Рішення № 62076722, 13.10.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2016 р.Справа № 917/1189/16

за позовом Державної екологічної інспекції в Полтавській області, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, Полтавська область,36000

до Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", вул. Ливарна, 12, м. Полтава, Полтавська область,36000

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1)

про стягнення 55 423,84 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 дов. №24/01-14/02-20 від 04.01.2016 року

від відповідача: ОСОБА_3 дов. б/н від 01.08.2016 року

від третьої особи: ОСОБА_4 дов. №31/02-23 від 05.10.2016 року

В судовому засіданні 13.10.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату складання повного тексту рішення.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява Державної екологічної інспекції в Полтавській області про стягнення 55 423,84 грн. - розмір шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської діяльності Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод".

Позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів ( арк. справи 74), яке було задоволено судом ухвалою від 13.09.2016 року. Відповідач витребувані докази не надав, причин невиконання вимог суд не повідомив.

11.10.2016 року від позивача до суду надішли пояснення по справі (арк. с. 96-99).

12.10.2016 року від третьої особи надійшла заява про заміну третьої особи (арк. с. 146-147), в яких третя особа вказує на те, що 01.06.2015 року проведена державна реєстрація зміни найменування юридичної особи з ОСОБА_1 з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів Полтавської обласної адміністрації на ОСОБА_1 екології та природних ресурсів Полтавської обласної адміністрації. За таких обставин, в частині повноважень з охорони навколишнього природного середовища ОСОБА_1 екології та природних ресурсів Полтавської обласної адміністрації є правонаступником ОСОБА_1 з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів Полтавської обласної адміністрації. Викладене підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 02.07.2015 року, розпорядженням голови облдержадміністрації №278 від 10.06.2015 року, розпорядженням голови облдержадміністрації №278 від 14.04.2015 року (арк. с. 148-154).

Отже, на підставі вище викладеного, суд замінює найменування третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача по даній справі на ОСОБА_1 екології та природних ресурсів Полтавської обласної адміністрації.

Від третьої особи 12.10.2016 року надішли до суду пояснення по справі (арк. с. 121-123).

12.10.2016 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. с. 128-130), в якому відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що в діях відповідача відсутня вина, як суб'єктивна сторона правопорушення щодо здійснення господарської діяльності без отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами в період з 23.08.2013р. по 24.01.2014р., оскільки відповідач 13.08.2013 року звернувся за отриманням відповідного дозволу до ОСОБА_1 з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації та мав, у відповідності до закону отримати дозвіл в строк до 23.08.2013р. Однак фактично дозвіл був отриманий відповідачем лише 24.01.2014 року. Оскільки відповідач не отримав дозвільний документ у встановлений законом строк, у відповідності до ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», отже, на думку відповідача, він мав повне право з 02.09.2013р. провадити свою діяльність без отримання такого дозволу.

Крім того, відповідач вказує на те, що розрахунок розміру збитків був здійснений відповідачем на підставі інформації (листа № 198 від 18.04.2016р. та довідки роботи стаціонарних джерел відповідача), що були надані директором з виробництва ПП «ПЛМЗ» ОСОБА_5 та складені заступником директора з охорони праці ПП «ПЛМЗ» ОСОБА_6 Вищенаведена інформація містила в собі показники робочого часу джерел викидів за періоди 16.07.2013р. - 30.11.2016р., 01.12.2013р. - 31.12.2013р., 01.01.2014р. - 23.01.2014р. З приводу даної інформації відповідач зазначає, що на підприємстві не вівся і не ведеться системний облік робочого часу того чи іншого джерела викидів, а тому здійснити розрахунок роботи того чи іншого джерела викидів в розрізі часових проміжків, що приведені вище, просто не можливо. Вище приведену інформацію щодо робочого часу ОСОБА_6 склав під тиском співробітників відповідача. У відповідності до своєї кваліфікації, займаної посади (права і обов'язки якої відображені в посадовій інструкції), ОСОБА_6 не мав а ні кваліфікації ані компетенції щодо складання висновків з питань обчислення робочого часу джерел викидів. Про даний факт, відповідач повідомив позивача листом від 04.07.2016р. № 354.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягав в повному обсязі.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги викладені позивачем.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Протягом 20.10.2015 по 09.11.2015 Державною екологічною інспекцією у Полтавській області (позивач) на підставі наказу від 16.10.2015 №222/0103 було проведено планову перевірку відповідності дотримання Приватним підприємством "Полтавський ливарно-механічний завод" (відповідач) вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За результатами вищевказаної перевірки позивачем складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами №218/01-01-14 від 09.11.2015 року (арк. с. 20-28).

Відповідно до вищевказаного акту та наданих під час перевірки документів дозвільного характеру вбачалося, що у відповідача в наявності дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 5310136400-294 від 24.01.2014 р. строком дії по 24.01.2019 р. (арк. с. 78) та попередній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № НОМЕР_1--62 від 15.07.2008 р. строком дії по 15.07.2013 р. (арк. с. 77).

