Ухвала суду № 62065327, 13.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/10763/15Головуючий у 1-й інстанції Лисенко Л.І.Пр. № 22-ц/778/3665/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Осоцького І.І.,

за участі секретаря Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» (далі - Концерн «МТМ») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води

ВСТАНОВИЛА:

Концерн «МТМ» звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно борг у сумі 9881,96 грн., а також судовий збір у сумі 1218,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що Концерн «МТМ» на підставі п.3 ч.1 ст.96 ЦПК України звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з заявою про видачу судового наказу до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2014 року по справі № 334/3872/14-ц Концерну «МТМ» скасовано судовий наказ. Ч. 3 ст.118 ЦПК України передбачено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч. 1 ст. 96 цього Кодексу, може бути подана тільки у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Позивач у період з лютого 2011 року по березень 2014 року надав відповідачам послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 11022,56 грн. Нарахування за надані послуги здійснювалися на особовий рахунок НОМЕР_1. За вказаний період відповідачі здійснили часткову оплату за отримані послуги в сумі 1140,60 грн., тим самим підтвердивши факт отримання від позивача послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Станом на 01.04.2014 року заборгованість відповідачів перед позивачем становить 9881,96 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року (а.с.42-43) стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, солідарно, на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в сумі 8554,93 грн., а також у рівних частках по 203,00 грн. з кожного судовий збір у сумі 1218,00 грн.

Концерн «МТМ» із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 49-51) просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 13 жовтня 2016 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи, у тому числі через відповідача ОСОБА_2, що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 3 ЦПК України (а.с.64), всі відповідачі у цій справі не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання всіх відповідачів у цій справі та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представників позивача - Кончерну «МТМ» за довіреностями (а.с. 71-72) ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які у тому числі на запитання колегії суддів наполягали на тому, що у 2014 року судовим наказом заборгованість на користь Концерну «МТМ» стягувалась у тому числі з відповідача ОСОБА_2, підтвердженням тому є заява Концерну «МТМ» про видачу судового наказу із зазначенням прізвища цього боржника у тому числі; заява боржників, у тому числі ОСОБА_2 про скасування судового наказу від 05 травня 2014 року про стягнення у тому числі з нього заборгованості, та сам судовий наказ Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2014 року; в ухвалі суду першої інстанції від 16.06.2014 року про скасування цього наказу міститься описка, пропущено прізвище боржника ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідачів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, стягуючи солідарно з усіх відповідачів заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в сумі 8554,93 грн., керувався ст. ст. 10, 60, 74, 88, 212, 213, 218, 224-228 ЦПК України, ст.ст. 64, 66-68 ЖК України ст.ст. 214, 319, 322, 509, 525, 526, 541 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та виходив із того, що Концерн «МТМ», звернувшись 05.05.2014 року до суду із заявою про видачу судового наказу, вчинив дію, передбачену ч. 2 ст. 264 ЦК України, перервавши строк позовної давності; таким чином, враховуючи строки здійснення платежів, в межах строку позовної давності з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за період з червня 2011 року по дату розрахунку в розмірі 8554,93 грн., а вимоги позову про стягнення заборгованості з лютого 2011 року по квітень 2011 року знаходяться поза межами трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачі не спростували вищезазначений розрахунок їх заборгованості перед позивачем, зроблений останнім у цій справі, хоча такий процесуальній обов'язок відповідачів передбачений ст.ст. 10 - 11 ЦПК України.

Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що письмовий договір про надання вказаних комунальних послуг сторонами не укладався, проте відсутність відповідного договору не є підставою для звільнення від оплати наданих послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є надання послуг та їх отримання відповідачами.

Ст. ст. 20 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також своєчасна оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 67, 68 ЖК УРСР, п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630 наймачі (власники) квартир зобов'язані своєчасно, не пізніше 10 числа наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води. Члени сім'ї наймача, що проживають разом з ним, у відповідності зі ст.64 ЖК України, несуть солідарну майнову відповідальність по зобов'язаннях договору найму житлового приміщення.

Судом першої інстанції було також правильно встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 у цій справі при розгляді цієї справи останнім заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Суд першої інстанції правильно вважав, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так й шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності, в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 264 ЦК України (правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14).

Концерн «МТМ» звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вищезазначеної заборгованості за вказані комунальні послуги.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2014 року (а.с. 13) за заявою боржників було скасовано судовий наказ по справі №334/3872/14-ц про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, центрального постачання гарячої води у розмірі 9881,96 грн. та судових витрат.

