Ухвала суду № 62096036, 18.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/ 1014/15-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц\774\1869\К\16 Гаєвой О.В.

Категорія № 5 (І ) Доповідач Бондар Я.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Михайлів Л.В.,

із секретарем Масловою К.В.

за участю: позивача - ОСОБА_2,

його представника - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості 2/3 часток у спільній частковій власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості 2/3 часток у спільній частковій власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог зазначив що, відповідач у справі є його сестрою. Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12.08.2014 року визнано за ним право власності на 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1, за відповідачем ОСОБА_4 право власності на 1/3 його частку.

Посилаючись, що спільне володіння між сторонами неможливо, відповідач у будинку мешкає разом із своїми неповнолітніми онуками. Згідно висновку будівельно-технічної експертизи будинок у натурі розподілу не підлягає, тому позивач не має фактичної можливості користуватися частиною належного йому майна. Після уточнення позовних вимог у останій редакції у червні 2016року позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 2/3 частки у спільній частковій власності житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 99990 грн. та судові витрати за проведення судової експертизи та сплати судового збору.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 року, в якому усунуто описку ухвалою від 12 серпня 2016 року,позовні вимоги задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 2/3 частини у спільній частковій власності на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку для обслуговування вказаного будинку, що розташований по АДРЕСА_1 з дня отримання грошової компенсації за свою частку.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами та 2/3 частини земельної ділянки для його обслуговування, загальною площею 0,0782 га., що розташовані по АДРЕСА_1, після сплати визначеної судом грошової компенсації.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 2/3 часток у спільній частковій власності житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки для його обслуговування, що розташовані по АДРЕСА_1 у розмірі 99 990 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 2949, 12 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 990, 90 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, вважає, що суд не взяв до уваги, що її право власності на домоволодіння не зареєстровано у встановленому порядку, тому вона не вважається співвласником. Крім того право власності на земельну ділянку за жодним із спадкоємців не зареєстровано, тому у суду не було правової підстави для стягнення компенсації її вартості.

Суд дійшов безпідставного висновку про її платоспроможність сплачувати позивачу в рахунок погашення коштів за будинок по 500 грн. щомісяця, не маючи доходу.

Крім того, вважає що висновок експерта про вартість домоволодіння не відповідає дійсної його ринкової вартості. Примусове виконання рішення суду призведе до необхідності продати будинок для погашення стягнутих судом коштів.

Вважає, що стягнуті судом судові витрати є безпідставними, оскільки вона не є співвласником , тому позовні вимоги до неї заявлено необґрунтовано.

Суд вийшов за межі позовних вимог припинивши право власності позивача на 2/3 частини домомовлодіння, які не було заявлено.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить рішення , як законне те обґрунтоване, на його думку залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є рідними сестрою та братом, вони удвох успадкували житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті своїх батьків.

Відповідно до рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12.08.2014 року, з усунутими описками ухвалою від 11.09.2014 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1, та на 2/3 частки земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами, загальна площа якої складає 0,0782 га; за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, та на 1/3 частку земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами, загальна площа якої складає 0,0782 га. (а.с. 5-8).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 2/3 частини буд.АДРЕСА_1, а також земельна ділянка площею 0,0782 га.(а.с. 14).

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10.02.2016 року, ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 на час оцінки складає 197 743 грн. Розподіл житлового будинку АДРЕСА_1 на 2/3 та 1/3 частки з виділенням їх в натурі, відповідно до висновків вказаної судової будівельно-технічної експертизи - неможливий, враховуючи планування житлового будинку, а також вимоги закону, що пред'являються до окремих ізольованих квартир (а.с. 74-86).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи з ОСОБА_4 компенсацію вартості 2/3 частини спільного домоволодіння визнаючи за останньою право власності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не може фактично користуватися своєї часткою 2/3 домоволодіння, оскільки в ньому проживає відповідач із дітьми. Відповідач має фінансову можливість частками сплатити позивачу компенсацію вартості частини домоволодіння.

Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пункт 1 ст.319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Спір між сторонамни виник з приводу володіння спільною сумісною частковою власністю - домоволодінням АДРЕСА_1.

Спірні правовідносини регулюються ч. 1 ст. 364 ЦК України, яка передбачає право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом вказаної норми співвласник майна, який бажає виділу, має право на виділ в натурі лише тієї частки із спільного майна, що належить йому.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.

