Рішення № 62065613, 13.10.2016, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/337/15-ц

Провадження № 2/604/109/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сидорак Г.Б.,

секретаря судового засідання Ілик Г.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Матійчик А.В., про визнання договору дарування недійсним, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася із позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач 1) та ОСОБА_5 (далі - Відповідач 2), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Матійчик А.В., про визнання договору дарування житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1, недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги (в уточнених позовних вимогах), Позивач покликається на те, що вона є власницею житлового будинку в АДРЕСА_1, який належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_7, виданого Підволочиською державною нотаріальною конторою 23.07.1993 року, реєстровий №1541, зареєстрованого в Тернопільському МБТІ 09.11.1993 року за №875. Після смерті чоловіка у 1992 році Позивач проживала сама, дітей у них не було. В 2002 році у будинку почав протікати дах і треба було негайно провести його ремонт. У зв'язку із станом здоров'я, віком та скрутним матеріальним становищем, Позивач не могла самостійно зробити ремонт, а тому звернулася до Відповідача 1, який проживає по сусідству із сім'єю, щоб він допоміг зробити ремонт даху, за що пообіцяла скласти на нього заповіт на цей будинок. Після цього, вона разом з Відповідачем 1 та його дружиною поїхали в смт. Підволочиськ до приватного нотаріуса оформляти заповіт. В приватного нотаріуса Матійчик A.B. Позивач підписала документ, який на її переконання був заповітом на Відповідача 1. Позивач зазначає, що у кабінеті було погане освітлення, зір в неї поганий, не могла розібрати текст документу, а в голос Позивачу ніхто його не зачитав. Підписуючи даний документ Позивач була переконана, що підписує заповіт, а не договір дарування. Позивач наголошує, що ніколи б не уклала договір дарування, оскільки будинок в м. Скалаті по вул. Замковій, 7 є єдиним місцем її проживання. На підставі оспорюваного договору дарування Відповідач 1 набув право власності на належний Позивачу житловий будинок. Як вказує Позивач, одразу після укладення оспорюваного договору, Відповідач 1 прийшов до неї на господарство та зробив ремонт даху, поставив огорожу. Про те, що укладено договір дарування, а не заповіт Позивач дізналася лише в 2013 році, оскільки хотіла виготовити субсидію, для чого їй потрібно було надати правовстановлюючі документи на будинок, і, які, як вона згадала, забрав Відповідач 1, коли возив Позивача до нотаріуса. На прохання повернути документи, Відповідач 1 повідомив Позивачу, що власником будинку є його донька - Відповідач 2. Позивач звертає увагу суду на те, що не мала на меті відчужувати свій будинок в користь Відповідача 2. Цей будинок є єдиним житлом Позивача і якби не помилка в правовій природі правочину та його правових наслідках, спірний договір не був би Позивачем укладений. Оспорюваний договір Позивач вважала заповітом, згідно якого право розпорядження нерухомим майном перейшло б до Відповідача 2 лише після смерті, в порядку спадкування за заповітом. Позивач пояснює, що постійно проживала та проживає в цьому будинку, завжди оплачує усі необхідні комунальні послуги. Ключів від будинку ніколи не передавала Відповідачам. Тільки в 2015 році Позивач дізналась, що помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і Відповідачем 1. Позивач вважає, що строк позовної давності не пропущено, покликаючись на постанову ПВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», також зазначає що, якщо суд прийде до переконання, що Позивачем пропущено строк позовної давності, просить поновити його, як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки вона є людиною похилого віку, часто хворіє та лікується, є одинокою людиною, якій часто допомагає соціальний працівник, що свідчить про обмежені можливості у здійсненні своїх прав. Як на підстави для задоволення позову покликається на ст.ст. 3, 10, 11, 31, 60 ЦПК України, ст.ст. 203, 229, 261, 717, 1233, 1235 ЦК України та постанову ПВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними».

В судовому засіданні Позивач та її представник уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити. Представник Позивача доповнив, що його довірителька є особою похилого віку, не обізнана з законами, перед підписанням договору дарування їй не роз'яснили правові наслідки його підписання, не дали тексту договору, а тому вона була переконана що підписала заповіт. Звертав увагу суду на те, що його довірителька мала на меті вчинити заповіт, а не договір дарування, на це була направлена її воля, однак, в силу похилого віку та стану здоров'я помилися щодо природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть у сторін після його підписання. Просив врахувати правову позицію Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі за №6-202цс15. Також зазначив, що строк позовної давності Позивачем не пропущений, але якщо суд вважатиме, що строк позовної давності пропущено, то просить поновити його, як такий, що пропущений з поважних причин.