Таким чином позивачем встановлено, що у період з 16.07.2013 р. по 23.01.2014 р. відповідачем здійснювалися викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що є порушенням ст.ст. 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Відповідачем листом за вих. №198 від 18.04.2016 року було надано позивачу таблицю роботи стаціонарних джерел викиду забруднюючих речовин відповідача (арк. с. 29-30).

Позивачем було направлено відповідачу претензію №81/02-08 від 23.05.2016 на суму 55 423,84 грн. - розраховану як збитки, заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря відповідачем за період з 16.07.2013 р. по 23.01.2014 р. (арк. с. 36-51). Однак претензія залишена відповідачем без задоволення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про завдання відповідачем шкоди державі, внаслідок здійснення ним викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у період з 16.07.2013 р. по 23.01.2014р. без дозвільного документу, що було зафіксовано в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами щодо перевірки відповідача. За таких обставин, на підставі Методики розрахунку вимірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 10.12.2008 №639 позивачем було розраховано розмір збитків завданих державі внаслідок порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, які становлять55 423,84 грн. та які позивач просить стягнути з відповідача.

При прийняті рішення суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

У відповідності до ст.28 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природне середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно п.1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затверджене указом Президента України від 13,04.2011 №454/2011, остання входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишню природного середовища, раціонального використання, відтворення s охорони природи ресурсів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній республіці Крим, областях, містах Києвіта Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011р. №429 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.11.2011р. №1347/20085 (далі Положення), Державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях. містах Києві та Севастополі є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який дієу складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується.

До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, в тому числі, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства про охорону атмосферного повітря. (ст. 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в порядку спеціального використання природних ресурсів, до яких належить атмосферне повітря, громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи, організації та громадяни суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо.

Згідно приписів ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання.

Згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосфері повітря стаціонарними джерелами, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 302 , встановлено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного дозволі терміну.

У відповідності до ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону несуть відповідальність згідно з законом.

Статтею 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 4.5.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним. Розмір цих збитків обчислюється на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Як встановлено судом, відповідачу було видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 5310136400-294 від 24.01.2014 р. строком дії по 24.01.2019 р. (арк. с. 78). Попередній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № НОМЕР_1--62 від 15.07.2008 р. був виданий строком дії по 15.07.2013 р. (арк. с. 77).

Отже, відповідач у період з 16.07.2013 р. по 23.01.2014р. здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без отримання відповідного дозволу.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що відповідачем було порушено ст. ст. 10, 11 Закону «Про охорону атмосферного повітря», а саме допущено здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади.

Розмір відшкодування збитків, заподіяних відповідачем державі в результаті викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без відповідного дозволу обрахований позивачем згідно Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженій наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 639 від 10.12.2008 року. та становить 55 423,84 грн.

Позивачем обґрунтовано, на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, здійснено розрахунки збитків, перевіривши які, суд встановив, що вони відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема вищезгаданій Методиці, та здійснені вірно.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Заперечення відповідача стосовно того, що він 13.08.2013 року звернувся до ОСОБА_1 з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (далі - ОСОБА_1) із заявою на одержання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідача, однак дозвіл відповідачу був виданий лише 24.01.2014 року судом відхиляються з наступних підстав.

Виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності ст. 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є документом дозвільного характеру, який видається через дозвільні центри (п. 30 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України "Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності").

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання за одержанням документів дозвільного характеру (переоформлення, видача дублікатів, анулювання), що видаються місцевими дозвільними органами звертається до державного до державного адміністратора в дозвільному центрі.

Порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними (регіональними, місцевими) органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності").

Згідно положень ч. 11 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 затверджений Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи (далі - Порядок № 302).

Цей Порядок встановлює єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п. 1 Порядку № 302).

Пунктами 5-8 Порядку № 302 передбачено, що суб'єкт господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, для отримання дозволу подає Мінприроди, а суб'єкт господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, - дозвільному центру у письмовій та в електронній формі документи, підготовлені відповідно до затвердженої Мінприроди Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян

Мінприроди та дозвільні центри передають Держсанепідслужбі, її територіальним органам відповідно заяву та документи на отримання дозволу. Держсанепідслужба, її територіальні органи протягом 15 календарних днів з дати надходження документів приймають рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу, яке надсилається Мінприроди та дозвільним центрам відповідно.

Місцеві держадміністрації розглядають зауваження громадських організацій, у разі потреби організовують проведення їх публічного обговорення і протягом 30 календарних днів з дати опублікування інформації про намір суб'єкта господарювання отримати дозвіл повідомляють про це орган, який видав дозвіл.

