Рішення № 62096343, 18.10.2016, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2702/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

18.10.2016 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області:

в складі: головуючого-судді Онушканича В.В.

секретаря судового засідання Бабійчук Л.В.,

розглянувши у заочному відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Калуш справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним і застосування наслідків його недійсності,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищенаведеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 12 липня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 «СОЛО ІНВЕСТ» було укладено Договір фінансового лізингу №000855, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобовязання придбати у власність предмет лізингу та передати його у користування позивачу у термін та на умовах передбачених цим договором.

12 липня 2016року на виконання умов Договору фінансового лізингу ОСОБА_1 сплатив відповідачеві адміністративний платіж в розмірі 80000,00грн. В подальшому, після сплати адміністративного платежу, позивачеві стало відомо, що умови Договору фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016 р. є несправедливими в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», і відповідач, ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ», не наділений правоздатністю, необхідною для укладення договору фінансового лізингу. Зазначені обставини є підставою для визнання Договору фінансового лізингу № 000855 від 12 липня 2016р. недійсним та застосування наслідків недійсності, передбачених ст. 216 ЦК України.

Так, в договорі фінансового лізингу № 000855 від 12 липня 2016р. істотно обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», Цивільному кодексі України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Крім того, Договором фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016р. передбачено право відповідача змінювати та розірвати договір в односторонньому порядку без сплати штрафних санкцій. Одночасно, пунктами 7.3., 7.8., 10.14., 12.1., 12.2., 12.5.-12.7., 12.11., 12.14. договору для позивача встановлюються жорсткі зобовязання та непропорційно великий розмір неустойки.

Також при укладанні Договору фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016р. відповідач ТОВ«СОЛО ІНВЕСТ», не надав позивачеві повну та достовірну інформацію щодо наявності у нього повноважень на укладання договору фінансового лізингу та приховав факт відсутності ліцензії. Відсутність у відповідача цивільної правоздатності, необхідної для надання фінансових послуг є підставою для визнання Договору фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016р. недійсним. Крім того, Договір фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016р. укладено з порушенням вимог закону про нотаріальне посвідчення договору. Тому позивач просить визнати договір фінансового лізингу № 000855 від 12 липня 2016 р. недійсним, стягнути з відповідача на його користь 80000,00 грн., сплачених на виконання договору фінансового лізингу та судові витрати.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує та просить суд його задоволити, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не зявився з невідомих для суду причин, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином (а.с.120-122).

Таким чином, враховуючи згоду позивача, суд ухвалює рішення в порядку заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Cуд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.07.2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» було укладено договір фінансового лізингу №000855 (а.с.8-20). Відповідно до п.1.1 договору та додатку №2 до договору предметом договору є транспортний засіб марки KIA модель SPORTAGE. Відповідно до п.1.3 договору лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачу в строк та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до додатку № 1 вартість предмету лізингу становить 800 000,00 грн.; адміністративний платіж (10%) 80000,00 грн. (а.с.19).

Згідно із ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 7постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 рокуправочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до положень ч. 1, п. 4 ч. 3, ч. 5, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином,Законом України «Про захист прав споживачів»встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про захист споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Стаття 18 Закону України «Про захист споживачів»містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист споживачів» ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Аналізуючи нормустатті 18, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист споживачів», зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист споживачів», можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З аналізу оспорюваного договору фінансового лізингу №000855 від 12.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «СОЛО ІНВЕСТ» вбачається, що договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця.

Так, відповідно до п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За вищевказаними зобов'язаннями відповідає продавець, відомості про якого в договорі і додатках до нього взагалі відсутні.

Даним договором закріплено право лізингодавця на односторонню відмову від договору. Так, згідно з п.п.3.2.6, 3.2.7 лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного договору, а також у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предметі лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. Крім того, в даних пунктах міститься така несправедлива умова, що лізингодавець не зобовязаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору, що значно порушує інтереси споживача. Також у разі розірвання договору лізингодавець залишає за собою право не повертати лізингоодержувачу адміністративні платежі. Водночас в договорі не передбачено можливості лізингоодержувача в односторонньому порядку розірвати договір, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

П.5.3 договору покладено на лізингоодержувача додаткові обовязки. Так, відповідно до п.5.3 договору лізингоодержувач зобовязаний відшкодувати лізингодавцю всі витрати, втрати та збитки, які можуть виникнути у лізингодавця у звязку із порушенням вимог щодо технічного сервісного обслуговування предмета лізингу.