Відповідач 1 проти позову заперечив, пояснивши що він давно і добре знає Позивача, з якою проживає по сусідству, між ними раніше були добрі, дружні відносини. Так, після смерті чоловіка Позивач залишилася одна, він і члени його сім'ї допомагали їй у веденні господарства, в 2001 році Позивач запропонувала подарувати його доньці успадкований нею після смерті чоловіка будинок АДРЕСА_1. Позивач особисто збирала всі необхідні для оформлення договору документи і в січні 2002 року запропонувала поїхати до нотаріуса переоформити будинок, на що вони погодилися. Як пояснив Відповідач 1, перед підписанням договору нотаріус вголос прочитала договір дарування та пояснювала наслідки його підписання. Оскільки будинок був подарований його неповнолітній доньці - Відповідачу 2, Відповідач 1 в 2006 році перекрив дах в будинку, поставив огорожу навколо нього, що вважає утриманням подарованого майна. Щодо передачі ключів зазначив, що Позивач передавала йому ключі від будинку, хоча й заперечує це. Пояснив, що потреби реєструвати когось для проживання в будинку не було, крім того Позивач оформляла субсидію на комунальні послуги, так як сторони домовилися, що до смерті Позивач буде проживати в будинку і вона наполягала на особистій оплаті всіх комунальних послуг, що і робила. До 2013 року відносини між сторонами складалися добре, однак, після приїзду родичів Позивача, які налаштовують її проти Відповідачів, в сторін почалися конфлікти, остання вимагає повернення будинку, хоча на даний час ні Відповідач 2, ні Відповідач 1, ні будь-хто з членів їх сім'ї, не заперечують і не будуть заперечувати проти проживання Позивача в подарованому Відповідачу 2 будинку.

Відповідач 2 в судові засідання не з'являлася, просила справу розглядати у її відсутності, подала письмові пояснення аналогічні з поясненнями Відповідача 1.

Представник Відповідачів проти позову заперечив, вважає, що Позивачем та її представником не доведено жодної з обставин, зазначених в позові, а навпаки, досліджені в судових засідання докази свідчать про безпідставність та надуманість вимог Позивача до Відповідачів. Звертає увагу на те, що вік Позивача на момент укладення договору не був похилим, а стан здоров'я Позивача нормальний. Звертав увагу суду та просив дати належну оцінку тому, що покликання представника Позивача на правову позицію ВСУ від 21.10.2015 року у справі за №6-202цс15 є безпідставними, оскільки у висновку ВСУ йдеться про договори довічного утримання і дарування, правова природа, сторони, підстави та наслідки укладення яких, відрізняються від визначених у позові підстав помилки між правочинами дарування та заповіту. Наголошує, що жодним доказом Позивач не підтвердила обставини поважності пропуску строку позовної давності, який пропущено без поважних причин, щодо застосування якого Відповідачем 1 подано відповідну заяву. Просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу - Матійчик А.В., будучи належним чином повідомленою про час і дату розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. В попередніх судових засіданнях проти позову заперечувала.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з таких міркувань.

15 січня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який діяв як батько в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, укладено договір дарування жилого будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1, належного ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Підволочиською державною нотаріальною конторою 23 липня 1993 року, посвідчений приватним нотаріусом Підволчиського районного нотаріального округу Матійчик А.В., реєстровий №59.

24 січня 2002 року вказаний в даному договорі житловий будинок (будинковолодіння) зареєстрований в Підволочиському районному бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_5, внесено в реєстр за №07, що стверджується відміткою на договорі дарування від 15.01.2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 243 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р., який діяв на момент виникнення правовідносин (далі - ЦК УРСР), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому (ч. 2 ст. 243 Цивільного кодексу Української РСР). В ході розгляду справи, суду не вдалося встановити чи дійсно Позивач передала ключі Відповідачам. Однак, Позивач надавала пояснення суду, згідно з якими вона передавала Відповідачу ключі від господарських та підсобних приміщень.

Як встановлено судом, і не заперечувалося Позивачем, в 2006 році Відповідач 1 провів ремонт даху будинку №7 по вул. Замковій в м. Скалаті Підволочиського району Тернопільської області, а також поставив огорожу навколо будинку. В силу положень ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв в час укладення договору дарування, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном; та ст. 322 ЦК України, який діяв в час ремонту будинку, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, з аналізу зазначених норм законодавства, суд приходить до висновку про те, що Відповідач 2 фактично була власником майна, її батько - Відповідач 1, діючи в інтересах останньої дбав про будинок, Відповідачі здійснювали правомочності власника з приводу вказаного будинковолодіння. Це також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_9, згідно з якими він здійснював ремонт даху будинку АДРЕСА_1 в якому точно році не пригадав. Свідок повідомив, що замовником роботи був Відповідач 1, він також купував та доставляв до будинку будівельні матеріали. При цьому Позивач перебуваючи на подвір'ї жодної участі у ремонті не брала.

