Ухвала суду № 62093594, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Київ К/800/25508/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України про визнання незаконними відповіді та дій, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС) в якому просив: визнати відповідь відповідача від 22 листопада 2013 року №3-15927/3.2 (далі - спірна відповідь) за скаргою позивача такою, що не відповідає вимогам Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР, в редакції періоду спірних правовідносин); визнати перевірку за скаргою позивача, проведену відповідачем такою, що не відповідає вимогам Закону № 393/96-ВР щодо об'єктивності та всебічності її проведення; зобов'язання відповідача повторно провести ретельну перевірку всіх доводів, викладених у скарзі позивача, в тому числі щодо законності винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-211/06 від 15 серпня 2006 року, виданим Орджонікідзевським райсудом м. Запоріжжя.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що ДВС не здійснила повну, всебічну і достовірну перевірку відомостей, викладених у його зверненні (скарзі), чим порушила вимоги Закону № 393/96-ВР і право позивача, гарантоване статтею 40 Конституції України, а відтак надана відповідачем відповідь не відповідає положенням наведеного Закону. Посилаючись на ці обставини ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, позов задоволено частково, визнано перевірку, проведену відповідачем за скаргою позивача, такою, що не відповідає вимогам № 393/96-ВР щодо всебічності її проведення, а також зобов'язано ДВС повторно провести перевірку усіх доводів, викладених у скарзі ОСОБА_4, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у позові в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для їх скасування відсутні.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що розгляд звернення (скарги) позивача здійснено ДВС з порушенням вимог чинного законодавства і його прав.

Судами встановлено, що 1 листопада 2013 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відділ УДВС).

Листом Міністерства юстиції України від 7 листопада 2013 року вказана скарга позивача, з посиланням на частину 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР, направлена за належністю до відповідача у цій справі, який надав оскаржувану відповідь від 22 листопада 2013 року.

Так, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України права, наданого статтею 40 Основного Закону, регламентовано Законом № 393/96-ВР.

Преамбулою до Закону № 393/96-ВР передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Згідно з положеннями частини 4 статті 3 названого Закону скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Положеннями статті 16 Закону № 393/96-ВР встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину

В свою чергу, за змістом статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

При цьому, розгляд скарги відбувається у межах строку, встановленого статтею 20 Закону № 393/96-ВР, який не може перевищувати сорока п'яти днів.

Окрім цього, на виконання норм Закону № 393/96-ВР і положень Конституції України наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2004 року № 26/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 березня 2004 року за № 342/8941, затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління (далі - Інструкція).

У відповідності до пунктів 1.3, 3.1, 3.2, 3.8, абзацу 3 пункту 3.9 у роботі із письмовими та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням, повною мірою реалізуючи при цьому визначені законодавством повноваження.

Посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.

Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжиті потрібні заходи щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте рішення.

Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом чи установою юстиції для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідомлено в особистій бесіді.

Комплексний аналіз наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, дає підстави колегії суддів для висновку, що скарга на дії і (або) рішення посадової, службової особи ДВС повинна бути розглянута своєчасно, з обов'язковим додержанням критеріїв підлеглості та підпорядкованості таких осіб і органів державної влади, яких стосується звернення (скарга), із здійсненням повної, об'єктивної, на підставі усіх наявних і достовірних даних, з урахуванням усіх істотних обставин, ретельної перевірки викладених у скарзі доводів, кваліфіковано, неупереджено, оперативно, із з'ясуванням суті звернення і встановленням наявності або відсутності порушення прав заявника з одночасним наведенням відповідних мотивів, висновків, що засновані на положеннях законодавства.

Одночасно, рішення, прийняте за наслідками розгляду скарги, повинне бути обґрунтоване і мотивоване, ґрунтуватися на нормах чинного законодавства, при цьому, у разі визнання скарги такою, що підлягає задоволенню орган, який здійснив її розгляд зобов'язаний у межах своєї компетенції вжити належних заходів реагування з метою відновлення порушених прав заявника, а у випадку відсутності підстав для задоволення скарги навести мотиви такого рішення з посиланням на норми законодавства.

Вважаються вирішеними лише ті скарги, які розглянуті з дотриманням наведених вимог і по суті усіх поставлених у зверненні питань.

У своїй скарзі, поданої до Міністерства юстиції України позивач ставив питання щодо законності постанови старшого державного виконавця відділу УДВС і дій, вчинених ним при винесенні такої, а також просив вирішити питання про можливість притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні прав ОСОБА_4

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, ДВС у своїй відповіді обмежився лише формальною констатацією фактів та хронологічним викладом обставин щодо оскаржуваних заявником дій та рішень службових і посадових осіб відповідача, які засновані на документах доданих самим скаржником і відповіді, одержаної за відповідним запитом від відділу УДВС.

Варто зауважити і те, що у даному листі відсутні висновки щодо наявності або відсутності фактів порушення прав позивача, а також міркування стосовно законності оскаржуваних заявником рішень та дій працівників відповідного органу ДВС. Також, з цього приводу відповідачем не наведено мотивів з посиланням на норми законодавства і документи, які бралися ним до уваги при розгляді скарги.

У відповіді взагалі не вирішеним залишилось питання, порушене заявником у скарзі стосовно притягнення винних осіб (у разі наявності на те підстав) до відповідальності.

За таких обставин, розгляд скарги позивача не можна вважати завершеним у розумінні вищевказаних положень законодавства, а дії відповідача і спірну відповідь такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

Ураховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк