Ухвала суду № 62101322, 19.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7877/15-к 19.10.2016

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Луговенко К.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150040004184

за апеляційною скаргою прокурора Ленінського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року у відношенні

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, січня місяця, 26 дня, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, тимчасово проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимої,

- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Кучеренко Д.С.

обвинувачена ОСОБА_5

захисник ОСОБА_6

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року ОСОБА_5 засуджена за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців. Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст.76 КК України на ОСОБА_5 покладено обовязки: періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5:

- на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування майнової шкоди 387 грн 08 коп та моральної шкоди - 12000 грн.;

- на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради 6944 грн 16 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор просить вирок скасувати у частині призначення ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі, та ухвалити новий вирок, яким призначити за ч.1 ст. 122 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців із покладенням обовязків, передбачених п.п. 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Прокурор вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню.

Зазначає, що ОСОБА_5 призначено покарання у виді обмеження волі, але вона має двох дітей до 14 років, у звязку із чим відповідно до ч.3 ст. 61 КК України, таке покарання до неї не може бути застосовано.

При призначенні покарання просить врахувати, що обвинувачена офіційно не працевлаштована, має лише тимчасові заробітки. Зазначає, що обставини, які помякшують покарання, відсутні.

На думку апелянта, при ухваленні вироку безпідставно не враховано обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винної перебувала у стані вагітності.

Також просить врахувати обставини вчинення кримінального правопорушення, що ОСОБА_5 завдала удар ногою у живіт потерпілій, яка перебувала на 31 тижні вагітності, що спричинило стан загрози передчасних пологів.

За таких обставин вважає, що покарання у виді позбавлення волі є достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів, а призначення більш мякого покарання не буде достатнім для її виправлення обвинуваченої.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

1 вересня 2015 року приблизно о 09:30 год., ОСОБА_5, знаходячись на території Миколаївської загальноосвітньої школи № 50, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру № 50, в ході сварки з ОСОБА_7, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, підійшовши зі спини до останньої, нанесла їй удар по голові рукою, подряпала руку, та вдарила ногою в живіт, в результаті чого умисно спричинила ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Судом першої інстанції ОСОБА_5 визнана винною в умисному вчиненні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, яке не є небезпечним для життя і не потягло наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоровя. Дії обвинуваченої кваліфіковані за ч.1 ст. 122 КК України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, прокурора Кучеренка Д.С. на підтримку апеляційної скарги, заперечення обвинуваченої ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційній суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, є обґрунтованими та відповідають дослідженим судом доказам. Дії обвинуваченої правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 122 КК України. В цій частині вирок суду не оскаржується.

Доводи апелянта про призначення ОСОБА_5 покарання, яке їй не може бути застосовано, є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Однак, при призначенні покарання поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що обвинувачена має двох малолітніх дітей: та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Таким чином, призначивши ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КК України таке покарання не може бути застосовано.

Отже, судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки застосовано закон, який не підлягає застосуванню. Тому в цій частині апеляційна скарга є обґрунтованою.

В той же час, є безпідставними доводи апелянта про необхідність призначення обвинуваченій найбільш суворого за видом покарання, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.

Апеляційний суд враховує, що вчинений ОСОБА_5 злочин за ступенем тяжкості відноситься до злочинів середньої тяжкості.

Також враховує дані про особу винної, яка раніше не судима, за останнім місцем роботи характеризується позитивно та має на утриманні двох малолітніх дітей, яких вона виховує самостійно.

Крім того, з пояснень обвинуваченої в суді апеляційної інстанції вбачається, що вона на даний час працює в ТОВ «Восток» в м. Києві, і дана обставина прокурором не спростована.

Хоча судом першої інстанції не врахована обставина, яка обтяжує покарання, вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винної перебувала у стані вагітності, однак лише ця обставина не є вирішальною при обранні виду покарання обвинуваченій.

З огляду на дані про особу обвинуваченої, яка злочин вчинила вперше та має на утриманні двох малолітніх дітей, відсутні підстави вважати, що менш суворий вид покарання, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, буде недостатнім для її виправлення та перевиховання, як вважає прокурор.

У звязку із зазначеним, апеляційний суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді виправних робіт, яке передбачено санкцією ч.1 ст. 122 КК України, та не вбачає підстав для призначення їй найбільш суворого за видом покарання, про що просить прокурор.

За таких обставин, у звязку із неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність через застосування закону, який не підлягає застосуванню, та призначенням ОСОБА_5 менш суворого покарання, ніж визначив суд першої інстанції, вирок підлягає зміні.

Судом першої інстанції прийнято правильне рішення про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування покарання та про її звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК України.

Проте, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченої від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд враховує дані про особу винної, яка самостійно виховує двох малолітніх дітей, а тому вважає за необхідне покласти на обвинувачену лише один обовязок, передбачений п. 3 ч.1 ст. 76 КК України, що не суперечить вимогам ч.2 ст. 404 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 408, 409, 413, 424, 425, 426, 532 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу прокурора Ленінського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року у відношенні ОСОБА_5 змінити в частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_5 за ч.1 ст. 122 КК України покарання у виді виправних робіт строком на 1 рік з відрахуванням в доход держави 10 відсотків із заробітку засудженої.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців. Відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обовязок повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

В іншій частині зазначений вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10