Постанова № 62110389, 18.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2482/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія), третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія) (далі - Відповідач, ГУ МВС в Київській області), третя особа - Міністерство внутрішніх справ України (далі - Третя особа, МВС України), про:

- визнання протиправними дій Відповідача щодо невиплати належних грошових сум при звільненні;

- зобов'язання ГУ МВС в Київській області виплатити Позивачу одноразову допомогу при звільненні в розмірі 18 765,00 грн.;

- зобов'язання Відповідача виплатити Позивачу суму за невиплату в установлений законодавством термін одноразової грошової допомоги у розмірі 40 032,00 грн.;

- стягнення з ГУ МВС в Київській області кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2016 року позов задоволено частково - визнано протиправними дії Відповідача щодо невиплати Позивачу належних грошових сум при звільненні та стягнуто з ГУ МВС в Київській області одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірах, передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 року №499. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нормами спеціального законодавства передбачено виплату особам рядового і начальницького складу грошової компенсації при звільненні, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зазначив, що оскільки приписами спеціального законодавства не передбачено виплату особам рядового і начальницького складу грошової компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підстави для застосування до спірних правовідносин ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України відсутні. Крім того, суд першої інстанції підкреслив, що доказів заподіяння моральної шкоди Відповідачем ОСОБА_2 не надано, а відтак підстави для її стягнення відсутні.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Наголошує на суперечливості висновків суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку. Вказує на помилковість твердження Окружного адміністративного суду м. Києва в частині неможливості застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. Звертає увагу на неврахування судом присутності представника Відповідача у судовому засіданні, а також відсутності спору з питань виплати компенсації за невикористану відпустку. Крім того, наголошує, що судом при застосуванні норм права порушено принцип законності. Окрім іншого, наполягає на тому, що відсутність у резолютивній частині постанови суми коштів, що підлягає стягненню, унеможливлює виконання судового рішення.

Крім того, на адресу суду 29.09.2016 року від Позивача надійшли уточнення позовних вимог до апеляційної скарги, в яких останній просить зобов'язати ГУ МВС України в Київській області нарахувати та виплатити суму грошового забезпечення за період затримки розрахунку, починаючи з 19.08.2015 року по день винесення судового рішення із зазначенням у постанові конкретної грошової суми коштів.

Разом з тим, судовою колегією враховується, що відповідно до ч. 4 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. Наведене, на переконання судової колегії унеможливлює розгляд уточнених позовних вимог до апеляційної скарги, оскільки це прямо суперечить приписам процесуального закону.

У судовому засіданні Апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав та просив вимоги останньої задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач з 21.12.1999 року проходив службу в органах внутрішніх справ (а.с. 37).

Наказом ГУ МВС в Київській області від 19.08.2015 року №447 о/с майора міліції ОСОБА_2 було звільнено з посади командира взводу №2 роти №3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київщина» з 19.08.2015 року на підставі п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 10). Крім того, у наведеному наказі зафіксовано, що вислуга років на день звільнення складає: календарна - 15 років 07 місяців 29 днів; пільгова 16 років 07 місяців 05 днів.

14.09.2015 року Позивач звернувся до начальника ГУ МВС в Київській області із заявою, в якій, повідомивши про непроведення розрахунку при звільненні, просив доручити працівникам бухгалтерії провести розрахунок (а.с. 29).

Крім того, 05.11.2015 року Позивач звернувся до Відповідача зі скаргою щодо не розгляду заяви про виплату вихідної допомоги (а.с. 13).

Листом від 31.12.2015 року №2/Ф-22 ГУ МВС в Київській області повідомлено ОСОБА_2 про те, оскільки у наказі від 19.08.2015 року №447 о/с не вказана вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, підстави для її нарахування відсутні (а.с. 14).

