Постанова № 62068533, 13.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2325/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Епель О.В.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП ВІЖН Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТП ВІЖН Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013 №0004282201 та від 27.09.2013 №0004292201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені ним в оскаржуваній постанові, не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТП ВІЖН Україна» з питань перевірки податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.03.2013, за результатами якої складено Акт від 16.09.2013 №199/1-22-01-37716600.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2013 року на суму 314 860,00 грн. та завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування у сумі 4 313 803,00 грн.

На підставі вищеозначеного Акту перевірки, 27.09.2013 відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: №0004282201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 4 313 803,00 грн. та №0004292201, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 393 575,00 грн., у тому числі: 314 860,00 грн. - основний платіж, 78 715,00 грн. - штрафні санкції.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування витрат за такими операціями.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 14.1.36 ст.14 цього ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

У відповідності до п. 44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Тобто, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою їх використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання.

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Нейрон», ТОВ «Технополіс-1», ТОВ «МТІ», ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН», ТОВ «Нейрон», ТОВ «Тріумфальна Арка» та ТОВ «Топаз-сервіс».

Так, між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «Інвестком» (Покупець) було укладено Угоду про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 17.05.2012 №Б2012/10.

Між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «Нейрон» (Покупець) було укладено Угоду №Б2012/15 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 02.04.2012 №2012/15.

Також, між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «Технополіс-1» (Покупець) було укладено Угоду №02/04 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 02.04.2012 №2012/09.

Крім того, між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «МТІ» (Покупець) було укладено Угоду №Б2012/08 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 02.04.2012 №Б2012/08.

Між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН» (Покупець) було укладено Угоду №Б2012/07 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 02.04.2012 №2012/07.

Між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «Нейрон» (Покупець) було укладено Угоду №Б2012/06 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 02.04.2012 №2012/06.

Так само, між Позивачем (Постачальник) та ТОВ «Тріумфальна Арка» (Покупець) було укладено Угоду №Б2012/03 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) за договором поставки від 02.04.2012 №Б2012/08.

Всі вищеозначені угоди ідентичні за формою та змістом.

Так, у відповідності до п. 1.1 Угод сторони погодили, що з метою стимулювання та збільшення обсягу замовлень Товарів Покупцем за Договором поставки, Постачальник здійснює виплату Покупцеві мотиваційної виплати - Бонусу за надання послуг по стимулюванню збуту продукції, досягнення результату щодо обсягу та/або асортименту закупівель Покупцем Товарів у Постачальника.

На підтвердження фактичної виплати мотиваційної винагороди контрагентам на загальну суму 5 578 754,72 грн. позивачем як до перевірки, так і до суду було надано лише Акти приймання-передачі послуг.

Жодних інших документів первинного бухгалтерського обліку за вказаними господарськими операціями позивачем суду надано не було.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що мотиваційні виплати можуть включати в себе премії (бонуси) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Правова природа цих виплат - це винагорода за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут за правилами ПК України.

В свою чергу, вказані Акти приймання-передачі послуг не містять чіткої вказівки на те, які саме послуги зі стимулювання збуту продукції надавались контрагентами позивача та яким чином були оплачені, не додано також доказів їх реальної сплати.

Так само позивачем не доведено, що ним надавалися знижки (бонуси) за спірними договорами, а отже, не підтверджено безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю.

Крім того, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Топаз-сервіс» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір від 02.04.2012 UA_CC_002 про надання послуг (сервісне обслуговування товарів), за умовами якого Виконавець переймає на себе зобов'язання за винагороду і за дорученням Замовника здійснювати від свого імені дії з організації Сервісного обслуговування Товару із залученням третіх осіб (Сервісних центрів), а також здійснювати Сервісне обслуговування Товару власними силами.

Згідно з п. 6.1 - п. 6.3 даного Договору, для компенсації витрат на сервісне обслуговування Виконавець зобов'язався готувати звіти про проведену роботу кожен тиждень. Звіти складаються у електронному вигляді погодженого Сторонами формату. Вони надаються Замовнику для перевірки кожний понеділок, через тиждень після звітного періоду. Замовник повідомляє Виконавцю результати перевірки звіту протягом 3 робочих днів з дати отримання звіту. Виконавець виставляє рахунок Замовнику протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від Замовника результату перевірки останнього тижневого звіту місяця.

На підтвердження реальності господарських операцій із вказаним контрагентом, позивачем були надані звіти виконаних робіт від 11.01.2013, від 08.02.2013, від 04.03.2013, від 01.02.2013, а також книга обліку гарантійного ремонту (обслуговування) товарів.

Однак, вказані звіти не містять ані переліку контрагентів, яким фактично надавались послуги з гарантійного обслуговування, ані переліку товарів, за якими фактично надавались такі послуги, ані переліку фактично виконаних робіт, що унеможливлює встановлення зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні заявки на виконання робіт, докази оплати виконаних робіт, податкові накладні, щотижневі звіти, як передбачено умовами договору (в матеріалах справи містяться лише місячні звіти), звіти від сервісних центрів обслуговування, тощо.

На переконання колегії суддів, сукупність наведених доводів податкового органу і доданих до матеріалів справи на їх підтвердження письмових доказів дає підстави для обґрунтованих сумнівів у реальності задекларованих операцій між позивачем та ТОВ «Нейрон», ТОВ «Технополіс-1», ТОВ «МТІ», ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН», ТОВ «Нейрон», ТОВ «Тріумфальна Арка», а також ТОВ «Топаз-сервіс».

Таким чином, колегія суддів вважає позивачем не було надано належних та допустимих доказів правомірності формування ним об'єкта оподаткування податком на прибуток за спірними господарськими операціями, як і не було надано в повному обсязі первинно бухгалтерських документів, які супроводжували такі операції, чим порушено вимоги ст.44 ПК України.

В свою чергу, враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, відсутність правових підстав до скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Отже, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому, у відповідності до ст.202 КАС України, - підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2016 року скасувати.

Товариству з обмеженою відповідальністю «ТП ВІЖН Україна» в задоволенні адміністративного позову до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 18 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Епель О.В.

Мамчур Я.С