Постанова № 62092646, 10.10.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

10 жовтня 2016 року Справа № 814/1478/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., за участю секретаря судового засідання: Западнюк К.А.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54046

допрокуратури Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 провизнання протиправними дій та стягнення заробітної плати, ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача прокуратури Миколаївської області, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати прокурору відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.07.2015 р. по 14.12.2015 р. включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- стягнути з прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 27, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 2910048) на користь ОСОБА_1 (вул. Арх. Старова, 4, кв. 58, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 82719,17 грн. (вісімдесят дві тисячі сімсот девятнадцять грн. 17 коп.) за період з 01.07.2015 р. по 14.12.2015 р. включно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Законом України "Про прокуратуру" за працівниками органів прокуратури з 01.07.2015 р. визначено право на оплату праці у нових (підвищених) розмірах, однак відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу відповідний оклад. Зазначену бездіяльність відповідача позивач вважає несправедливою та дискримінаційною.

В судовому засіданні позивач позов підтримав.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 та законів України про Державний бюджет України на 2015 і 2016 роки. Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не внесені. Таким чином, відповідач вважає, що ним не допущено порушень вимог законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими (а. с. 37-39).

В судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 10.01.1999 р. працював на різних посадах в органах прокуратури (а. с. 13-16).

21.03.2016 р. позивача звільнено з органів прокуратури за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно наданих позивачем документів встановлено, що всі нарахування в період роботи з 01.07.2015 р. проводилися виходячи з окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" та постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 р. № 763 "Про внесення змін до постанови від 31.05.2012 р. № 505" (а. с. 17-20).

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на відповідність положенням ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Верховною Радою України 14.10.2014 р. прийнято Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 3 ст. 81 вказаного Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 12 мінімальних заробітних плат. Тобто законом встановлений конкретний розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.

Проте, п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Аналогічні положення містяться в п. 11 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік".

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які не відповідають вимогам ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, відповідно до п. 13 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру", Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Проте, Кабінетом Міністрів України не були виконані вимоги зазначеної норми в період виникнення спірних правовідносин.

Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 09.12.2015 р. № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" якою визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Отже, у період з набрання чинності Закону України "Про прокуратуру" (15.07.2015 р. в частині розміру заробітної плати) до набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 (15.12.2015 р.), розмір посадового окладу працівника прокуратури повинен обчислюватися відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

У своїх запереченнях відповідач посилається на висновки Верхового Суду України з аналогічних правовідносин (справи № 820/4648/15, № 818/3372/15 і № 820/4653/15).

Частиною 1 ст. 244-2 КАС України визначено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Водночас абз. 2 ч. 1 наведеної статті встановлює, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У контексті наведеного суд звертає увагу на приписи ч. 1 ст. 8 КАС України, за змістом якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 р. у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 9 КАС України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відтак, при вирішенні спірних правовідносин суд в першу чергу має врахувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною, та правові висновки Європейського Суду з прав людини, викладені у численних рішеннях щодо застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а вже потім положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду України.

За таких обставин, суд вважає за можливе та необхідне відступити від правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 р. у справі № 820/4648/15 і від 13.07.2016 р. у справах № 820/4653/15, № 818/3372/15 щодо аналогічних правовідносин.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 р. у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39).

А в рішенні від 10.03.2011 р. у справі "Сук проти України" Європейський Суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (п. 23).

Аналогічне твердження наведено у п.і 23 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Кечко проти України".

Крім того, у п. 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

До того ж, Верховний Суд України у своїх рішенням неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, доплат, надбавок до них (для прикладу постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 р. у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 р. у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 р. у справі № 21-44а10).

Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004 р. № 7-рп/2004, від 01.12.2004 р. № 20-рп/2004, від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (п.п. 3.2).

Таким чином, змінивши законодавчо визначений розмір посадового окладу працівника органів прокуратури шляхом прийняття Закону України "Про прокуратуру", законодавець гарантував забезпечення нарахування та проведення відповідних виплат у визначеному розмірі протягом дії вказаної норми.

А тому, відсутність відповідного фінансування не є підставою для не проведення нарахування та виплати позивачу посадового окладу у розмірі, визначеному Законом України "Про прокуратуру".

Відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України "Про прокуратуру" (як спеціальним нормативним актом), у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Подібна бездіяльність з боку Уряду України у справі "Суханов та Ільченко проти України" кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (п. 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі "Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

Таким чином, невиплата позивачу заробітної плати у розмірі, гарантованому Законом України "Про прокуратуру", у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та за практикою Європейського Суду з прав людини становить втручання у право позивача на мирне володіння майном.

Виходячи з правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 р. (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 31701325), та висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08.11.2005 р. у справі "Кечко проти України", право позивача на визначену Законом заробітну плату підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що законами про Державний бюджет України видатків на ці потреби не було передбачено.

Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абз. 1 п. 5 мотивувальної частини).

У рішенні від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Статтею 75 Конституції України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

За приписами ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України, окрім іншого, належить прийняття законів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у разі відсутності у держави в особі її уповноважених органів механізму реалізації певного положення закону таке положення може бути скасоване, змінене або відтерміноване щодо часу набрання ним чинності, однак, лише шляхом прийняття відповідного закону Верховною Радою України.

У спірних правовідносинах положення Закону України "Про прокуратуру" залишались чинними з моменту введення їх в дію, жодні підстави для відтермінування їх реалізації не можуть бути визнані судом прийнятними.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити повністю.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії прокуратури Миколаївської області щодо ненарахування та невиплати прокурору відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року включно, відповідно до статті 81 Закону України Про прокуратуру.

3. Стягнути з прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 27, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 2910048) на користь ОСОБА_1 (вул. Арх. Старова, 4, кв.58, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 82719,17 грн. (вісімдесят дві тисячі сімсот девятнадцять грн. 17 коп.) за період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року включно.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 13 жовтня 2016 року.