Ухвала суду № 62099344, 13.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 642/4692/16-ц Головуючий І інстанції - Ольховський Е.Б.

Провадження: 22-ц/790/5803/16 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: інші

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Бездітка В.М.,

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Котлярової М.Ю.,

розглянув матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 28 липня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення неустойки за іпотечним договором, -

встановила:

У липні 2016 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

27 липня 2016 року представник позивача подав клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, а саме на нежитлове приміщення цокольного поверху (місце паркування) АДРЕСА_2; 3-х кімнатна квартира, загальною площею 119,2 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1. Накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_5, а саме на гараж б/н, загальною площею 19,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3; 2-х кімнатну квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4; 2-х кімнатну квартиру, загальною площею 38,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5; 5-ти кімнатну квартиру, загальною площею 155,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_6. Заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження нерухомого майна, що знаходиться в його власності. Посилаючись на те, що неприйняття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов'язань за іпотечним договором №22в/2010-з-1, що свідчить про їх намір ухилитись від сплати грошових коштів, та дає підстави для великої ймовірності щодо відчуження наявного у відповідачів майна.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 28 липня 2016 року заяву ПАТ «Мегабанк» про забезпечення позову задоволено. З метою забезпечення позову, накладено арешт на нерухоме майно в межах суми позовних вимог, що належить ОСОБА_1, а саме: нежитлове приміщення цокольного поверху (місце паркування) АДРЕСА_2; 3-х кімнатну квартиру, загальною площею 119,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Накладено арешт на нерухоме майно в межах суми позовних вимог, що належить ОСОБА_5, а саме: гараж б/н, загальною площею 19,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3; 2-х кімнатну квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4; 2-х кімнатну квартиру, загальною площею 38,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5; 5-ти кімнатну квартиру, загальною площею 155,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_6. Заборонено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження нерухомого майна, що знаходиться в їх власності.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції, не пересвідчився в існуванні реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Не звернув уваги на той факт, що у ПАТ «Мегабанк» в іпотеці знаходиться нерухоме майно відповідачів вартість якого значно перевищує ціну заявленого позову, що само по собі забезпечує можливість виконання майбутнього рішення суду. Також, зазначив, що суд першої інстанції не пересвідчився кому саме на праві приватної власності належить майно, на яке накладено арешт. Суд наклав арешт на майно, яке на праві приватної власності належить дружині відповідача ОСОБА_3, яка не є стороною у справі, чим порушив п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вважає, ухвалу суду першої інстанції незаконною, оскільки вона була постановлена з порушенням вимог п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України. Судом першої інстанції не було враховано той факт, що майно на яке накладено арешт належить їй на праві приватної власності. Квартира АДРЕСА_1 належить їй на праві власності ще з 2011 року, тобто до моменту реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_1, який був зареєстрований 25.04.2014 р., нежитлові приміщення цокольного поверхуАДРЕСА_2 були придбані нею хоча і під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_1, однак за власні кошти. таким чином, нерухоме майно на яке накладено арешт належить їй на праві власності, а не відповідачу ОСОБА_1

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зазначив, що суд першої інстанції діяв упереджено, з порушенням принципів розумності та справедливості, без дослідження дійсних обставин, які мають істотне значення для вирішення цього питання. Судом першої інстанції не враховано, що нерухоме майно на яке накладено арешт, не є власністю відповідача ОСОБА_5, вартість передано в іпотеку майна, відповідно до умов іпотечного договору №22в/2010-з-1 значно перевищує суму позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до не вірного висновку при постановленні ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно яке належить ОСОБА_5, а саме: гараж б/н, загальною площею 19,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3; 2-х кімнатна квартира, загальною площею 43,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_4; 2-х кімнатна квартира, загальною площею 38,2 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_5; 5-ти кімнатна квартира, загальною площею 155,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_6. Вказане майно належить йому, а не ОСОБА_5 Вказаною ухвалою порушено його права як власника нерухомого майна.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Забезпечуючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, забороною вчиняти певні дії.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виник спір щодо грошових коштів, а саме стягнення неустойки за іпотечним договором від 08.12.2010 року №22в/2010-з-1.

За змістом п. 10 п, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про передчасність задоволення заяви про забезпечення позову та посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на те, що забезпечення позову порушує їх права як власників майна є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали, оскільки накладання арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом.

На підтвердження відсутності підстав для забезпечення позову апелянти послались на відомості з реєстрів речових прав на нерухоме майно. Проте, правовстановлюючих документів, оригіналів довідок з державних реєстрів, відомостей про користування апелянтами майном надано не було. У той же час з наданих копій довідок з державних реєстрів видно, що вони містять суперечливі відомості ( а.с.78,78 зворотна сторона).

Враховуючи, що позовні вимоги заявлені на значну суму, апелянти не позбавлені можливості при наданні відповідних належних доказів вирішити питання шляхом виключення майна з акту опису та арешту.

Таким чином, ці заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.

За таких обставин ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Враховуючи викладені обставини та керуючись ст. ст. 109, 115, 303, 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 28 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий -

Судді -