Ухвала суду № 62070534, 19.10.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19426/16-ц

Провадження 2/127/6001/16

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.

при секретарі Бородіч О.О.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

предстаника відповідача ОСОБА_3

розглянув у судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення суми стягнення боргу, визначення та встановлення процедури виконання рішення суду

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року за цивільною справою № 2-\21\08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30760 гр-н компенсації відхилення від ідеальної частки в домоволодінні досі не виконано. Позивач вважав, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення та відповідно до ст. 625 ЦПК України просив стягнути з відповідача індекс інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Позивач також просив визначити та встановивти порядок та процедуру виконання судового рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року в частині проведення розрахунку та виплати грошової компенсації .

В судовому засіданні 19.10.2016 року представник відповідача ОСОБА_3 заявила відвід судді Ан О.В. мотивуючи упередженістю в розгляді справи ( суддя не задовольнила клопотання представника відповідача про зобов»язання позивача сплатити судовий збір), та повторною участю в розгляді справи ( вказана цивліьна справа пов»язана з циваільною справою про розподіл майна подружжя, в якій головуючий суддя Ан О.В. розглядала клопотання про поновлення строку на пред»явлення виконавчого документу та зупинення виконавчого провадження та, на думку представника відповідача, допустила числені порушення норм ЦПК).

Відповідач підтримала заяву про відві судді.

Позивач заперечував проти задовлення заяви.

Згідно ст. 21 ЦПК України, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі. . Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції.

Цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя була розглянута по суті Староміським районним судом м. Вінниці в 2008 році і суддя АН О.В. не приймада участь у розгляді справи. Статтею 21 ЦПК України підстав відводу зазначених представником відповідача ОСОБА_3 як розгляд суддею клопотань та заяв в процесі виконання рішення , - не передбачено.

Відповідно до ст. 20 ЦПК України, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть учас ть у справі; 4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді; 5) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу.

При вирішенні питання про належність дій суду при відхиленні клопотання представника відповідача про зобов»язання позивача сплатити судовий збір, суд керувавсяся ст. 27, 31, 38 ЦПК Укураїни та зазачив, що питання прийняття позову, перевірка належності сплати судового збору та наявності пільг не входить до компетенції сторони по справі чи її представника.

Згідно п. 13 ст. 5 Закону України « Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

Суд вважає безпідставним зміну представником відповідача змісту норми права та вільне трактування вказаного пункту як « звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій, Героїв України у справах пов»язаних з порушенням таких прав» та посилання з цих підстав на Постанову ПВССУ від 17 жовтня 2014 року « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Згідно п. 6 ПВССУ від 17 жовтня 2014 року « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» , статтею 5 Закону № 3674-VI визначено пільги щодо сплати судового збору, відповідно до якої від його сплати звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також деякі категорії осіб, визначені законом, незалежно від виду позову. При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні окремих позовів і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред'явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

Крім того суд приймає до уваги ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права..

Надаючи тлумачення цієї норми міжнародного права в рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»: у пункті 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країні. Зокрма Європейський суд посилався на обов"язковість здійснення визначених національним законодавством пільг.

Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі суд також керувався ст. 13 Конвенції , - кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тому приймаючи справу до розгляду та відкриваючи провадження суд діяв відповідно до норм права.

При вирішенні питання що до відводу судді, суд керуються пракутикою Європейського суду , зокрема по справі « Салов проти України», "неупередженість", в сенсі статті 6 § 1, має визначатися суб'єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (див. Bulut v. Austria, рішення від 22 лютого 1996 року, Reports 1996-ІІ, с. 256, § 31, та Thomann v. Switzerland, рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996 - ІІІ, с. 815, § 30).

По справі "Мироненко проти України» Європейський суд зокрема зазаначив , що наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII, "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43). Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді , певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58). У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26).

У справі Фельдман проти України Європейський суд повторює, що з метою вирішення, чи може суд вважатися "незалежним" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), необхідно звернути увагу, inter alia, на наявність гарантій від зовнішнього тиску та на питання, чи проявляє він ознаки незалежності (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фіндлей проти Сполученого Королівства" (Findlay v. United Kingdom), рішення від 25 лютого 1997 року, п. 73, Reports of Judgments and Decisions 1997-I...). Стосовно вимоги "безсторонності" у розумінні цього положення мають бути застосовано два критерії: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання певного судді у конкретній справі, а другий - у з'ясуванні того, чи забезпечував суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу.

У вказаних рішеннях Європейського суду тлумачення понять «незалежний» і «безсторонній» суд мє певні критерії, а саме критерії неупередженості (безсторонності):- суб'єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; - об'єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності; також приймаються до уваги гарантії щодо зовнішнього тиску; участь судді в декількох стадіях процесу; наявність чи відсутність особистої заінтересованості судді: при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.

Отже практика Європейського суду свідчить про те, що право вівід судді є не побажанням сторони по справі змінити склад чи усунення побоювання сторони, а повинно грунтуватися на об»єктивних підставах, критеріях, визначених практикою Європейсьткого суду.

Тож вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що предстаник відповідача ОСОБА_3 як і відповідач не надали суду доказів упередженості та необ»єтивності судді .

Тому в задоволенні заявленого відводу належить відмовити.

На підставві викладеного, керуючись ст. 20, 23, 24 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задовленні заяви предстаника відповідача ОСОБА_3 провідвід судді Ан О.В. відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В.Ан