Крім іншого, за наслідками розгляду інформаційного запиту Позивача від 13.01.2016 року (а.с. 17) Відповідачем було направлено на адресу ОСОБА_2 лист від 19.01.2016 року №29/Ф-1ді (а.с. 18), до якого було додано копію відповіді ГУ МВС в Київській області на заяву Позивача від 14.09.2015 року. У вказаній відповіді (а.с. 19) зазначено, що у зв'язку з тим, що наказ на звільнення надійшов до УФЗБО 26.08.2015 року після того, як Позивачу було повністю нараховано та виплачено грошове забезпечення за серпень, останньому необхідно внести до каси УФЗБО кошти в сумі 1 939,87 грн. за період з 20.08.2015 року по 31.08.2015 року.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. 12 Конвенції МОП 1982 року №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. 18 Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ Української РСР від 29.07.1991 року №114, Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою КМ України від 17.07.1992 року №393, постанови КМ України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу МВС України від 31.12.2007 року №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки право до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, які передбачають лише виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, підстави для задоволення решти позовних вимог відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно абз. 4 п. 10 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зі змісту наведених норм випливає беззаперечний висновок, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справи, які звільняються зі служби за власним бажанням, та мають вислугу 10 років і більше, мають право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відтак, зважаючи, що згідно довідки ГУ МВС України в Київській області від 03.10.2016 року №1119 розмір місячного грошового забезпечення Позивача складав 5 280,64 грн., а також враховуючи, що вислуга Позивача складає 15 повних календарних років, ОСОБА_2 підлягає нарахуванню та виплаті сума грошового забезпечення у розмірі 19 802,40 грн. (5 280,64 грн. х 25% х 15 років).

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, з якими категорично не погоджується Апелянт, про неможливість поширення на спірні правовідносини приписів ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок та строки здійснення розрахунку при звільненні, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, ні Законом України «Про міліцію», ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ Української РСР від 29.07.1991 року №114 не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку територіальним органом внутрішніх справ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків виплати одноразового грошового забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Наведений висновок, поряд з іншим, узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 16.09.2015 року у справі №К/9991/58928/11.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Крім того, у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 Верховний Суд України зазначив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, враховуючи, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи не підтверджується проведення розрахунку з Позивачем при звільненні останнього, колегія суддів вважає, що Відповідачем було допущено порушення приписів ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати одноразового грошового забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

При цьому, оскільки на момент вирішення справи, доказів проведення відповідного розрахунку ГУ МВС України в Київській області надано не було, судова колегія приходить до висновку, що час затримки виплати слід обраховувати з 20.08.2015 року за правилами ст. 117 КЗпП України по 18.10.2016 року.

Згідно наданої на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2016 року Відповідачем довідки від 03.10.2016 року №1119 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_2, розрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», становить 173,14 грн. Даний розмір середньоденного грошового забезпечення сторонами під сумнів не ставиться. У зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ГУ МВС в Київській області на користь Позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 73 757,64 грн. (426 днів х 173,14 грн.).

Відтак твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Відповідача виплатити грошову суму за невиплату в установлений законодавством термін одноразової грошової допомоги є помилковим.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з Відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем ні в позові, ні в апеляційній скарзі не наведені обґрунтовані обставини, які б свідчили про завдання йому моральної шкоди бездіяльністю Відповідача, не доведено, що погіршення здоров'я пов'язане з неправомірною бездіяльністю останнього, не зазначено якими доказами це підтверджується, чим підтверджується факт її заподіяння, яких моральних (душевних, психічних) страждань зазнав позивач від дій відповідачів, не надано розрахунку цієї шкоди. Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не врахував характер спірних правовідносин та наявність у Позивача права на отримання вихідної допомоги з моменту звільнення. Водночас, Окружний адміністративний суд м. Києва вірно зазначив про наявність в останнього права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, не врахувавши при цьому, що виключно зазначення у резолютивній частині судового рішення розміру такої допомоги забезпечуватиме повний захист порушених прав особи.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не було враховано, що дія - це активний, усвідомлюваний акт поведінки суб'єкта, у той час як бездіяльність - пасивна поведінка особи. Отже, якщо, на думку суду першої інстанції, Відповідачем фактично не було здійснено виплату належних грошових сум при звільненні, то протиправною можна визнавати виключно бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія), третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія) щодо невиплати ОСОБА_2 належних грошових сум при звільненні.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія) (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) одноразове грошове забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ у розмірі 19 802 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (ліквідаційна комісія) (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 73 757 (сімдесят три тисячі сімсот п'ятдесят сім) гривень 64 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.