Ухвала суду № 62104531, 10.10.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/917/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Кузьменко І.О. Провадження № 22-ц/789/108/16 Доповідач - Сташків Б.І.Категорія - 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Сташківа Б.І.

суддів - Жолудько Л. Д., Костів О. З.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

з участю сторін - представники Підволочиської селищної ради ОСОБА_1,ОСОБА_2,представника відповідача ОСОБА_3-ОСОБА_4, третіх осіб та їхніх представників ОСОБА_5,ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Підволочиської селищної ОСОБА_2 на рішення Підволочиського районного суду від 01 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом Підволочиської селищної ради, третіх осіб на стороні позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до ОСОБА_3, ОСОБА_15, третьої особи - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_16 про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року Підволочиської селищної ОСОБА_2 звернулася в суд з цивільним позовом про визнання договору дарування недійсним. Позивач зазначив, що 31 липня 2014 р. був укладений договір дарування між ОСОБА_15 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу. Згідно цього договору ОСОБА_15 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дарунок комплекс будівель і споруд ринку за адресою: вул. Шевченка, 8 у смт. Підволочиськ Тернопільської області. Позивач зазначив недодержання під час його укладення вимог частини шостої статті 120 ЗК України та частини другої статті 377 ЦК України, а саме не зазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщена комплекс будівель і споруд ринку за адресою: вул. Шевченка, 8 у смт. Підволочиську Тернопільської області. Приватний нотаріус ОСОБА_16 в порушення Закону України Про нотаріат безпідставно посвідчила договір дарування комплексу будівель та споруд ринку, а дарувальник ОСОБА_15 Не мав зареєстрованого права на земельну ділянку, на якій розташовані спірні приміщення.

Рішенням Підволочиського районного суду від 01 грудня 2015 року у задоволенні позову Підволочиської селищної ради, третіх осіб на стороні позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12,ОСОБА_13,ОСОБА_14 до ОСОБА_3, ОСОБА_15, третьої особи - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_16 про визнання договору дарування недійсним, - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

В апеляційній скарзі Підволочиська селищна ОСОБА_2 просить рішення Підволочиського районного суду від 01 грудня 2015 року скасувати, постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги посилаючись на те, що суд при ухваленні рішення допустив порушення матеріально та цивільно-процесуального законодавства. Вважають, що такий договір укладений з порушенням ч.6 ст.120 ЗК та ч.2 ст.377 ЦК України, оскільки не містить інформації про кадастровий номер земельної ділянки на якій розташований подарований комплекс будівель та споруд, що є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти. Суд не взяв до уваги неналежне виконання своїх обов'язків приватним нотаріусом ОСОБА_16 , який не перевірив зміст посвідченої ним угоди вимогам Закону, не витребував всіх документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, не взяв до уваги відсутності кадастрового номера земельної ділянки, який є істотною умовою договору, не взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_15 не мав зареєстрованого права на земельну ділянку на який розміщений комплекс будівель і споруд ринку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга Підволочиської селищної ради підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові Підволочиській селищній раді, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування будівель і споруд ринку, укладений 31 липня 2014 р. між ОСОБА_15 та ОСОБА_3 відповідає вимогам закону, на час укладення договору дарування ОСОБА_15 не був власником земельної ділянки на якій розміщений комплекс будівель і споруд ринку, кадастровий номер земельної ділянки присвоєний не був, земельна ділянка не була предметом договору, а не зазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт нерухомості, не може бути підставою для відмови в посвідченні нотаріусом такого договору у зв'язку з недотриманням вимог статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, оскільки такий договір не передбачав переходу прав на земельну ділянку, Підволочиська селищна рада не була стороною договору дарування нежилого приміщення, а тому відсутність в договорі дарування умов щодо кадастрового номера земельної ділянки не порушує законних прав та інтересів Підволочиської селищної ради та третіх осіб.

З такими висновками суду погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки вони достатньо мотивовані, підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 липня 2014 р. між ОСОБА_15 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування комплекс будівель і споруд ринку за адресою: вул. Шевченка, 8 у смт. Підволочиську Тернопільської області, що включає в себе торговий павільйон з адмінприміщенням загальною площею 413, 5 кв.м., торговий павільйон зі складським приміщенням загальною площею 135, 0 кв.м., вбиральня загальною площею 71, 0 кв.м., два торгових піднавіси загальною площею 103, 4 кв.м.; загальна площа згідно техпаспорта 722, 9 кв.м.. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу.

За змістом частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Як установлено судом, підставою для визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, позивач, зазначив недодержання під час його укладення вимог частини шостої статті 120 ЗК України та частини другої статті 377 ЦК України, а саме незазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщена будівля трансформаторної підстанції.

Установивши, що відповідач - обдаровуваний не є власником спірної земельної ділянки та що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, а також не встановивши порушення законних прав позивача у зв'язку з відсутністю в договорі дарування умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси продавця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що право власності на нежитлові споруди належить ОСОБА_3 і що земельна ділянка, на якій розміщений об'єкт нерухомості, на час укладення договору дарування не мала кадастрового номера, не перебувала у власності дарувальника ОСОБА_15 та обдаровуваного ОСОБА_3, оскільки указана земельна ділянка є власністю територіальної громади смт. Підволочиськ, та ураховуючи те, що незазначення кадастрового номера цієї земельної ділянки не порушує прав Підволочиської селищної ради та третіх осіб, а тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції підставно дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дарування нежилих приміщень недійсним.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-194 цс14.

Не є підставою визнання недійсним договору дарування з підстав неналежного його посвідчення, так як не зазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт нерухомості, не може бути підставою для відмови в посвідченні нотаріусом такого договору у зв'язку з недотриманням вимог статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України. На момент посвідчення договору дарування кадастровий номер земельної ділянки виготовлений не був, сама земельна ділянка не була предметом договору, такий договір не передбачав переходу прав на земельну ділянку. А, тому відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці державної або комунальної власності, не оформленої у власність дарувальника не дає підстави обдарованому набути право на земельну ділянку. За таких обставин і в нотаріуса не було підстав для відмови в посвідчені договору дарування.

Не підлягають до задоволення доводи представника Підволочиської селищної ради, третіх осіб про те, що договір дарування комплексу будівель і споруд ринку є недійсним і з підстав того, що дарувальник ОСОБА_15 не мав права відчужувати це майно, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року йому відмовлено в позові про визнання дійсним договору купівлі продажу. Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року була ухвалена під час відкриття апеляційного провадження. З такими позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування з підстав відчуженя особою майна, яка не мала на це права, позивачі до суду першої інстанції не зверталися, дана підстава не була предметом дослідження та розгляду, а тому апеляційна інстанція в порядку ст 303 ЦПК України перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 22 липня 2013 року Підволочиське районне споживче товариство продало ОСОБА_15 комплекс будівель і споруд ринку, який рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 березня 2014 року був визнаний дійсним. У свою чергу, 31 липня 2014 року ОСОБА_15 подарував ці об'єкти ОСОБА_3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року рішення Господарського суду Тернопільської області від 17 березня 2014 року скасовано, а в позові про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 22 липня 2013 року відмовлено.

З цього приводу, Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 5 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

З огляду на те, що ОСОБА_3 31 липня 2014 року став власником комплексу будівель і споруд ринку за адресою: вул. Шевченка, 8 у смт. Підволочиську Тернопільської області, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2014 року за індексним номером витягу №325009551, докази про скасування такої реєстрації у судовому порядку у матеріалах справи відсутні, позивачем не доведено визначених у ст.229 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і в цій частині.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Підволочиська селищна рада та треті особи не є власником -комплексу будівель і споруд ринку, не були стороною оспорюваних ними договорів, які не спорюються її учасниками, а тому їхні права та інтереси не є порушеними і не підлягають захисту.

Така правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-95 цс13 та ухвалі Верховного Суду України від 16 грудня 2009 року № 6-25336св 09.

Судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції, вірно застосував норми матеріального права, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому рішення суду є законним та обґрунтованим і колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

З огляду на вищенаведене, апеляційна скарга Підволочиської селищної ради підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу Підволочиської селищної ради відхилити.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Тернопільської області набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_17