Ухвала суду № 62093234, 19.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 826/21585/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2015 р. № 0000294050.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» (далі - ТОВ «Українські аграрні інвестиції») є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Українські аграрні інвестиції» (код ЄДРПОУ 39440996) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Ан Транс» (код ЄДРПОУ 36154115) за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складно акт від 23.07.2015 р. № 31/28-10-40-50/33558346.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки, позивачем було порушено п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 1 507 688,00 грн.

Зазначені висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивачем було безпідставно віднесено до складу витрат витрати, пов'язані з придбанням товарів у ПП «Ан Транс», засновник та директор якого Самоляк О.А. вироком Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2014 р. у справі № 522/20533/14-к визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а також тим, що ПП «Ан Транс» за юридичною (податковою) адресою не знаходиться, встановити фактичне місцезнаходження підприємства виявилось неможливим, основні засоби ведення фінансово-господарської діяльності, а саме складські, виробничі приміщення, транспортні засоби, фактичні трудові ресурси на підприємстві відсутні.

На підставі таких висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2015 р. № 0000294050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 884 610,00 грн., з яких 1 507 688,00 грн. - за основним платежем та 376 922,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що фіктивність господарської діяльності контрагента позивача встановлена вироком суду, який набрав законної сили, первинні документи, які стали підставою для формування витрат у 2013 році, виписані особою, яка заперечує свою участь у господарській діяльності підприємства, і такі обставини несумісні з легальною господарською діяльністю.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України закріплено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для формування суб'єктом господарювання витрат, які в наступному враховуються ним при обчисленні об'єкта оподаткування, є реальність здійснення господарських операцій, за якими ним були понесені такі витрати, що підтверджується відповідною первинною документацією, складеною з дотриманням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV.

При цьому, слід враховувати, що первинні документи, які стали підставою для формування витрат підприємства, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть при формальному підтвердженні її первинними документами.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що між ТОВ «Українські аграрні інвестиції» і ПП «Ан Транс» в особі директора Самоляка О.А. було укладено договори купівлі-продажу від 13.05.2013 р. № 21/05-К та від 04.08.2013 р. № 11/08-Я, предметом яких є поставка кукурудзи та ячменю /Т.1 а.с. 50-51, 104-105/.

На підставі зазначених договорів виписані видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні і за відповідними платіжними дорученнями перераховані кошти на рахунок ПП «АН Транс».

Зазначені видаткові та податкові накладні від імені контрагента позивача підписані його директором Самоляком О.А. /Т. 1 а.с. 52-54, 56, 61-62, 64, 67-71, 73, 77-78, 81, 83-90, 106-108110, 112, 115-116, 118, 123, 125, 133-134, 140, 145-152/.

10.09.2014 р. та 05.03.2015 р. на допитах у слідчого в рамках кримінального провадження № 32014160000000149 Самоляк О.А., будучи попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, надав пояснення про те, що він не має жодного відношення до діяльності ПП «Ан Транс», будучи засновником та директором цього підприємства він не приймав участі в його господарській діяльності та розумів, що воно займається незаконною діяльністю, а також що він нікого не уповноважував на ведення фінансово-господарської діяльності ПП «Ан Транс» від його імені, рухом коштів не керував, товарів не купував та не продавав, жодних документів фінансово-господарської звітності після відкриття рахунків у банку не складав і не підписував, а також зазначив, що йому не відомо ТОВ «Українські аграрні інвестиції» /Т. 1 а.с. 205-210/.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2014 року у справі № 522/20533/14-к, який набрав законної сили 07.12.2014 р., Самоляка О.А. було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, тобто у вчиненні фіктивного підприємства, а також встановлено, що Самоляк О.А. надав згоду невстановленій особі на реєстрацію ПП «Ан Транс» на його ім'я без наміру займатися підприємницькою діяльністю та переслідуючи корисливу мету /Т. 1 а.с. 196-199, 252-254/.

При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вироком суду, який набрав законної сили, встановлено факт фіктивності ПП «Ан Транс», що є несумісним з легальною підприємницькою діяльністю, і первинні документи, які стали підставою для формування витрат ТОВ «Українські аграрні інвестиції» по операціям з вказаним підприємством, зокрема податкові накладні, що підписані від імені Самоляка О.А., який взагалі заперечує свою участь у господарській діяльності товариства і у складанні та підписанні будь-яких бухгалтерських документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, є лише формально складеними і не надають належних та необхідних правових підстав для легалізації відображених у них господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-421а11, від 01.12.2015 р. у справі № 826/15034/14 та від 26.01.2016 р. у справі № 2а-15327/12/2670, висновки яких, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норми права, а також мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Також, зазначена правова позиція застосована Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13.07.2016 р. у справі № 826/17395/15 при розв'язанні аналогічного спору.