Колегія суддів при вирішенні спірного потання враховує, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про регулювання спірних правовідносин положеннями ст. 364 ЦК України, встановив всі зазначені вище фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

Статтями 363, 367 ЦК України передбачено, що поділ (виділ частки) майна, що є об'єктом спільної часткової власності, в натурі між співвласниками припиняє право спільної часткової власності щодо цих співвласників.

Виходячи зі змісту цих норм, поділ (виділ частки) є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом, що виключає можливість залишення у спільному користуванні співвласників будь-яких приміщень будинку.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7«Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок».

Зокрема, виходячи з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України та роз'яснень, що містяться в п. 6 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі те, якщо при цьому можливо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Отже, висновок суду першої інстанції про неможливість спільного користування сторонами домоволодіння узгоджується із письмовими матеріалами справи та відповідає висновку проведеної судової будівельно-технічної експертизи.

Факт володіння та користування належним на праві спільної часткової власності домоволодінням лише відповідачем ОСОБА_4, яка є опікуном проживаючих разом із нею п'ятьох неповнолітніх дітей, її онуків, що позбавлені батьківського піклування, підтверджений матеріалами справи.

Позивач ОСОБА_2 має інше житло для проживання. Між сторонами склались неприязнені відносини, викликані судовою тяганиною та розподілом спадкового майна, що підтверджується постановою Орджонікідзевського міського суду від 17 жовтня 2014 року та повідомлення начальника Орджонікідзевського МВ ГУМВС України ( а.с.15,16).

Як видно з відповіді Виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради на звернення позивача від 06 квітня 2016 року № 5/759-1645/16 у спірному будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4, яка займає із п'ятьма дітьми дві кімнати, з наявних чотирьох. Площа для їх проживання є недостатньою ( а.с.30,152).

Користування відповідачем усим спірним будинком підтверджується її поясненнями до позовної заяви, в яких вона зазначає про облаштування спірного будинку металопластиковими вікнами також у кімнатах, якими нібито позивач користується сам і заборонив їй, встановивши замки.

З тексту Договору про надання споживчого кредиту встановлено, що донька відповідача ОСОБА_6 придбала та облаштувала домоволодіння вхідними дверима, вартість яких становить 4100 грн. ( а.с.51). Проте ключи від цих дверей позивачу не надали, що унеможливлює його доступ до будинку та обмежує його право володіння та користування своєю власністю.

Крім того, за договором споживчого кредиту від 03 березня 2013 року оформленого на ім'я доньки відповідача ОСОБА_6, проте у оформленому замовленні зазначено ім'я та по- батькові відповідача ОСОБА_4, влаштовано у спірному будинку АДРЕСА_1 шість металопластикових вікон на загальну вартість 8836,40 грн. ( а.с. 52,53). Дані обставини також свідчать про користування усім будинком особисто відповідачем, заміна вікон відбулась в усіх кімнатах домоволодіння.

Стягуючи компенсацію вартості 2/3 частини домоволодіння, суд першої інстанції врахував висновок судової будівельно-технічній експертизи, який не передбачає технічної можливості розподілу домоволодіння у натурі відповідно до часток співвласників та можливості їх окремого використання. Між сторонами не досягнуто згоди про сумісне користування спільним майном, а також про сплату компенсації одного співвласника іншому.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача в частині того, що вона не є співвласником спірного домоволодіння, оскільки право власності у встановленому законом порядку вона не зареєструвала, оскільки вони не узгоджуються із діючим законодавством.

Стаття 1297 ЦК України передбачає обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст.1296 ЦК України).

Відповідач прийняла спадщину, отже її посилання на те, що вона не оформила належне їй право власності на 1/3 частину домоволодіння, не має правового значення для вирішення спірного питання.

Стаття 1225 ЦК України передбачає, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку ,інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2014 року, яке набрало чинності, визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку , на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами, загальна площа якої складає 0,0782 га, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_8 на підставі Державного акту на право власності серії НОМЕР_1 від 04 лютого 2003 року. Відповідно за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/3 частину спірного домоволодіння.( а.с.5-7)

Отже, доводи апеляційної скарги в частині відсутності у позивача права на земельну ділянку, а також права відповідача на частину домоволодіння та земельну ділянку, право власності яких вирішив суд, не узгоджуються із письмовими матеріалами справи, тому колегія суддів їх до уваги не приймає.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на невірно визначений судом розмір компенсації частини вартості домоволодіння, що підлягає сплаті позивачу.