Орган, який видав дозвіл, аналізують зауваження та у разі необхідності пропонує суб'єкту господарювання врахувати їх під час підготовки дозволу до видачі.

Орган, який видав дозвіл, протягом 30 календарних днів розглядає заяву та документи на отримання дозволу і у разі відсутності зауважень видає дозвіл.

У разі наявності зауважень документи повертаються суб'єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання.

Рішення про видачу дозволу надсилається органом, який видав дозвіл, суб'єкту господарювання та Держсанепідслужбі або її територіальним органам.

Відповідачем не поданого жодного доказу звернення до уповноваженого органу із заявою про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у встановлені законом терміни, оскільки лист від 13.08.2013 року (арк. справи 80), на який він посилається було вручено відповідачем позивачу , що підтверджується вхідним штампом Державної екологічної інспекцією у Полтавській області на вказаному листі, тоді як позивач не є особою, яка видає такі дозволи.

Згідно ст.4-1 вказаного Закону та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2010р. №77 «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди» у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності, а не через 30 календарних днів, як стверджує відповідач.

Тобто, законодавство про дозвільну систему побудовано так, що саме на особу покладається обов'язок ініціювати отримання дозволу і у разі своєчасного звернення з долученням необхідного пакету документів до відповідного органу для отримання дозволу, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі, суб'єкт господарювання має право провадити певні дії.

Відповідач доказів звернення з заявою про видачу дозволу до строку закінчення дії попереднього дозволу (15.06.2013 року) не подав, а звернення з заявою про отримання дозволу 13.08.2013 року до неуповноваженого органу не давало Відповідачу права на здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу.

Заперечення відповідача стосовного того, що лист № 198 від 18.04.2016р. та довідка про роботу стаціонарних джерел відповідача були підготовані не уповноваженими особами відповідача (директором з виробництва ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) судом до уваги не приймаються.

Як вбачається з матеріалів, справи інформацію про часи роботи джерел викидів надано відповідачем у вигляді таблиці за підписом заступника директора з охорони праці ОСОБА_6 з листом від 18.04.2016 № 198 (арк. с. 29-30).

Як вказує позивач та підтверджується наказом від 07.10.2015 року № 23-П «Про призначення відповідального за охорону навколишнього середовища» (арк. с. 101) відповідальним за здійснення контролю за охороною навколишнього середовища та складання державної статистичної звітності за встановленою формою призначено заступника директора з ОП ОСОБА_6 Під час перевірки відповідачем було надано Звіт про охорону атмосферного повітря за 2013 рік за формую 2-ТП (повітря) (арк. с. 102-103) також за підписом ОСОБА_6, що спростовує твердження відповідача про підготовку довідки про роботу стаціонарних джерел без дозволу не уповноваженою на те особою.

Ухвалою від 13.09.2016 року суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував у Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" наступну інформацію та документи: 1) Вказати джерела, які здійснювали викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря протягом 16.07.2013 - 23.01.2014р.; 2) Час роботи вказаних джерел (фактично відпрацьований час) за періоди 16.07.2013 - 30.11.2013р., 01.12.2013 - 31.12.2013р., 01.01.2014 - 23.01.2014р. (надалі періоди); 3). Табель працівників відповідача за вказані періоди (для огляду в судовому засіданні); 4). Кількість виробленої продукції за вказані періоди; 5). Кількість вказаних відходів за вказані періоди; 6). Кількість використаного палива для експлуатації стаціонарних джерел за вказаний період; 7). Кількість використаної електроенергії за вказані періоди для роботи стаціонарних джерел. Також суд зобов'язав Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод" надати витребувані документи до 07.10.2016 року.

Відповідач вимог ухвали суду не виконав, витребувані докази не надав. Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обґрунтованість позовних вимог не спростована відповідачем.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги обгрунтовані, підтверджуються наявними доказами ( в мат.справи), відповідачем не заперечуються і підлягають задоволенню.

Судовий збір у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст.33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" (вул. Ливарна, 12, м. Полтава, Полтавська область,36034, ідентифікаційний код 31495420) 55 423,84 грн. збитків, завданих державі в наслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища на р/р 33115331700002, у УДКСУ у м. Полтава Полтавської області, код ЄДРПОУ 38019510, МФО 831019 для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, символ звітності 331 в установі банку - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" (вул. Ливарна, 12, м. Полтава, Полтавська область,36034, ідентифікаційний код 31495420) на користь Державної екологічної інспекції у Полтавській області (вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, Полтавська область,36039, ідентифікаційний код 38019348, р/р 35214047080208 Державної екологічної інспекції у Полтавській області, у Державну казначейську службу України, МФО 820172, призначення платежу "Повернення судового збору на відшкодування касових видатків КЕКВ 2800" ) 1378,00 грн. судового збору.

Видати накази з набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.10.2016 року.

СуддяТимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією