Ухвала суду № 62076652, 17.10.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"17" жовтня 2016 р. Справа № 918/233/15

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши скаргу Військового прокурора Рівненського гарнізону на дії органу ДВС

у справі

за позовом Військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення в сумі 25 064 грн 52 коп,

Представники учасників судового процесу:

від позивача (стягувача): не з'явився

від відповідача (боржника): не з'явився

від органу ДВС: не з'явився

від прокуратури: Барілов Д.В., посв. № 197737 від 14.12.2015 року

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Військовий прокурор Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення в сумі 25 064,52 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.04.2015 року позов задоволено.

13.05.2015 року на виконання рішення суду від 27.04.2015 року у справі № 918/233/15 видано накази, якими стягнено з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" 25 064,52 грн основного боргу та 1 827,00 грн в доход Державного бюджету України судового збору.

10.07.2015 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Березнівського районного управління юстиції Рівненської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 48074453) та 15.09.2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

20.09.2016 року через службу діловодства господарського суду скаржник, не погоджуючись з діями державного виконавця, вчиненими в ході примусового виконання наказу № 918/233/15 від 13.05.2015 року, подав відповідну скаргу.

Ухвалою суду від 21.09.2016 року скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.10.2016 року.

Ухвалою суду від 03.10.2016 року розгляд скарги відкладено на 17.10.2016 року.

Суд, розглянувши скаргу, встановив таке.

Як вбачається зі скарги, в останній Військовий прокурор Рівненського гарнізону просить суд скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження як безпідставну та зобов'язати орган ДВС вчинити всі дії для реального виконання рішення суду.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем безпідставно закінчене виконавче провадження з тих підстав, що боржник фактично проживає не у с. Вільхівка, а в м. Костопіль, оскільки майно, належне боржнику, знаходиться у Березнівському районі, а сам боржник зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на території Березнівського району.

Судом з матеріалів справи встановлено, що на підставі заяви Військового прокурора Рівненського гарнізону 10.07.2015 року органом ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48074453.

У ході виконання наказу господарського суду органом ДВС отримано такі відповіді на запити: від Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області (без № та дати), згідно з якою за громадянами, вказаними у листі (без долучення самого запиту та переліку громадян, щодо яких він подався), зареєстрованої техніки не значиться; від Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Костопільського та Березнівського районів УДАІ УМВС в Рівненській області № 1609 від 29.07.2015 року, за якою транспортних засобів за боржником не значиться.

Крім того, органом ДВС 16.07.2015 року отримано інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців.

22.12.2015 року органом ДВС складено акт державного виконавця, відповідно до якого боржник на території с. Грушівка зареєстрований (хоча місцем реєстрації боржника є с. Вільхівка), але фактично не проживає, майна, на яке можна було б звернути стягнення, немає.

У грудні 2015 року державний виконавець звернувся до Березнівського районного суду з поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Ухвалою суду від 30.12.2015 року у задоволені вказаного подання відмовлено. При цьому зазначена ухвала мотивована тим, що державним виконавцем дії, які мають бути вчинені під час примусового виконання судового рішення, виконані не в повному обсязі.

29.01.2016 року органом ДВС на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вказана постанова мотивована тим, що боржник у с. Вільхівка зареєстрований, але фактично не проживає, фактичне місце його проживання - м. Костопіль, майна, належного боржнику на праві власності, на яке можна було б звернутися стягнення, немає або воно знаходиться в іпотеці ПАТ "Приватбанк".

У свою чергу, за п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

За приписами ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

З наведеної норми вбачається, що за наявності альтернативи щодо місця вчинення виконавчих дій, право вибору належить стягувачу, а не органу ДВС.

Судом з матеріалів справи встановлено, що боржник, як фізична особа-підприємець, зареєстрований в с. Вільхівка, Березнівський район, Рівненська область.

Як стверджує скаржник, саме у Березнівському районі боржник здійснює свою господарську діяльність. Органом ДВС в ході примусового виконання судового рішення вказана інформація не спростована, лише зазначено (без посилання на джерело походження таких відомостей), що фактичним місцем проживання боржника (а не здійснення ним підприємницької діяльності) є м. Костопіль.

Крім того, органом ДВС також встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 за боржник зареєстровано об'єкт нерухомого майна, який знаходиться в іпотеці ПАТ "Приватбанк".

Отже, за наявними обставинами справи вбачається, що як місце діяльності боржника, так і місце знаходження його майна (частини) є Березнівський район, тобто вказане виконавче провадження підвідомче Березнівському районному відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

При цьому сам факт встановлення фактичного місця проживання боржника в іншому, відмінному від місця реєстрації, не призводить до виключної підвідомчості виконавчого провадження та його автоматичної передачі іншому органу ДВС, оскільки, як зазначалося, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби належить саме стягувачу.

З поданої скарги судом не встановлено, що стягувач погодив передачу виконавчого провадження з Березнівського районного відділу ДВС до Костопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

За таких обставин суд визнає дії органу ДВС по закінченню виконавчого провадження у зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби незаконними.

Крім того, суд, оцінивши наявні матеріали справи, встановив таке.

У силу вимог ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

За ч.ч. 1, 2, 4, 5, 6, 8 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

У матеріалах справи відсутності докази виявлення органом ДВС рахунків боржника та встановлення наявності грошових коштів на них.

Судом також не встановлено дій органу ДВС, пов'язаних із перевіркою майнового стану боржника, а також дотримання періодичності її здійснення.

Щодо об'єкта нерухомого майна - РЕМ майстерні, то за приписами ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконаче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Можливість звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці банку, органом ДВС не встановлювалася.

Так само як державний виконавець не вчиняв дій, спрямованих на встановлення майна, що знаходиться в майстерні (обладнання, техніка тощо), яке не перебуває в заставі та на яке можна звернути стягнення.

Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, поліцейських, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Вказані повноваження органом ДВС в ході примусового виконання наказу господарського суду у цій справі не реалізовувалися, що призвело до порушення прав стягувача на задоволення вимог за остаточним судовим рішення, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Дії органу ДВС носили формальний характер, тобто не були спрямовані на реальне виконання судового рішення.

За приписами ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії" та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_3 проти України", рішення від 15.10.2009 року).

Враховуючи викладене, неприпустимою є ситуація, за якої не вчинення органом ДВС дій, спрямованих на повне та своєчасне виконання судового рішення, призводило до порушення прав стягувача на суд та мирне володінням майном.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Стосовно строку звернення до суду з відповідною скаргою, то як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Зважаючи, що дії органу ДВС носили виключно формальний характер та не були спрямовані на реальне, повне та своєчасне виконання судового рішення (оскільки державним виконавцем не реалізовані надані йому повноваження), суд вважає скаргу обґрунтованою та такою, яку належить задовольнити.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Військового прокурора Рівненського гарнізону на дії органу ДВС у виконавчому провадженні № 48074453 задовольнити.

Визнати постанову ВП № 48074453 від 29.01.2016 року відділу державної виконавчої служби Березнівського районного управління юстиції про закінчення виконавчого провадження недійсною.

Зобов'язати Березнівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області здійснити виконавчі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у наказі Господарського суду Рівненської області № 918/233/15 від 13.05.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.