Ухвала суду № 62093318, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/51863/15

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Пасічніченко А.А.., представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області (далі - відділ Держземагенства), заступника начальника відділу-завідувача сектору Державного земельного кадастру відділу Держземагенства Дибань Олексія Миколайовича, завідувача юридичного сектору відділу Держземагенства Грицика Дмитра Даниловича, завідувача сектору землеустрою та ринку земель відділу Держземагенства Науменко Віри Іванівни, головного спеціаліста з питань кадрової роботи Белан Людмили Володимирівни, заступника начальника відділу Держземагенства Бабича Олександра Олексійовича, головного спеціаліста-бухгалтера відділу Держземагенства Корогод Любові Дмитрівни, заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Колотіліна Олександра Костянтиновича про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку за касаційною скаргою позивача на судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним дії посадових осіб відділу Держземагенства, зокрема Дибаня О.М., які полягають у затвердженні протизаконного розподілу обов'язків працівників відділу та виданні наказу про звільнення позивача, Грицика Д.Д. у підготуванні наказу про розподіл обов'язків, Бабича О.О. який погодився з наказом про звільнення, Колотіліна О.К. про погодження з наказом щодо розподілу обов'язків працівників відділу, Науменко В.І., яка погодила наказ про фактичне надання повноважень начальника Дибаню О.М., Корогод Л.Д., про погодження рішення щодо звільнення;

скасувати наказ відділу Держземагенства від 16 липня 2014 року №7-к про звільнення його за власним бажанням;

стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 липня 2014 року по 25 червня 2015 року в сумі 30 231,72 грн. та 5 383,03 грн. компенсацію за невикористану відпустку.

Посилався на незаконність звільнення та не проведення повного розрахунку у визначені законом строки.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 11 листопада 2015 року, позовні вимоги залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до адміністративного суду. Постановляючи таке рішення, окружний суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною третьою статті 99 КАС України, і суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку поважними.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказується на те, що на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку строки, передбачені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не розповсюджуються. До спірних правовідносин необхідно застосувати статті 116, 117 Кодексу законів України про працю.

Представник відповідача проти вимог, викладених в касаційній скарзі, заперечив та зазначив, що наказом, який оскаржує ОСОБА_2, лише повідомлено про його звільнення за власним бажанням.

Вислухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.

Строки звернення до адміністративного суду визначені статтею 99 КАС України. Відповідно положень цієї норми, зокрема частин першої та третьої, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду з справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При тлумаченні вище згаданої норми, Верховний Суд України в своєму рішенні від 16 травня 2011 року (справа №21-29-а11) зазначив, що під іншими законами розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Одним із таких законів є Кодекс законів України про працю (далі - КЗпП), згідно із частиною першою статтею 233 якого працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП, Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-116цс15) вказав на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, наказом Голови Держземагенства України від 16 липня 2014 року № 321-кт/а ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області за власним бажанням. Того ж дня наказом № 7 заступника начальника відділу - завідувача сектору державного земельного кадастру вище згаданий наказ оголошено. Зазначені рішення направлено позивачу 16 липня, отримано 26 липня 2014 року, з позовом він звернувся лише 19 серпня 2015 року, тобто поза межами строків, передбачених законом.

З урахуванням наведених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про залишення адміністративного позову без розгляду в частині оскарження наказу про звільнення ОСОБА_2 та дій посадових осіб.

В той же час суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилки при обрахуванні строків звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Як свідчать матеріали справи, остаточний розрахунок при звільненні із ОСОБА_2 мав місце 25.06.2015 року. Позов пред'явлено 19.07.2015 року, тобто в межах строків, передбачених частиною першою статті 233 КЗпП частиною третьої статті 99 КАС України, а отже підстав до залишення позовної заяви без розгляду в цій частині не було.

Належним чином не з'ясовані й обставини щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Тому рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку підлягають скасуванню з підстав, визначених частиною першою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі), з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, частиною першою статті 227, статтею 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В решті рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: