Ухвала суду № 62103881, 17.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/3787/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1800/2016

Категорія 51

Головуючий в 1 інстанції: Пікалова Н.М.

Доповідач: Груіцька Л.О.,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Груіцької Л.О.,

суддів: Дундар І.О.,Краснощокової Н.С.,

секретар: Чуряєв В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану її представником за довіреністю ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4,ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодився представник позивачки - ОСОБА_2 та в інтересах позивачки подав апеляційну скаргу, так як вважає його незаконним і необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що суд не в повному об'ємі з'ясував обставини, які мають значення для справи, та на думку апелянта доводи позивачки були доведені у судовому засіданні, але суд не дав належної оцінки цім доводам.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка та її представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 з доводами апеляційної скарги не погодилася, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи,не перешкоджає розглядові справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розгляд справи за відсутністю ОСОБА_5

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року. В свідоцтві про народження позивачки в графі «матір» вказана ОСОБА_6, в графі «батько» вказаний ОСОБА_7/ а.с.6/;

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_8 помер/ а.с.4/;

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду від 15.05.2006 N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснено, що, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені в ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС УРСР суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачка народилася до 1 січня 2004 року, при вирішенні питання необхідно застосувати відповідні норми КпШС УРСР, а саме ст.53 КпШС УРСР та п.п.3,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3, відповідно до яких при розгляді справ щодо батьківства, суд вирішує спір на підставі будь - яких доказів про це, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання дитини або утримання ними дитини. У зв'язку з тим, що такі докази позивачкою не надані, суд відмовив у задоволенні позову.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, та відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам по справі.

Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог щодо встановлення батьківства ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_2.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не в повному об'ємі з'ясував обставини, які мають значення для справи, оскільки доводи позивачки були доведені у судовому засіданні, але суд не дав належної оцінки цім доводам з наступного.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду від 15.05.2006 N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснено, що, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені в ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС УРСР, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Тому при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01.01.2004, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС УРСР, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Частиною 2 ст. 53 КпШС УРСР, передбачено: в разі народження дитини в батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка в обґрунтування позовних вимог надала суду: копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8, свою копію свідоцтва про народження, Запис акту про народження №998 від 28 травня 1982 року, договір - замовлення № 1234-3 на організацію та проведення поховання, рахунок - замовлення на поминальний обід, виписку з історії хвороби ОСОБА_8, кредитний договір, укладений ОСОБА_8 з ПриватБанком від 5 жовтня 2012 року та фотографії.

Аналізуючи вказані письмові докази колегія апеляційного суду прийшла до наступного.

Договір - замовлення № 1234-3 на організацію та проведення поховання, рахунок - замовлення на поминальний обід, виписка з історії хвороби ОСОБА_8,фотографії, не свідчать про спільне проживання й ведення спільного господарства ОСОБА_8 та матір'ю позивачки до її народження, спільне виховання позивачки, або утримання ОСОБА_8 позивачки.

Що стосується доводу апелянта про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки усім показанням свідків, які на думку представника позивачки з достовірністю підтверджують факт того, що померлий ОСОБА_8 спільно проживав й вів спільне господарство з матір'ю позивачки до її народження, спільне виховав з нею позивачку, або утримував останню, а також за життя визнавав її дочкою, також не заслуговують на увагу, оскільки при прослуховуванні запису проведення судового засідання судом першої інстанції, колегією апеляційного суду встановлено, що жоден зі свідків, заявлених зі сторони позивачки, а саме: ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_6,ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14 не підтвердили факт спільного проживання й ведення спільного господарства з матір'ю позивачки до її народження, спільного виховування позивачки, або утримання ОСОБА_8 останню. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).

Показання свідка ОСОБА_15- дружини померлого ОСОБА_8 у частині того, що з 1977 року по 1986 рік вона знаходилася в офіційному шлюбі з ОСОБА_8 спільно з ним проживала в одному жилому приміщенні, ні позивачка ні свідки не спростували.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги у частині того, що показання свідків підтверджують факт того, що за життя ОСОБА_8 визнавав батьківство стосовно позивачки, оскільки відповідно до статей 57 - 59 ЦПК України доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви ОСОБА_8 та інші дані, які достовірно підтверджують визнання ним батьківства.

Однак таких доказів у справі не зібрано.

Свідки ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_12, підтвердили, що ОСОБА_8 позивачку називав донькою, але досліджуючи вимоги, передбачені ст. 53 КпШС УРСР, колегія апеляційного суду, враховує, що пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, не підтверджені іншими зібраними у справі доказами.

Копія кредитного договору, укладеного ОСОБА_8 з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 05.10.2012 року, відповідно до якого в договорі є заповітне розпорядження виготовлено на бланку Банку, на доньку ОСОБА_1 та достовірно не підтверджує визнання ОСОБА_8 батьківства.

Заперечуючи проти позову в судовому засіданні першої інстанції відповідачка ОСОБА_3 та її представник, а також ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційного суду, посилалися на те, що достовірних доказів визнання ОСОБА_8 свого батьківства щодо позивачки не зібрано, однією сім'єю з позивачкою він не проживав.

Саме з цього виходив суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні позову.

Суд першої інстанції також правильно відмовив у задоволенні позовних вимог у частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину з наступного.

Відповідно до статті 1301 ЦК УРСР, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 27 постанови від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Таким чином, у зв'язку з тим, що суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову про встановлення батьківства, право позивачки на спадшину, у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 в розмірі ? частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1, не порушено. З цих підстав позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Колегія апеляційного суду також приходить до висновку,що суд першої інстанції, відмовляючи у позові, наряду з підставою недоведеності спільного проживання, ведення спільного господарства ОСОБА_8 та матір'ю позивачки до її народження, спільного виховання позивачки або утримання ними позивачки, як на підставу у відмові у задоволенні позову помилково послався на те, що позивачка використала не той закон, який діяв до 2004 року. Втім ця помилка не вплинула на загально - правову оцінку судом обставин справи заявленого позову.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником за довіреністю ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.О. Груіцька

Судді: І.О. Дундар

Н.С. Краснощокова