Ухвала суду № 62093625, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/426/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,суддів:Загороднього А.Ф.,Заїки М.М.,

при секретарі - Крапивка Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) в якому просив зобов'язати відповідача в тримісячний строк виплатити йому 158665,15 гривень за виконавчим листом, виданим 9 серпня 2013 року Харківським окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 2а-9628/08/2070 на виконання постанови цього ж суду від 31 травня 2013 року, прийнятої у цій самій справі з урахуванням ухвали про роз'яснення даного судового рішення (далі - виконавчий лист).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач, у встановлений законом строк не виконав виконавчий документ, що призвело до порушення його прав, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання виконавчого листа, в решті позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в позові апеляційний суд виходив з того, що таку заяву належить розглядати в порядку, встановленому частиною 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм процесуального права, без належного з'ясування прав та обов'язків сторін, дійсних обставин справи, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Так, за змістом частин 9, 10 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу.

Розглядаючи справу суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права не дає підстав для розгляду заяви в порядку, передбаченим процесуальним законодавством для здійснення позовного провадження.

Як підставу для наведеного висновку суд посилався на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року, якою зобов'язано Головне управління ДКСУ у Харківській області та ДКСУ прийняти до виконання постанову цього ж суду від 31 травня 2013 року і виконавчий лист, виданий судом 9 серпня 2013 року.

Водночас, суд не врахував, що предметом спору в даному випадку є зобов'язання відповідача, яким, як і у вищевказаній справі є ДКСУ, вчинити певні дії, спрямовані на виконання уже прийнятого до виконавчого провадження цього ж виконавчого документу у встановлений законом строк.

Аналіз наведених вище положень статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, в контексті встановлених судами обставин справи, дає підстави колегії суддів для висновку, що правовідносини, які виникли у цій справі і у справі, вирішеної по суті позовних вимог постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року, не є тотожними, як і предмет спору, який у першому випадку стосується зобов'язання ДКСУ прийняти до виконання виконавчий документ, тоді як у справі, що розглядається вимоги позовної заяви вказують на бездіяльність відповідача, допущеної ним при виконанні виконавчого документа і зобов'язання останнього вчинити дії, спрямовані на здійснення примусового виконання.

Таким чином, у даному випадку не настали умови, передбачені у диспозиції частини 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідні для здійснення розгляду вимог цієї позовної заяви в порядку, встановленому згаданою нормою процесуального права, у зв'язку з чим, висновок апеляційного суду про відмову у позові з наведених підстав є помилковим.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити що наявність відповідного рішення суду про зобов'язання прийняти до виконання виконавчий лист і здійснення відповідачем виконання такого не може бути перешкодою для реалізації позивачем права, передбаченого статтею 55 Конституції України, шляхом звернення до суду за захистом його порушених прав з боку ДКСУ при здійсненні примусового виконання.

Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд для вирішення спору по суті вимог позовної заяви з одночасним наданням належної правової оцінки спірним правовідносинам з огляду на положення законодавства, яким такі урегульовані.

Згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка