Постанова № 62064018, 11.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа№ 910/5266/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися.

від відповідача: Сидоренко О.Л. - довіреність № 03-10/16 від 03.10.2016.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Умвельт Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року

у справі № 910/5266/16 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Смілянського комунального виробничого підприємства

„Комунальник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Умвельт Україна"

про стягнення 257 600,00грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Смілянське комунальне виробниче підприємство „Комунальник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Голінного А.М. звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Умвельт Україна" про стягнення безпідставно перерахованих коштів у сумі 257 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч норм чинного законодавства, зокрема, положень Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з порушенням порядку та черговості задоволення грошових вимог кредиторів з рахунку позивача на рахунок відповідача було перераховано 257 600,00 грн. вартості послуг.

За наслідками розгляду заявлених вимог рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/5266/16 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 257 600,00 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями вказану апеляційну скаргу у справі № 910/5266/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А, суддів: Баранця О.М., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ТОВ „Умвельт Україна" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.07.2016 року за участю повноважних представників сторін.

15.07.2016 року через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору засновника відповідача - компанію АК Умвельтінвест ГмбХ (АК Umweltinvest GmbH).

22.07.2016 року через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року - без змін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці, справу № 910/5266/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А, суддів: Баранця О.М., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ТОВ „Умвельт Україна" прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 року задоволено заяву про самовідвід суддів: Пашкіної С.А. (головуючий), Баранця О.М., Кропивної Л.В. у справі № 910/5266/16, а справу передано на повторний автоматизований розподіл, за наслідками якого, відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, вказану справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Отрюх Б.В., Ільєнок Т.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.08.2016 року за участю повноважних представників сторін.

У зв'язку з перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 29.08.2016 року для розгляду справи № 910/5266/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Ільєнок Т.В.

Ухвалою суду від 30.08.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ТОВ „Умвельт Україна" було прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року відкладено розгляд справи на 11.10.2016 року на підставі ст. 77 ГПК України.

У зв'язку з перебуванням судді Ільєнок Т.В. у відрядженні протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.10.2016 року для розгляду справи № 910/5266/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Сотніков С.В.

Ухвалою суду від 11.10.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ТОВ „Умвельт Україна" прийнято до провадження.

11.10.2016 року через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору засновника відповідача - компанію АК Умвельтінвест ГмбХ (АК Umweltinvest GmbH).

Підстави поданої заяви аналогічні підставам заяви, поданої представником відповідача 15.07.2016 року та фактично зводяться до того, що вирішення даного спору вплине на права та обов'язки засновника відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні 11.10.2016 року подані представником відповідача заяви від 15.07.2016 року та від 11.10.2016 року, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки скаржником не обґрунтовано належними та допустимими доказами необхідність залучення засновника відповідача - компанію АК Умвельтінвест ГмбХ (АК Umweltinvest GmbH) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та не доведено суду, яким саме чином рішення по даній справі, відповідачем якої є ТОВ „Умвельт Україна", вплине на права і обов'язки АК Умвельтінвест ГмбХ (АК Umweltinvest GmbH).

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року.

Представники позивача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 11.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ „Умвельт Україна", скасування рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01.09.2010 року у справі 01/1720 було прийнято заяву СКВП „Комунальник" до розгляду та порушено провадження у справі № 01/1720 про банкрутство СКВП „Комунальник", введено мораторій на задоволення грошових вимог кредиторів, накладено арешт на все майно боржника.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.09.2010 року у справі № 01/1720 відкрито процедуру санації СКВП „Комунальник" строком на 12 місяців, призначено розпорядника майна - Олексенко Н.В. та керуючого санацією - Плюту О.П., скасовано арешт на майно боржника.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.12.2014 року у справі № 01/1720 продовжено строк процедури санації СКВП „Комунальник", продовжено повноваження керуючого санацією (Білодіда С.І.) та розпорядника майна (Голінного А.М.) до 01.02.2015 року.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 14.02.2015 року у справі № 01/1720 Смілянське комунальне виробниче підприємство „Комунальник" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Голінного А.М.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011 року, який вступив в дію з 19.01.2013 року, встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, в даному випадку застосовується положення Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року.

18.02.2015 року на сайті Вищого господарського суду України за № 14794 було розміщено повідомлення про визнання СКВП „Комунальник" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Під час виконання своїх повноважень ліквідатором банкрута було виявлено, що з рахунку СКВП „Комунальник" на рахунок ТОВ „Умвельт Україна" проводилось перерахування коштів за послуги з перевезення.

Судом встановлено, що 25.11.2013 року, тобто під час процедури санації боржника, між ТОВ „РЕМОНДІС Україна" та СКВП „Комунальник" укладено договір надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13, згідно якого виконавець зобов'язується надавати замовникові послуги по перевезенню твердих побутових відходів у м. Сміла, Черкаської області, а замовник зобов'язується оплачувати вказані послуги своєчасно та в повному обсязі (п. 1.1 договору).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1000759379 від 22.03.2016 року, 08.09.2015 року, зокрема, ТОВ „РЕМОНДІС Україна" перейменовано на ТОВ „Умвельт Україна".

Відповідно до умов договору, оплата послуг виконавця здійснюється замовником два рази на місяць: окремо за першу та другу половини поточного місяця надання послуг. Замовник зобов'язується оплатити надані виконавцем послуги протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку. Загальна вартість надання послуг, що належить до сплати замовником, залежить від фактичного об'єму відходів, вивезених виконавцем. Оплата послуг повинна здійснюватись замовником у повному обсязі та своєчасно на розрахунковий рахунок виконавця, що вказується в рахунку на оплату послуг ( п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.5 договору).

До матеріалів справи надано рахунки на оплату послуг за період з жовтня 2014 року по січень 2015 року на суму 255 632,89 грн.

На підтвердження оплати рахунків за перевезення відходів до матеріалів справи надано платіжні доручення: від 16.02.2015 року № 1188 на суму 5000,00 грн.; від 17.02.2015 року № 1204 на суму 5000,00 грн.; від 18.02.2015 року № 1188 на суму 5000,00 грн.; від 20.02.2015 року № 1227 на суму 5000,00 грн.; від 23.02.2015 року № 1233 на суму 100000,00 грн.; від 23.02.2015 року № 1234 на суму 100000,00 грн.; від 23.02.2015 року № 1240 на суму 5000,00 грн.; від 25.02.2015 року № 1246 на суму 5000,00 грн.; від 02.03.2015 року № 1258 на суму 20000,00 грн.; від 05.03.2015 року № 1297 на суму 2000,00 грн.; від 11.03.2015 року № 1310 на суму 5600,00 грн. Загальна вартість оплачених згідно вказаних платіжних доручень послуг складає 257 600,00 грн. Вказане підтверджується також банківськими виписками, долученими до матеріалів справи.

Загальна сума коштів, яка була перерахована за період з 16.02.2015 року по 11.03.2015 року складає 257 600,00 грн.

Як стверджує ліквідатор банкрута послуги з перевезення відходів були надані до визнання боржника банкрутом (14.02.2015 року), останній рахунок № 57 від 31.01.2015 року підлягав оплаті протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку, тобто до 10.02.2015 року. Таким чином, на його думку, вказані кошти були перераховані безпідставно, всупереч нормам Закону про банкрутство, з порушенням порядку та черговості задоволення грошових вимог кредиторів, оскільки кошти, які з 14.02.2015 року перебували на рахунках СКВП „Комунальник", є ліквідаційною масою банкрута і з 14.02.2015 року розпорядження коштами позивача повинно було здійснюватись виключно ліквідатором у порядку, визначеному Законом про банкрутство.