Щодо тверджень Позивача про те, що вона не збирала ніяких довідок для відчуження свого будинку, то такі спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10, відповідно до яких він, перебуваючи на посаді мера (голови міста) м. Скалат, підписував довідку про відсутність обтяження, яка була необхідною тільки для відчуження будинку. Також пояснив, що такі довідки в той час видавалась тільки особисто громадянину у чиїй власності перебував будинок чи земельна ділянка. Зазначені твердження Позивача також спростовуються показаннями свідка ОСОБА_11, яка у грудні 2001р. працювала в Підволочиському БТІ, та ствердила, що довідки для відчуження нерухомого майна видавалися лише за особистою заявою власника такого майна. Крім того повідомила, що пригадує Позивача, яка приходила близько півтора року тому в БТІ та хотіла отримати документи на право власності на будинок, однак, перевіривши інвентарну справу, свідок повідомила Позивачу, що остання не є власником будинку №7 по вул. Замковій в м. Скалаті, та порекомендувала звернутися до нотаріуса.

Таким чином, суд встановив, що Позивач зверталася в міську раду та БТІ для отримання довідок для укладення договору відчуження нерухомого майна, а саме: довідки-характеристики № 808 від 31 грудня 2001 року, виданої Підволочиським БТІ за зверненням самої позивачки де зазначено: для звернення в нотаріальну контору з метою відчуження будинку; довідки Скалатської міської ради № 01-1-2.1 від 02.01. 2002 року про те, що належний ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою м. Скалат вул. Замкова 7 під забороною (арештом) не перебуває.

Згідно з відповіддю №1504, наданою на запит суду Управлінням праці та соціального захисту населення 19.08.2016 року, Позивач зареєстрована у АДРЕСА_1, та отримує житлову субсидію із жовтня 2005 року по даний час. Із жовтня 2007 року по квітень 2014 року щорічно на опалювальний період Позивачу призначалася субсидія за рішенням районної комісії з вирішення спірних питань щодо призначення всіх видів соціальних допомог так як не власнику житла. Власником даного житла згідно акта обстеження депутата міськради та акта обстеження соцінспектора управління праці та соціального захисту населення є ОСОБА_5. Також зазначено, що на підставі довідки про склад сім'ї, в якій вказано, що Позивач. є зареєстрованою за даною адресою та сплачує комунальні послуги, Позивачу нараховано житлову субсидію із квітня 2016 року без особистого звернення.

Таким чином, при оформленні житлової субсидії Позивач зверталася в Скалатську міську раду, для чого обстежувалося житло з-за участі Позивача, і за наслідками такого обстеження, уповноваженими особами складалися акти обстеження цього житла, де чітко зазначалося, що власником будинку є Відповідач 2. А тому суд приходить до висновку, що Позивач не могла не знати, що будинок не перебуває у її власності.

Приватний нотаріус Матійчик А.В. в судовому засіданні пояснила, що приблизно в кінці 2001 - на початку 2002 року до неї зверталася Позивач, якій вона давала перелік документів, які необхідно надати для вчинення договору дарування. Перед тим як посвідчити договір дарування в січні 2002 року, нотаріус неодноразово наголошувала наслідки підписання такого договору, а також роз'яснювала, що після підписання цього договору власником стає інша особа, що Позивач може стати безхатченком і попасти в Токівський будинок пристарілих, що на території Підволочиського району. Судом встановлено, що керуючись в той час Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерстві юстиції України №18/5 від 14.06.94, при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження жилого будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагав подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно у осіб, які його відчужують, а також витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в населених пунктах, де інвентаризація не проведена, - довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів, в якій викладена характеристика відчужуваної будівлі. Також, в силу положень ст.ст. 43 - 45 Закону України «Про нотаріат», в редакції, чинній на момент укладення договору, нотаріус встановлював особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряв дієздатність такого громадянина, а також перевіряв справжність підпису учасників угод.

З наведеного вбачається, що оспорюваний договір підписувався в присутності нотаріуса, яка діючи відповідно до законодавства України, встановивши особу Позивача, перевіривши її дієздатність, роз'яснювала сторонам наслідки укладення договору дарування.