Так, згідно висновку проведеної судової будівельно-технічної експертизи за №5010/5011-15 складеної 10 лютого 2016 року, ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами складає 177983 грн., вартість земельної ділянки складає - 19760 грн., отже разом вартість домоволодіння з надвірними спорудами та земельною ділянкою становитиме 197743 грн. З яких вартість 2/3 його частин буде складати - 131828,66 грн. З урахуванням внеску на поліпшення житлових умов зазначених у запереченні до позову відповідачем на загальну суму 22000 грн., з яких 18000 грн. вікна та 4000 грн. - двері (однак договорів надано лише на 8836,40 грн. та 4100грн.), розмір коштів, який підлягав компенсації позивачу за належні йому 2/3 частини домоволодіння становила 109828,66 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи із заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача в рахунок компенсації 2/3 частин вартості домоволодіння лише 99990грн.

Тому, колегія суддів вважає, що розмір компенсації, яка підлягає сплаті позивачу з урахуванням вартості спірного домоволодіння та його часткою 2/3 є доведеною та порівняно із експертною вартістю домоволодіння є зменшеною за добровільним волевиявленням позивача.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 про неврахування судом її матеріального становища та неможливості виплатити позивачу грошову компенсацію за частину домоволодіння, такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, вирішуючи спірне питання, на виконання ст.ст.212-214 ЦПК України дав належну правову оцінку та звернув увагу на те, що відповідно до ст. 364 ЦК України компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. З'ясував, чи має відповідач реальну можливість сплатити позивачу грошову компенсацію та чи не призведе покладення на неї такого обов'язку до звернення стягнення на домоволодіння до примусового його продажу, чи не буде така компенсація надмірним тягарем.

Суд першої інстанції прийняв міри до з'ясування розміру щомісячного доходу відповідача.

Згідно довідки виконавчого комітету Покровської міської ради від 26 травня 2016 року за №3353/16 щомісячний дохід відповідача становить 11417 грн., яка складається з допомоги на дітей, що знаходяться під опікою у розмірі 10145,89 грн. та щомісячної допомоги при народженні на ОСОБА_9 у сумі 1271,11грн. ( а.с.151).

Крім того, відповідач в судовому засіданні колегії суддів повідомила, що має заощадження від роботи у Росії і періодичних дохід від роботи за цивільно-правовими угодами.

Згідно письмового виступу у дебатах, які відповідач приєднала до матеріалів справи, вона висловила свою спроможність та згоду на виплату щомісяця по 500 грн. позивачу в рахунок вартості його частини домоволодіння ( а.с.155).

Відповідач не надала доказів та не навела мотивів чому не має можливості сплатити позивачу компенсацію вартості частини домоволодіння.

Посилання в апеляційній скарзі про неприпустимість витрачання коштів, що сплачує держава на утримання дітей, не можна взяти до уваги, оскільки оскаржуваним рішенням житлові умови дітей значно поліпшені. Їм для проживання надається більша житлова площа, яка складається з чотирьох кімнат, замість двох, якими вони на цей час користуються.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог та визнання за відповідачем права власності на 2/3 частини домоволодіння та земельної ділянки не приймаються колегією суддів до уваги. Оскільки не відповідають чинному законодавству.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення компенсації вартості частини домоволодіння, суд першої інстанції вірно вирішив питання про припинення на цю частину права власності позивача ОСОБА_2 після отримання ним грошової компенсації.

Відповідач, ОСОБА_4 , як співвласник домоволодіння не наводить приклади яким чином можливо вирішити спірне питання для дотримання розумного балансу рівних прав та обов'язків співвласників, залишаючись єдиним фактичним користувачем спільного домоволодіння безоплатно, якій на праві власності належить лише 1/3 його частина, при цьому позбавляючи права володіння, користування та розпорядження номінального власника - позивача його 2/3 частинами домоволодіння.

Право кожного на безперешкодне користування своїм майном, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції є по суті гарантією права власності. Оскільки позивач не має фактичної можливості користуватися належним йому на праві часткової власності домоволодінням, його поділ у натурі з технічної сторони є неможливим, колегія суддів дійшла висновку, що його право власності має бути захищене шляхом стягнення з іншого співвласника, який користується нерухомим майном, що є його єдиним житлом відповідної грошової компенсації.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги не доведені, не обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, ст.ст. 313 -315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: В.П. Зубакова

Л.В. Михайлів