Ухвала суду № 62093577, 19.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/16671/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 року

у справі № 826/8671/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стандард Ойл» (далі - позивач, ТОВ «Стандард Ойл»)

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Стандард Ойл» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.01.2015 року № 0000082205 та № 0000092205.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, результати якої оформлено актом від 05.12.2014 року № 587/26-57-22-04-10/31904415, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139 ст. 139, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 231 238,00 гривень; п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження товариством податку на додану вартість на загальну суму 232 092,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.01.2015 року: № 0000082205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 232 092,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 58 023,00 гривні; № 0000092205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 231 238,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 57 809,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безносередньо після її закінчення.

Абзацом 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Тобто, право платника податків формувати валові витрати та податковий кредит виникає у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з: ПП «Рунацентр» (продавець) за договором купівлі-продажу від 20.01.2012 року № ДКП025; ТОВ «Елай компані» (продавець) за договором купівлі-продажу товару від 02.09.2013 року № 2/09/2013-2; ТОВ «Гарант Центр ІНК» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару від 16.07.2013 року № 2013/07/16/2; ТОВ «Мегатренд Плюс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару від 02.09.2013 року № 02/09/2013-2.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених спірними правочинами, та руху активів в процесі здійснення таких позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, видаткових та податкових накладних, які містять зазначення найменувань та кількість придбаних товарів, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, копій витягів з книги обліку довіреностей на отримання товару, платіжних доручень та виписок по рахункам щодо оплати придбаних товарів.

Додатково, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем долучено до матеріалів справи копії оборотно-сальдових відомостей та договорів купівлі-продажу, при дослідженні яких було встановлено внутрішнє переміщення прийнятих на склад позивача товарів отриманих від зазначених контрагентів та їх використання шляхом їх подальшої реалізації третім особам та отримання прибутку.

Також, матеріали справи містять копії декларацій ТОВ «Елай Компані», якими підтверджується декларування останнім своїх грошових зобов'язань по взаємовідносинам із позивачем.

Разом з тим, у матеріалах справи наявні копії договорів суборенди нежитлового приміщення від 31.03.2010 року № 003 та від 01.03.2013 року № 8/01, за умовами яких позивачу надано у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення у нежилій будівлі за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 102 Б, на яку здійснювалось постачання товарів, придбаних у вказаних контрагентів, що підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними, що оформлені на виконання умов договору перевезення вантажу автомобільним транспортом від 17.01.2012 року № 21, укладеного між позивачем та ТОВ «Транспортное предприятие-1».

Так, при дослідженні наданих позивачем документів судами встановлено, що такі відповідають вимогам чинного законодавства, тобто є первинними документами, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених правочинів та реальне здійснення спірних господарських операцій за такими.

При цьому, вірною є позиція судів попередніх інстанцій, що наведені господарські операції із вказаними контрагентами відповідають видам господарської діяльності позивача та, з урахуванням подальшої реалізації отриманих товарів, свідчать про наявність господарської мети між сторонами договорів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, останні належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку товариства та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та врахування при формуванні прибутку підтверджується дослідженими судами первинними документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

При цьому, судами вірно зауважено, що будь-яких доказів на підтвердження відсутності у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, в акті перевірки не наведено та судам не надано.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «Стандард Ойл» податкового кредиту та валових витрат, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

При цьому, вірно зауважено про безпідставність тверджень відповідача про анулювання 24.01.2014 року свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Мегатренд Плюс», а також про подання вказаним товариством останньої податкової звітності у січні 2014 року, оскільки спірних фінансово-господарські операції з позивачем здійснені до вказаних фактів.

Водночас, судами обґрунтовано не взято до уваги зазначені в акті перевірки твердження податкового органу про те, що ТОВ «Елай Компані» створено не встановленими особами, фінансово-господарська діяльність якого була направлена на штучне формування податкового кредиту діючим суб'єктам господарської діяльності, з посиланням на досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32014100060000134 від 12.06.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 та ч. 3 ст. 202 Кримінального кодексу України, оскільки такі жодним чином необґрунтовані та непідтверджені матеріалами справи, зокрема, відповідачем не надано суду доказів щодо порушення внаслідок господарських взаємовідносин позивача та його контрагентів фіскальних інтересів держави, доказів неможливості виконувати контрагентами позивача взятих на себе за договорами зобов'язань.

Так, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що доводи та висновки відповідача викладені в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, в той час як у ході судового розгляду встановлено протилежне.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 року у справі № 826/8671/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді:підпис (підпис) Н.Є. Маринчак підпис (підпис) І.В. Приходько