Крім того, колегія суддів встановила, що вищезазначені видаткові накладі також не відповідають й вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, а саме не містять таких обов'язкових реквізитів як посада, ім'я, прізвище та по-батькові особи, що їх підписала від імені ТОВ «Українські аграрні інвестиції», та не містять дат і номерів довіреностей, на підставі яких вона діяла.

Аналогічні недоліки наявні й в товарно-транспортних накладних, на які позивач посилається як на підтвердження руху товару за договорами з ПП «АН Транс» /Т.1 а.с.52-82, 106-123, 125-141/ та в копіях первинних документів, поданих апелянтом до суду апеляційної інстанції, а отже, вони також складені з порушенням приписів ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV.

Таким чином, вказані недоліки унеможливлюють здійснення ідентифікації осіб, які підписали зазначені видаткові і товарно-транспортні накладні, та у сукупності з іншими обставинами справи переконують колегію суддів у тому, що такі первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства і не є належними доказами у розумінні статті 70 КАС України на підтвердження правомірності формування позивачем витрат по операціям з ПП «АН Транс» за договорами купівлі-продажу від 13.05.2013 р. № 21/05-К та від 04.08.2013 р. № 11/08-Я.

Враховуючи встановлені обставини та докази у їх сукупності, згідно зі ст. 86 КАС України, колегія суддів, діючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.08.2015 р. № 0000294050 прийнято відповідачем на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, є обґрунтованим, неупередженим, виваженим і правомірним.

Доводи апелянта про те, що вирок Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2014 р. у справі № 522/20533/14-к не стосується предмета доказування у цій справі та аналогічна правова позиція була викладена в постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 р., від 03.02.2016 р., від 30.03.2016 р. та від 19.04.2016 р. у справах №№ 825/2062/15-а, 826/17395/15, 826/18634/15, 826/17517/15, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, а не постанов судів апеляційної інстанції, які ухвалені в межах зовсім інших справ, з приводу інших правовідносин, що склалися між іншими сторонами. Натомість, як відзначалось вище, у відповідності до ч.1 ст. 244-2 КАС України, суд має враховувати висновки Верховного Суду України, який визначився з правовою позицією щодо несумісності встановленого вироком суду факту фіктивності підприємства із законною підприємницькою діяльністю, і саме така правова позиція враховується апеляційним судом при ухваленні даного судового рішення.

Посилання апелянта на те, що спірні господарські операції та подальший рух товарів, придбаних ним у ПП «Ан Транс», підтверджуються відповідними первинними документами, судова колегія вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як відзначалось вище, наявність формально складених первинних документів за умови дефектності правового статусу контрагента позивача, а саме його фіктивності, не є достатньою і необхідною правовою підставою для легалізації таких операцій.

Крім того, як було зазначено вище, більшість первинних документів, які за твердженням апелянта доводять реальність операцій, складені із суттєвими недоліками, не містять основних реквізитів і не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, а отже, не є належним доказом реальності господарських операцій між ТОВ «Українські аграрні інвестиції» і ПП «АН Транс».

Твердження апелянта про те, що відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено фіктивності спірних господарських операцій позивача з ПП «Ан Транс», спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що апелянтом було надано суду докази безтоварності цих операцій, на які він посилається в акті перевірки та у запереченнях на позов, а саме: копію вироку суду стосовно Самоляка О.А. та протоколи його допиту як свідка на досудовому розслідуванні, а отже, виконано вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України.

Натомість, апелянтом зазначені доводи податкового органу та подані ним докази спростовані не були і жодних належних і допустимих доказів, які б надавали підстави не приймати їх до уваги, суду не надано.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що обов'язок доказування суб'єктом владних повноважень в адміністративній справі правомірності прийнятого ним рішення не є абсолютним, не виключає необхідності застосування принципу змагальності сторін і зобов'язання другої сторони доводити ті обставини, на які вона посилається, та її права надавати докази та наводити доводи у противагу тим, якими апелює суб'єкт владних повноважень.

Доводи апелянта про те, що товар, придбаний ним у ПП «АН Транс» у межах спірних операцій, був в подальшому реалізований компанії «UkrFarm Funding Limited» колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки предметом доказування у межах даної адміністративної справи є товарність господарських операцій позивача з ПП «АН Транс» і лише за умови їх безпосереднього підтвердження як додаткові докази судом можуть бути прийняті до уваги обставини щодо правовідносин позивача з іншими контрагентами з приводу подальшої реалізації товару. У даному ж випадку, як встановлено вище, відсутні достатні і необхідні правові підстави для визнання операцій апелянта з ПП «АН Транс» реальними і для висновків про те, що товар, реалізований компанії «UkrFarm Funding Limited», був придбаний товариством саме у ПП «АН Транс».

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх не обґрунтованими і такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2016 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 20 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.