Отже, Позивач була обізнаною про укладення договору дарування будинку, а її твердження про погане освітлення, поганий зір та нерозбірливість тексту документу не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях, а тому судом оцінюються критично.

Наявність квитанцій про оплату Позивачем комунальних послуг, її твердження про те, що вона нікому не давала ключів від будинку не можуть бути свідченням того, що Позивачу не було відомо про наявність договору дарування, оскільки як пояснювала сама Позивач в судовому засіданні, після підписання договору всі документи на будинок були у Відповідача 1, останній за свої кошти проводив ремонтні роботи та ставив огорожу, не запитуючи в Позивача дозволу на проведення таких дій.

Таким чином, ні Позивач, ні її представник не надали доказів (довідок про стан здоров'я, матеріальне становище), які б свідчили, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, а тому суд не вбачає правових підстав для поновлення строку позовної давності.

Відповідач 1 та його представник подали письмову заяву, яку підтримали в судовому засіданні, про застосування строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Пропущення строку позовної давності без поважних причин відповідно до вимог ст.ст. 75 і 80 ЦК УРСР є самостійною підставою для відмови в позові, і це правило підлягає застосуванню незалежно від заяви сторін.

Щодо покликань Позивача про те, що вона помилилася щодо правової природи правочину, тобто того, що вона вважала, що вчиняє заповіт, а не договір дарування в силу похилого віку, стану здоров'я, то суд відзначає наступне.

Відповідно до положень ст. 56 ЦК УРСР, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Згідно з ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до роз'яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року №3 (з наступними змінами, що діяв на час виникнення спірних правовідносин) під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважити, що угода не була б укладена.

Відповідно до пояснень Позивача, які містяться в матеріалах висновку №1043 Підволочиського РВ УМВСУ в Тернопільській області від 03.10.2013 року, в 2001 році в її будинку почав протікати дах та вона звернулася з приводу цієї проблеми до своєї племінниці, якій попередньо заповіла своє майно. Проте, племінниця їй не допомогла і порадила звернутися з цим питанням до когось з сусідів. Позивач домовилася про ремонт даху з Відповідачем 1 і вони поїхали до нотаріуса щоби оформити документи. Як значиться в поясненнях, в 2013 році Відповідач 2 мала намір вселитися в будинок, однак Позивач заперечувала, оскільки з Відповідачем 1 вони раніше домовлялися про те, що він буде використовувати будинок лише після смерті Позивача. Також зазначено, що Позивач не хоче щоб Відповідач 1 втручався в її життя, а лише допомагав їй по господарству.

Відповідно до пояснень Позивача, які містяться в матеріалах висновку №1228 Підволочиського РВ УМВСУ в Тернопільській області від 12.11.2013 року, Позивач зазначає, що підписала заповіт з довічним утриманням, оскільки Відповідач 1 обманув її, а також те, що Відповідач 1 весь цей час їй нічого не допомагав.

Постанова про закриття кримінального провадження від 29.04.2015 року грунтується на вказаних вище висновках Підволочиського РВ УМВСУ в Тернопільській області та містить аналогічний їм виклад обставин.

Суд також звертає увагу, що в поясненнях наявні покликання на вчинення заповіту, а в судовому засіданні Позивач вказувала на те, що не знає як оформляється заповіт.

Враховуючи позицію Позивача та її представника, наведену в уточненнях до позовної заяви, показання Позивача в судовому засіданні, суд встановив, що зазначені вище пояснення містять численні суперечності та не є послідовними.

В судовому засіданні не здобуто, а Позивачем чи її представником не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про помилку в правовій природі, неправильне сприйняття Позивачем предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення. Навпаки, обставини справи свідчать про те, що Позивач мала намір укласти договір дарування і відчужити будинок на користь Відповідачів, передавши їм право розпорядження майном.

Слід також відзначити, що покликання сторін на застосування ст.ст. 203, 229, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правової позиції Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі за №6-202цс15, не можуть братися судом до уваги, оскільки на спірні правовідносини не поширюється дія Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2004 року.

Аналізуючи в сукупності обставини справи через призму діючого на час виникнення правовідносин законодавства, а також враховуючи норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15 30 35 60, 62 88, 208, 209, 212-215, 217, 218, 223 Цивільного процесуального Кодексу України, ст. 243 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 202, 203, 215, 229, 256, 257, 260, 261, 717, 1233 Цивільного кодексу України, суд, -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Матійчик А.В., про визнання договору дарування недійсним.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Апеляційну скаргу може бути подано до апеляційного суду Тернопільської області через Підволочиський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Г.Б. Сидорак