Крім того, як зазначає позивач, вищевказані перерахування грошових коштів проводились без відома ліквідатора (документація та печатки передані останньому 28.04.2015 року) в період з 16.02.2015 року по 11.03.2015 року на загальну суму 257 600,00 грн., тобто вони не можуть розцінюватись як витрати, понесені ліквідатором в ліквідаційній процедурі, та такі, що здійснювались в порядку та на підставах, визначених в Законі про банкрутство, кошти перераховувались особами, які не мають відповідних повноважень на таке перерахування та на розпорядження грошовими коштами банкрута.

16.10.2015 року на адресу відповідача була направлена вимога № 01/1720/266 про повернення коштів в сумі 257 600,00 грн. (докази направлення в матеріалах справи).

Відповідач відповіді на вимогу не надав, суму коштів не повернув, внаслідок чого, ліквідатор банкрута звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/5266/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Переглядаючи законність винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про його скасування як такого, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

В силу положень ч. 10 ст. 16 ГПК України, справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої ст. 12 цього кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII (в редакції, чинній з 19.01.2013 року), відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14).

Тобто, враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі.

Однак всупереч зазначеним положенням, позивач в особі його ліквідатора звернувся з позовом до відповідача про стягнення безпідставно перерахованих коштів в сумі 257 600,00 грн. до Господарського суду міста Києва, в той час, коли безпосередньо справа про банкрутство розглядається в господарському суді Черкаської області.

Таким чином, аналізуючи спірні правовідносини, які виникли за участю юридичної особи-банкрута та враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом міста Києва помилково здійснено розгляд вказаної позовної заяви ліквідатора СКВП „Комунальник" по суті, оскільки даний спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, а тому підлягає розгляду саме в межах справи про банкрутство, яка перебуває у провадженні Господарського суду Черкаської області, а не у позовному провадженні за місцезнаходженням відповідача.

В той же час судова колегія зауважує, що з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах „Пономарьов проти України" та „Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): „одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

У рішенні у справі „Нєлюбін проти Російської Федерації" ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, беручи до уваги, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми процесуального права до спірних правовідносин, зважуючи на принцип res judicata, користуючись повноваженнями, передбаченими ст. 101 ГПК України, а також з метою недопущення спрямування справи на новий розгляд без вказівки щодо незаконності судового рішення суду першої інстанції по суті, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ліквідатора в повному обсязі, місцевий господарський суд керувався п. 39 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про банкрутство" від 18.12.2009 року № 15, а також ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки ним не враховано позицію Верховного суду України, викладену, зокрема, у постановах від 14.10.2014 року у справі № 922/1136/13 та від 25.02.2015 року у справі № 910/1913/14.

Так, згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Судова колегія зазначає, що згідно положень Закону про банкрутство ліквідатор банкрута має право ставити питання про повернення до ліквідаційної маси безпідставно набутих коштів.

Але, оскільки у період з 16.02.2015 року по 11.03.2015 року позивач оплатив надані відповідачем послуги перевезення у розмірі 257 600,00 грн. на підставі виставлених відповідачем рахунків № 656 від 14.10.2014 року, № 721 від 17.11.2014 року, № 727 від 30.11.2014 року, № 784 від 16.12.2014 року, № 57 від 31.01.2015 року, відповідно до укладеного та підписаного сторонами Договору надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13, а кошти, які Смілянське комунальне виробниче підприємство „Комунальник" просить стягнути з ТОВ „Умвельт Україна", отримано останнім у якості оплати за надані послуги, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. При цьому, ліквідатор не оспорює дійсність договору про надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013 року.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо вимоги повернути замовнику сплачені кошти у зв'язку з виконанням умов договору надання послуг.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ліквідатором банкрута обрано невірний спосіб захисту, а за таких обставин, місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року та прийняття нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, судовий збір за її подання в розмірі 4 250,40 грн. покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Умвельт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/5266/16 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/5266/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути зі Смілянського комунального виробничого підприємства „Комунальник" (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Чапаєва, 2, код ЄДРПОУ 05431667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Умвельт Україна" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 35391427) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, 4 250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.

6. Копію постанови суду надіслати сторонам.

7. Справу № 910/5266/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

А.А. Верховець