Ухвала суду № 62093601, 19.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/21705/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2015 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 р.

у справі № 820/19450/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агросвіт»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агросвіт» (далі - позивач, ТОВ «ТД «Агросвіт») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.08.2015 р. № 0003402203 та № 0003422203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 р., адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 13.08.2015 р. № 0003402203 та № 0003422203; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 27.06.2014 р. по 18.07.2014 р., на підставі направлень від 27.06.2014 р. № 916, № 917, № 918, № 919, № 923, від 14.07.2014 р. № 1002, відповідно до наказу від 25.06.2014 р. № 853 та на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовими особами ДПІ у Київському районі м. Харкова була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «ТД «Агросвіт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 01.04.2014 р., за результатами якої складено акт від 25.07.2014 р. № 2632/20-31-22-03-07/38158635 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації)» за березень 2014 року на суму 17 965 грн.; - підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.3 статті 44, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 399 392 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 13.08.2014 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0003422203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17 965 грн.; № 0003402203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 499 240 грн., з яких 399 392 грн. - за основним платежем та 99 848 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з акту перевірки від 25.07.2014 р. № 2632/20-31-22-03-07/38158635 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про те, що позивачем занижено валові доходи та доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за перевіряємий період на суму 399 392 грн. у зв'язку із відображенням в податковому обліку господарських операцій з реалізації контрагентам товару, перехід права власності на який від позивача до суб'єктів господарювання не підтверджений належними доказами, у зв'язку з чим податковий орган вважає, що позивач від суб'єктів господарювання отримав на банківський рахунок безповоротну фінансову допомогу, яка безпідставно не включена до складу валових доходів та доходів. Також зазначено, що позивачем включено до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за операціями з реалізації шрота соняшникового та олії у квітні 2013 року суму в розмірі 17 547 689,58 грн., при цьому за даними перевірки встановлено перевищення собівартості над доходом у сумі 1 050 511,91 грн., що не знайшло свого відображення в ціні продажу готової продукції (олія, шрот соняшниковий) у сумі в розмірі 16 497 178,07 грн., тобто витрати пов'язані з виробництвом цієї готової продукції здійснювались не для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, тобто дані здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «ТД «Агросвіт», в межах своєї господарської діяльності, було укладено договір № 1120Ш1 від 20.11.2013 р. з ТОВ «Дойче Агро Компані» на поставку шроту соняшникового, виробленого з насіння соняшника врожаю 2012-2013 року українського походження.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Спростовуючи висновки податкового органу про те, що грошові кошти, які перераховані ТОВ «ТД «Агросвіт» його контрагентами - ТОВ «Ферко» та ПП «АФ «Приват Агро» загальною сумою 961 729 грн. вважаються безповоротною фінансовою допомогою, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Між позивачем та ТОВ «Ферко» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 13/03-13С від 13.03.2013 р., згідно умов якого позивач зобов'язався поставити покупцю сою врожаю 2012 року, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Умовами поставки згідно до додаткової угоди № 1 від 13.03.2013 р. до вказаного договору є поставка товару на умовах СРТ (доставлено до) Стівідорна компанія «Олімпік Купе» за адресою (м. Одеса, Митна площа, 1) згідно правил «Інкотермс».

Отже, поставка товару відбувалась за рахунок продавця до місця призначення, що підтверджується наявними у матеріалах справи, договором про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні № 11/02 від 25.02.2013 р., актом приймання-передачі наданих послуг по договору № 11/02, товарно-транспортною накладною № 12ААВ від 13.03.2013 р., в якій саме зазначено пункт розвантаження - СК «Олімпік Купе» м. Одеса.

На виконання умов договору позивачем 14.03.2013 р. на користь ТОВ «Ферко» було поставлено товар на загальну суму 181 890 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними.

Оплату за отриманий товар ТОВ «Ферко» було здійснено у повному обсязі грошовими коштами за безготівковим розрахунком відповідно, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

Також, між позивачем та ПП «АФ «Приват Агро» (покупець) укладено договір поставки № 2102Ш від 18.02.2013 р., згідно умов якого позивач зобов'язався поставити покупцю шрот соняшниковий, вироблений з насіння соняшникова, врожаю 2012 року, українського походження, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Умовами поставки згідно до вказаного договору є поставка товару автомобільним транспортом на умовах FСА Україна, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт. Пересічне, вул. Центральна, 1\ РСА Україна, Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Залізничне склад постачальника згідно правил «Інкотермс» в редакції 2010 року.

На виконання умов договору позивачем 22.02.2013 р., 05.03.2013 р., 08.03.2013 р., 12.03.2013 р., 16.03.2013 р., 19.03.2013 р., 30.05.2013 р. на користь ПП «АФ «Приват Агро» було поставлено товар на загальну суму 779 839 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними та довіреностями на отримання товару № 116 від 12.03.2013 р., № 107 від 07.03:2013 р., № 101 від 05.03.2013 р., товарно-транспортними накладними.

Оплату за отриманий товар ПП «АФ «Приват Агро» було здійснено у повному обсязі грошовими коштами за безготівковим розрахунком відповідно, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

Безоплатно наданими товарами є товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Таким чином, соя та шрот соняшниковий не можуть вважатися такими, що надані безоплатно, оскільки були передані за договорами поставки та договору купівля-продажу, які за своєю юридичною природою є оплатними. На підтвердження цього, ТОВ «ТД «Агросвіт» на розрахунковий рахунок отримало грошову компенсацію у вигляді коштів.

Щодо висновку податкового органу про перевищення собівартості над доходом в сумі 1 050 511,91 грн., що не знайшло свого відображення в ціні продажу готової продукції, тобто витрати, пов'язані з виробництвом продукції, здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Як слідує з матеріалів справи, товар, який було реалізовано з перевищенням собівартості над доходом, є результатом переробки соняшника, що було передано на переробку позивачем відповідно до договору на переробку соняшника на давальницьких умовах № 190712/02 від 19.07.2012 р., укладеному між позивачем та ТОВ «Пересічанський маслоекстракційний завод».

Факт підтвердження переробки вказаного товару підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг) № 000001 за січень 2013 року від 31.01.2013 р., № 000005 за січень 2013 року від 31.01.2013 р., № 000008 за січень 2013 року від 31.01.2013 р., № 000013 за лютий 2013 року від 28.02.2013 р., № 000017 за лютий 2013 року від 28.02.2013 р., № 000018 за лютий 2013 року від 28.02.2013 р.

Відповідно до актів звірки взаємних розрахунків від 31.01.2013 р. та від 28.02.2013 р. до договору № 190712/02 від 19.07.2012 р. позивачем отримано готову продукцію, а саме: олія та шрот соняшникові.

Вказаний товар було реалізовано ПАТ «Агрокомбінат Слобожанський» відповідно до договору поставки № 1/60-0313 від 12.03.2013 р. та специфікацій до нього, ТОВ «Граківські комбікорма» відповідно до договорів поставки № 1104ПІ від 11.04.2013 р. та № 2903Ш від 29.03.2013 р., ТОВ «ТРАНС-БУД» відповідно до договору поставки № 2504М від 25.04.2013 р.

Факт поставки та оплати товару підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та банківськими виписками.

До собівартості вказаного товару увійшли витрати позивача на зберігання соняшника, що було перероблено на готову продукцію - олію та шрот соняшникові, транспортування сировини на переробку до ТОВ «Пересічанський маслоекстракційний завод», що підтверджується зокрема наступними документами: договори складського зберігання зерна, укладені з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «Агропромислова компанія «Агросвіт»; акти виконання робіт та приймання-передачі послуг до договорів складського зберігання зерна; договори про надання транспортних послуг, укладені з ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Агросвіт Експорт», ТОВ «АПК «Агросвіт», ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8; акти виконаних робіт (надання послуг) до договорів про надання транспортних послуг.

Пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) формується за правилами пунктів 138.6, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, відповідно до яких собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Отже, чинні норми податкового законодавства не забороняють відносити до складу валових витрат підприємства усі витрати, пов'язані з виготовленням товарів (робіт, послуг), та не вимагають віднесення до складу валових витрат лише витрати, здійснення яких пов'язане із отриманням прибутку. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність є наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Згідно пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України, у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу витрат за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 13.08.2015 р. № 0003402203 та № 0003422203, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 р. у справі № 820/19450/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Н.Є. Маринчак