Рішення № 62108015, 10.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/750/16-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/4963/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 10.10.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мережко М.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду із позовом, який мотивувало тим, що 26 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобовязання щодо повернення кредитних коштів за вказаним договором належним чином не виконувала, у звязку з чим за кредитом утворилася заборгованість. Станом на 29 лютого 2016 року загальна сума заборгованості становила 11318 грн. 54 коп., з яких: 498,17 грн. - заборгованість за кредитом; 6905,20 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2900,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 515 грн. 17 коп. Зважаючи на наведене, просив суд стягнути із ОСОБА_2 на користь банку вищевказану заборгованість у розмірі 11318 грн. 54 коп. та судові витрати по справі у розмірі 1378,00 грн.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року позовні вимоги банку задоволено частково, з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.12.2011 року у розмірі 7 901,54 грн., з яких: 498,17 грн. - заборгованість за кредитом; 6905,20 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 498,17 грн. заборгованість за пенею та комісією. В решті позову відмовлено. Також стягнуто судові витрати в розмірі 1378 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Обґрунтувала скаргу тим, що суд першої інстанції незаконно задовольнив позовні вимоги. Вказує, що договір б/н від 26 грудня 2011 року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та нею, не передбачав умов, зазначених в «Умовах та правилах надання банківських послуг» та «Правилах користування платіжною карткою», на які посилався банк та які викладені на його сайті. Суд лише на припущеннях дійшов висновку про те, що даний договір укладений саме на вказаних умовах, та не звернув уваги на відсутність її підпису на даних умовах. Крім того судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що розрахунок банку зроблений не у відповідності до визначених договором умов та суперечить чинному законодавству. За таких умов вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог банку відсутні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на наступні питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що значеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до укладеного між сторонами договору банк нараховує:

-відсотки за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості;

-комісії;

-пеню за несвоєчасне погашення заборгованості.

Розмір цих нарахувань були зазначені в довідці про умови кредитування, поданій банком до суду разом з позовом. При цьому банк посилався на те, що підстави для здійснення таких нарахувань передбачені «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, вимоги яких відповідач зобовязався виконувати при підписанні відповідної анкети-заяви. Суд першої інстанції прийняв доводи банку та прийшов до висновку про правомірність вимоги щодо стягнення з відповідача окрім суми кредиту й сум нарахованих відсотків, комісій та пені. В той же час з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2011 року відповідачем було підписано лише відповідну заяву позичальника. Будь-які підписи відповідача на «Умовах та правилах надання банківських послуг», «Правилах користування платіжною карткою» та «Тарифах Банку», як і на наданій банком довідці про умови кредитування відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм, представлені банківською установою умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови/правила/тарифи не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови/правила/тарифи розумів позичальник при підписанні відповідної заяви позичальника, що умови/правила/тарифи містили в момент підписання заяви позичальника саме заявлені банківською установою розміри та підстави для нарахування відсотків, комісій та пені, або ж в подальшому такі умови/правила/тарифи не змінювались. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справах №6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку», на які посилався позивач, не містять підпису позичальника, такі умови/правила/тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Не містить домовленості сторін щодо встановлення розміру та підстав для нарахування відсотків, комісій та пені й представлена до суду заява позичальника від 26.12.2011 року. За таких умов колегія суддів вважає, що банком не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів факту погодження між сторонами при укладенні договору підстав та умов нарахування відсотків, сплати комісій та пені, відтак правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача на користь банку вказаних нарахувань в даному випадку відсутні. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише сума основної заборгованості за отриманими коштами, заявлений розмір якої та факт її неповернення визнавали обидві сторони по справі. В той же час на вказані обставини суд першої інстанції увагу не звернув, що потягло безпідставне задоволення вищезгаданої частини позовних вимог.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги банку підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 498,17 грн.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, зважаючи на співвідношення позовних вимог, які підлягають та не підлягають до задоволення, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 60,63 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким позов публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р №29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №б/н від 26 грудня 2011 року в сумі 498 (чотириста девяносто вісім) грн. 17 коп. В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р №29092829003111, МФО 305299)судовий збір в розмірі 60,63 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: М.В. Мережко

ОСОБА_4