Отже, Концерн «МТМ», звернувшись 05.05.2014 року до суду із заявою про видачу судового наказу, вчинив дію, передбачену ч. 2 ст. 264 ЦК України, перервавши строк позовної давності.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, враховуючи строки здійснення платежів, що в межах строку позовної давності з відповідачів підлягає солідарному стягненню у цій справі заборгованість за період з червня 2011 року по дату розрахунку в розмірі 8554,93 грн., а вимоги позову про стягнення заборгованості з лютого 2011 року по квітень 2011 року знаходяться поза межами трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги відповідачів є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідачів, висловлену ними у цій справі, та яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції правильно вважав, що має місце переривання строків позовної давності з боку позивача при зверненні до суду першої інстанції в іншій справі ЄУН № 334/3872/14-ц із вищезазначеною заявою про видачу судового наказу з усіх відповідачів у травні 2014 року, та правильно застосував правову позицію з цього приводу, висловлену ВСУ у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, яка є обов'язковою для загальних судів в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Стягнута з відповідачів судом першої інстанції заборгованість перед позивачем у цій справі має назву «заборгованість з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води», хоча фактично складається лише із заборгованості з централізованого опалення.

Усі відповідачі у цій справі в силу вимог закону є солідарними боржниками перед позивачем та належними відповідачами у цій справі, оскільки зареєстрованим в установленому законом порядку місцем проживання (перебування) всіх відповідачів є саме адреса: АДРЕСА_1 (а.с.9), в яку НОМЕР_1 послуги Концерном «МТМ», а - не лише відповідач ОСОБА_2, на ім'я якого відкрито особовий рахунок № 93003350, у тому числі по оплаті послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та відповідачами суду першої інстанції у цій справі не були надані.

При цьому, слід зауважити, що плата з централізованого опалення нараховується залежно від розміру опалюваємої площі квартири відповідачів, а не кількості зареєстрованих осіб (повнолітніх) у цій квартирі.

Відсутність лічильника тепла чи відсутність укладеного договору найму по квартирі з іншими відповідачами, окрім ОСОБА_2, відкриття особового рахунку по оплаті за квартиру лише на останнього, а також відсутність відповідного договору з надання послуг між Концерном «МТМ» та відповідачами у цій справі не звільняє останніх від сплати вищезазначеної заборгованості за фактично надані позивачем у квартиру відповідачів та фактично отримані у цю квартиру послуги позивача з централізованого опалення в межах строків позовної давності.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Доказами, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі, які на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі з метою повного та всебічного перегляду цієї справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги відповідачів, є заява Концерну «МТМ» від 28.04.2014 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів, у тому числі ОСОБА_2, заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що утворилась з лютого 2011 року по березень 20114 року у сумі 9881,96 грн. (а.с.75), заява боржників, у тому числі ОСОБА_2, про скасування судового наказу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2014 року, виданого в порядку задоволення вищезазначеної заяви Концерну «МТМ» (а.с. 74-75) та сам судовий наказ Ленінського районного суду м. Запоріжжя із Єдиного державного реєстру судових рішень, яким було стягнуто солідарно з відповідачів, у тому числі ОСОБА_2, на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що утворилась з лютого 2011 року по березень 20114 року у сумі 9881,96 грн. (а.с.76-77), який у подальшому був скасований в порядку задоволення заяви боржників ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2014 року (а.с. 13), яка містить описку: пропущено прізвище одного із боржників - ОСОБА_2А, яка може бути у подальшому усунута судом першої інстанції за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку ст. 219 ЦПК України.

А, відповідно, цими доказами спростовуються доводи відповідача ОСОБА_2, як особи, яка у тому числі подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуємого рішення у цій справі було стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованість з централізованого опалення поза межами строків позовної давності, про застосування якої відповідач просив у цій справі суд першої інстанції.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідачів від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідачі не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача у цій справі в частині його задоволення.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи відповідачів, як осіб, які подали апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Будь-яки описки суду першої інстанції в оскаржуємому рішенні не можуть бути підставою для скасування чи зміни останнього апеляційним судом, а можуть бути виправлені судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку ст. 219 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Також судом першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл понесених судових витрат (а.с.1) між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачам, зокрема ОСОБА_2, у задоволенні їх апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останні, зокрема відповідач ОСОБА_2, не мають права на компенсацію за рахунок позивача Концерну «МТМ» судових витрат у вигляді судового збору (а.с.48, 57), понесених ними при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кухар С.В.Осоцький І.І.