовому засіданні державним виконавцем вказувалось про те, що у відповідності до положення ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» 01 вересня 2015 року було направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Розмір заборгованості боржника ОСОБА_1 на 01.09.2015 року становив 61403,22 грн..

Статтею 28 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання боржником рішення у встановлений ч.2 ст. 25 цього Закону строк для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір. Цією статтею передбачено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню. Оскільки стягнення аліментів відноситься до категорії періодичних платежів, виконавчий збір не стягується і термін для самостійного виконання не надається.

Згідно ЗУ «Про виконавче провадження» та розділу VІІ ЦПК України сторони по виконавчому провадженню, в тому числі і боржник, мають право звернутися до суду в 10- денний строк з моменту можливого порушення прав, якщо вважають, що рішення, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншою посадовою особою державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушені їхні права чи свободи.

Зокрема, ст. 385 ЦПК України чітко визначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Скаржником в скарзі та в ході судового розгляду представником скаржника вказувалось про те, що про існування постанови про відкриття виконавчого провадження він дізнався в бухгалтерії за місцем роботи скаржника.

При цьому, представником скаржника в судовому засіданні наголошувалось на тому, що після набрання чинності рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05.08.2014 року скаржник самостійно виконував дане рішення шляхом перерахування грошових коштів (аліментів) на імя ОСОБА_4 через АТ «Дельта Банк». Всього за період з 23.08.2014 року по 26.11.2014 року ОСОБА_1 було перераховано аліменти на суму 49500 грн..

Так, представником скаржника в судовому засіданні вказувалось про те, що ОСОБА_1 в своїй заяві від 02.03.2016 року на імя начальника відділу ДВС Гадяцького районного управління юстиції просив зарахувати, як самостійно сплачені, аліменти в сумі 49500 грн., на підтвердження чого були надані платіжні доручення.

Підставою для подання ОСОБА_1 скарги на бездіяльність державного виконавця в особі Начальника відділу державної виконавчої служби Гадяцького районного управління юстиції ОСОБА_3 стала відповідь останньої від 18.03.2016 року про те, що інформація зазначена скаржником в заяві від 02.03.2016 року про добровільне виконання рішення потребує уточнення та проведення додаткової перевірки. При цьому, як було вказано представником скаржника, всі послідуючі його усні звернення залишились без відповідного реагування, тому ОСОБА_1 за захистом своїх прав був змушений звернутися до суду з вказаною скаргою.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами виконавчого провадження оглянутого в судовому засіданні, про дійсно в матеріалах виконавчого провадження наявна від 03.03.2016 року заява ОСОБА_1 про зарахування коштів, як самостійно сплачених аліментів на користь ОСОБА_4 за 2014 рік. Разом з заявою були надані копії платіжних доручень щодо сплати коштів на користь ОСОБА_4 на розрахунковий рахунок в АТ «Дельта Банк», відомості про які в матеріалах виконавчого провадження відсутні.

При цьому, згідно платіжних доручень, а саме в графі призначення платежу зазначено «переказ коштів на рахунок іншого клієнта в межах банку через систему my Delta».

В судовому засіданні особою, дії та бездіяльність якої оскаржуються, вказувалось про те, що з метою перевірки фактів в даній заяві, безпосередньо нею 1.03.2016 року на адресу стягувача ОСОБА_4 було направлено відповідний запит, про що було повідомлено скаржника ОСОБА_1. Згідно уточненої інформації отриманої від стягувача ОСОБА_4 вказані кошти не є призначенням платежі по сплаті аліментів на утримання дітей.

Так, судом встановлено, що згідно платіжних доручень датованих від 23 серпня 2014 року, 11 вересня 2014 року, 22 вересня 2014 року, 24 вересня 2014 року, 29 вересня 2014 року, 09 жовтня 2014 року, 14 жовтня 2014 року, 05 листопада 2014 року, 10 листопада 2014 року, 24 листопада 2014 року, 26 листопада 2014 року, 06 грудня 2014 року проведених ОСОБА_1 через банківську установу АТ «Дельта Банк», де призначення платежу вказано «переказ коштів на рахунок іншого клієнта в межах банку через систему my Delta» ( а.с. 9-20) були переказані кошти на ім.я ОСОБА_4.

Таким чином, встановлені вище обставини, які підтверджуються матеріалами справи вказують про безпідставність даної скарги, оскільки згідно даного документу, який має просту письмову форму чітко вказано предмет призначення даного грошового переказу -«переказ коштів на рахунок іншого клієнта в межах банку через систему my Delta» та ніяким чином не зафіксовано, як переказ аліментів на утримання дітей.

Більше того, в судовому засіданні стороною заінтересованої особи - стягувача ОСОБА_4 вказувалось про те, що аліментів за 2014 рік від боржника ОСОБА_1 нею не отримувалось, та на її рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти по сплаті аліментів в добровільному порядку ОСОБА_1 кошти не зараховувались.

