Ухвала суду № 62064915, 19.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/651/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1870/2016

Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В. Єдиний унікальний номер 233/651/15-ц

Доповідач Папоян В.В. номер провадження 22ц/775/1870/2016

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Папоян В.В.

суддів: Гапонова А.В., Кішкіної І.В.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, на обґрунтування якого зазначав, що відповідно до кредитного договору від 07.08.2006 року, позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. За умовами договору повернення суми кредиту повинно здійснюватися щомісячними платежами, але позичальником зазначені зобов'язання не виконуються, в результаті чого виникла заборгованість. 06.02.2008 року Костянтинівським міськрайонним судом було видано наказ про стягнення суми боргу за тілом кредиту 1502,09 грн. та заборгованості за процентами у сумі 658 грн. 06 коп. Але відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язання. Просив суд стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитом у сумі 5237, 30 грн., яка складається з заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 5237, 30 і штрафу 500 грн. (фіксована частина) та 241 грн. 87 (процентна складова).

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року у задоволені позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків і штрафу суд першої інстанції помилково не врахував, що судовий наказ виконано лише 16.07.2010 року, правовідносини між сторонами не припинялися та, оскільки зобов'язання залишається невиконаним, то банк має право нараховувати заборгованість. Крім того, зазначали, що судом невірно застосовано строк позовної давності.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Інші особи, які приймають участь по справі у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, пояснення сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягають відхиленню, рішення суду підлягає залишенню без змін, з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі і надані сторонами докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи убачається, що 07 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір якій оформлений у вигляді Заяви позичальника, яка фактично є кредитним договором, що укладено у письмовій формі та підписано сторонами. Відповідно до цієї Заяви відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць з розрахунку 360 днів на рік. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. За умовами договору повернення суми кредиту повинно здійснюватися щомісячними платежами у розмірі 7% від суми. На виконання умов кредитного договору позивачем ОСОБА_1 надано картку НОМЕР_1 строком дії до жовтня 2015 року.

Як убачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, видав позичальнику грошові кошти, проте відповідачем порушено умови погашення кредиту внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом. Та наказом Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06.02.2008 року стягнуто заборгованість у загальній сумі у сумі 2160 грн. яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 1502 грн. 09 коп. та заборгованості за процентами у сумі 658 грн. 06 коп.

Постановою державного виконавця відділу ДВС Костянтинівського міськрайонного управління юстиції від 16 липня 2010 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2-н-124 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» закінчено у зв'язку з стягненням боргу у повному обсязі.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на нарахування відсотків за користування кредитом за лише за період з 06.01.2008 року по 16.07.2010 року у сумі 726 грн. 96 коп.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків за користування кредитом за період з 16.07.2010 року по 31.12.2014 року оскільки відповідно до ст.. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Оскільки судовий наказ від 06.02.2008 року про стягнення кредитної заборгованості з боржника останній виконав 16 липня 2010 року та повернув тіло кредиту, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права кредитодавець має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання вказаного судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 року (справа № 6-1252цс16) і в силу ст.ст. 214, 360-7 ЦПК України він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи убачається, що з вимогою про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 06.01.2008 року по 16.07.2010 року позивач звернувся лише 13.02.2016 року. Відповідач наполягав на застосуванні строку позовної давності, тоді як позивач не заявляв клопотання про його поновлення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ця вимога позивача задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності оскільки за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність (ст. 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Аналогічне роз'яснення викладено у правовій позиції Верховного Суду України від 06.04.2016 року у справі № 6-2520цс15

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору повернення кредиту здійснюється щомісячними платежами. Останній платіж боржником здійснено в у грудні 2010 року. З матеріалів справи убачається, що з позовом до суду позивач звернувся лише 14 жовтня 2014 року. В матеріалах справи відсутні належні докази наявності обставин, які відповідно до ст.. 264 ЦК України є підставами для переривання перебігу строку позовної давності.

Вирішуючи питання щодо стягнення штрафів суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що штрафи за невиконання зобов'язань за кредитним договором позичальнику були нараховані при зверненні до суду у 2015 році, тобто під час дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» яким на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів. Таким чином, вимоги про стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги оскільки відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно розпорядження Кабінету міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» станом на лютий 2015 року м. Костянтинівка Донецької області, де відповідач зареєстрований та постійно проживає, включене до цього переліку.

Решта доводів апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і висновків суду не спростовують. Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді