Постанова № 62094606, 14.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 року м. Київ 810/2621/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доКиєво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

провизнання протипранвим та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протипранвим та скасування податкового повідомлення рішення від 18.06.2015 № 14319-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким визначено податкове зобовязання з транспортного податку, суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

В той же час, позивач вказує, що відповідно до положень підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 ПК України, податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) відноситься до місцевих податків, який установлюється місцевими радами.

В той же час, позивач зазначає, що відповідно до підпункту 12.3.4 пукту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Враховуючи викладене та той факт, що Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким введено - транспортний податок набрав чинності 01.01.2015, позивач вважає, що транспортний податок може застосовуватись не раніше 2016 року.

Крім того, позивач зазначив, що оскаржуване рішення було направлено на адресу позивача з порушеннями підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивача та його представник у судовому засіданні 14.09.16 позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання призначене на 14.09.16 не з'явився, через канцелярію суду надав письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав правомірності оскаржуваного рішення, а саме у звязку з тим, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення рішення податковий орган керувався нормами Податкового кодексу України.

Крім того, відповідач заявив клопотання про розгляд справи без участі відповідача та про заміну відповідача по справі, а саме: Васильківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області на її правонаступника Києво Святошинську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, відповідно до Наказу ДФС у Київській області від 18.02.2016 № 143 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Київській області».

Заслухавши думку позивача та його представника, судом на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України було задоволено клопотання відповідача про заміну відповідача правонаступником, а саме на Києво Святошинську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене та клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, суд протокольною ухвалою від 14.09.2016 вирішив подальший розгляд даної справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, позивач є власником транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser Prado, об'єм двигуна 3956 куб. см., 2010 року випуску (перша реєстрація транспортного засобу здійснена 23.10.2010).

18.06.2015 Васильківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, п.ідпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 14319-17, яким ОСОБА_1 визначено зобов'язання зі сплати транспортного податку в розмірі 25 000, 00 грн.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами та спірному рішенню контролюючого органу, суд зазначає про таке.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції статті 267 ПК України, введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Згідно з підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З наведеного вбачається, що транспортний засіб позивача підпадає під визначення об'єкту оподаткування транспортним податком відповідно до статті 267 ПК України, проте суд при вирішенні питання щодо того, чи є належний позивачу автомобіль об'єктом оподаткування транспортним податком саме у 2015 році, суд виходить із наступних положень нормативно - правових актів.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Як встановлено судом, Рішенням 72 сесії Васильківської міської ради Київської області 6 скликання від 30.01.2015 № 05.06 - 72 -VI «Про встановлення місцевих податків і зборів в новій редакції» встановлено у 2015 році місцевим податком, податок на майно (http://vasylkivrada.gov.ua/node/139).

Положення про вказаний місцевий податок закріплені в додатку № 1 до вказаного рішення Васильківської міської ради Київської області (http://vasylkivrada.gov.ua/node/140).

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки прийняті в 2015 році практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цьогоКодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання встановлення податків, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду , як джерело права.

Так, рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Аналогічної думки міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі № К/800/8077/16.

Також суд зазнача, що твердження позивача, щодо неправомірності оскаржуваного рішення з підстав нібито направлення спірного рішення позивачу з порушеннями підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не беруться судом до уваги при вирішенні питання про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки відповідачем було надано суду докази того, що спірне рішення було направлено позивачу до 1 липня 2015 року.

Відповідно до статей 11 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1, 3 частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.06.2015 № 14319-17 є необґрунтованим та прийнятим не у відповідності до чинного законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору у сумі 551 грн. 21 коп., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок асигнувань Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, як правонаступника Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 128, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.06.2015 № 14319-17.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнувань Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.