При цьому, стороною стягувача вказувалось про те, що дії ОСОБА_1 носять умисний характер, оскільки в такий спосіб останній уникає зобовязань по утриманню дітей. Вказані кошти ОСОБА_1 перераховувались на імя ОСОБА_4 на предмет погашення боргових зобовязань наявних у ОСОБА_1 перед третіми особами та на предмет погашення заборгованості по відвідуванню дітей дитячих садків, в звязку з чим остання неодноразово зверталась до суду про стягнення додаткових витрат на утримання дітей та на утримання дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Так, судом встановлено, що 08 вересня 2015 року ОСОБА_4 зверталась до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в якому просила стягнути на її користь на її утримання аліменти до досягнення дитиною трьох років, за минулий час, а саме за період з серпня 2014 року в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. за місяць, який рішенням суду від 11.12.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При цьому, в грудні 2015 року ОСОБА_4 зверталась з позовом до ОСОБА_1 про покладення додаткових витрат на батька неповнолітніх дітей в сумі 172470 грн., витрачених на навчання в приватній школі з урахуванням щорічного внеску та харчування в навчальному закладі за двох дітей Федора та ОСОБА_10 в сумі 121 120 грн. та приватній школі «Чарівний світ», де навчався ОСОБА_8 7350 грн., котрий де рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовив.

Під час розгляду судом вказаних позовів вказані платіжні доручення, котрі є предметом спору по даній справі, були досліджені судом в звязку з чим судом і було прийнято рішення про відмову у задоволенні вимог позивача ОСОБА_4 про стягнення аліментів на неї до досягнення дитиною трирічного віку та додаткових витрат на дітей в сумі 172470 грн., викликаних сплатою за їх навчання та харчування у дошкільних закладах.

Таким чином, дані кошти за наданими скаржником суду платіжними дорученнями, котрі є ідентичними до наданих останнім в інших справах, були сплачені останнім на проведення оплат на аліменти дружини та додаткові витрати на оплату навчання та харчування в навчальних дошкільних закладах, на що безпосередньо вказував ОСОБА_1 та його представник, і що відповідно було і прийнято судом до уваги по розгляду інших справ.

Слід зауважити, що матеріали цивільних справ по розгляду позовних вимог ОСОБА_4 містять саме ксерокопії копій даних платіжних доручень , що і свідчить про намагання ОСОБА_1 вкотре маніпулювати даними доказами, але вже на підтвердження сплати ним аліментів на утримання дітей.

Сам боржник ОСОБА_1 в судовому засіданні не зміг підтвердити цільового призначення даних коштів, а саме як сплату аліментів на утримання дружиною їх спільних дітей.

При цьому, останній суду вказав, що загальні витрати на утримання дітей в місяць становили близько 24000 грн., тоді як аліменти на трьох дітей були стягнуті рішенням суду у загальній сумі 4500 грн., що значно перевищує визначений судом розмір аліментів, в звязку з чим останнім в добровільному порядку перераховувались кошти на ім.я ОСОБА_4 на всі господарські потреби, в тому числі і на ремонтні роботи новоствореного ними будинку на оплату заборгованості перед будівельниками, придбання побутової техніки.

На підставі викладеного вбачається відсутність цільового призначення коштів за наданими платіжними дорученнями саме на аліменти на утримання трьох дітей, оскільки дані кошти були спрямовані боржником саме на інші потреби.

Фактично в ході судового розгляду справи стороною скаржника ОСОБА_1 не оспорювались встановлені вище судом факти та відповідні їм обставини, що в свою чергу свідчить про безпідставність і безпредметність скарги ОСОБА_1 та невідповідність скарги фактичним обставинам справи.

Частиною 1 та частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець розяснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Так, частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Immobiliare v. Italy» від 28.07.1999 року вказано, що коли внутрішнє законодавство держави допускає невиконання остаточного рішення суду на шкоду одній із сторін, право на судовий розгляд стає ілюзорним.

При цьому, виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невідємна частина судового розгляду у сенсі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Провадження у справі та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження, що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Skordino v.Italy».

Виконавче провадження не може бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження потрібно розглядати як цілісний процес, що визначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справах «Estima Jorge v Portugal» від 21.04.1998 року, «Silka v Slovakia» від 13.06.2006 року.

Таким чином, дії оскаржуваної особи є такими, що відповідають та узгоджуються з вимогами «Інструкції з організації примусового виконання рішень» та вчинені у відповідності, в межах та у спосіб визначеними положеннями ЗУ «Про виконавче провадження».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 383,384,385,387 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні скарги ОСОБА_1, особа дії якої оскаржуються: Начальник відділу державної виконавчої служби Гадяцького районного управління юстиції ОСОБА_3, за участі заінтересованої особи: ОСОБА_4 про визнання неправомірною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії - відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції може бути подано до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави протягом пяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_13