П.10.1 договору закріплена непомірна плата за послуги лізингодавця. Так, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 19,5 відсотків річних, яка складається з 12,5 відсотків за користування обсягом фінансування та 7 відсотків комісії за супроводження договору на залишок обсягу фінансування. При цьому обсяг фінансування сума грошових коштів, що становить різницю між вартістю предмета лізингу, на момент його передачі, та сплаченим лізингоодержувачем авансовим платежем та можливою доплатою у відповідності до умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зокрема, у п. 9.4. договору зазначено, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору та з метою виплати лізингоодержувачем всієї суми авансового платежу на дату купівлі лізингодавцем предмета лізингу та його передачі лізингоодержувачу, лізингоодержувач зобовязаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту підписання додатку №3 до даного договору та до моменту купівлі лізингодавцем предмета лізингу та передачі його лізингоодержувачу.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. В п.10.6 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати згідно з цим договором фінансового лізингу до чергової дати платежу (п. 10.7 договору).

П. 10.16 договору теж закріплено право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі. Так, згідно з даним пунктом, у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу, лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

В той же час, за договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у зв'язку із невиконанням умов договору.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

Про несправедливість умов договору фінансового лізингу свідчить і те, що виконання зобов'язань за договором забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки в п.п. 12.1, 12.4, 12.5, 12.10, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу.

Так, відповідно до п.12.1 договору в разі розірвання договору лізингу на вимогу лізингоодержувача, поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору; адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно до п.12.4 договору за несвоєчасне внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобовязаний сплатити лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно з п.12.5 договору за використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обовязку з утримання його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника предмета лізингу, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, лізингоодержувач зобовязаний сплатити лізингодавцю штраф у розмірі 3% від загальної вартості предмета лізингу.

П.12.10 договору лізингу передбачено, що за затримку повернення предмета лізингу лізинг одержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 10 відсотків від вартості предмета лізингу. Сплата лізингоодержувачем штрафів не позбавляє лізингодавця права вимагати від лізингоодержувача повернення предмета лізингу і не звільняє лізингоодержувача від обовязку повернути лізингодавцю предмет лізингу (п.12.12 договору).

Згідно з п.12.13 договору, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця неустойку (штраф) у розмірі 10% від вартості предмета лізингу, який був придбаний лізингодавцем для передачі в користування.

Крім того, ч.1 ст.802 ЦК України передбачено, що страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем.

Всупереч зазначеній нормі закону, відповідно до п.7.3 договору лізингу витрати на страхування за договором несе лізингоодержувач, при цьому у договорі страхування відшкодування можливого завданого збиткуу межах страхової суми має бути встановлене на користь лізингодавця. Сплатити витрати на страхування лізингоодержувач повинен до підписання акту приймання-передачі предмета лізингу.

Згідно з п.7.7 договору у разі настання страхового випадку з вини та/або за участю лізингоодержувача та в подальшому відмови страховика від сплати лізингодавцю страхового відшкодування, лізингоодержувач зобовязаний відшкодувати витрати, які поніс лізингодавець при відновленні предмета лізингу, а в разі неможливості відновлення предмета лізингу або пошкодження предмета лізингу, більш як на 70 відсотків, лізингоодержувач зобовязаний сплатити лізингодавцю грошові кошти в розмірі залишку по даному договору на підставі направлених лізингодавцем вимог та рахунку.

До того ж, згідно з п. 7.9 договору лізингооодержувач несе матеріальну відповідальність за будь-які додаткові пошкодження предмета лізингу, які можуть виникнути у результаті його використання до початку відшкодування збитків відповідно до розпоряджень компанії-страховика або за рішенням суду. Таке положення договору суперечить загальним засадам страхування і покладає додаткові дискримінаційні обовязки на споживача.

Таким чином, з вищенаведених пунктів договору вбачається, що договором фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «СОЛО ІНВЕСТ», забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін, а тому договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним.

Окрім того, згідно з п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 «СОЛО ІНВЕСТ» статусу фінансової установи не набувало, ліцензії на надання фінансових послуг у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - не отримувало (а.с.22), що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 000855 від 12 липня 2016 року, не було нотаріально посвідчено.

За таких обставин, договір фінансового лізингу № 000855 від 12 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ», слід визнати недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору фінансового лізингу № 000855 від 12 липня 2016року року позивачем здійснено адміністративний платіж в розмірі 80000,00 грн. (а.с.21). Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 80000, 00 (вісімдесят тисяч) гривень, сплачених як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, ст.ст. 215, 216, 220, 227, 632, 799, 802, 806 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», керуючись ст.ст. 10, 58-60, 88, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №000855 від 12 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 38150311) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 80000,00 (вісімдесят тисяч) гривень, сплачених як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 38150311) на користь ОСОБА_1 1351,20 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд зарчного рішення без задоволення.

Інші особи, які брали участь у справі, можуть оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення або у цей же строк з дня отримання копії рішення, у випадку якщо особа, яка оскаржує рішення, не була присутня у судовому засіданні під час його проголошення.

Головуючий: