Ухвала суду № 62059250, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/12248/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Єрьоміна А.В., Калашнікової О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Одеського обласного військового комісаріату на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що він з 05 серпня 1977 року по 16 лютого 1993 року проходив військову службу в Збройних Силах України на офіцерських посадах. Після звільнення з військової служби він працював на різних посадах, а саме: з 10 лютого 1993 року по 25 лютого 1994 року - на посаді заступника директора МП «Тану», з 01 березня 1995 року по 20 червня 1995 року на посаді сантехніка четвертої групи; з 24 жовтня 1995 року по 28 травня 2002 року - на різних посадах в ДСК «ЧМП». Починаючи з 2002 року позивач працював за межами України у складі екіпажів іноземних морських торгових суден, про що свідчать відповідні довідки компаній, які здійснювали працевлаштування.

14 лютого 2014 року він звернувся до Одеського обласного військового комісаріату з відповідними документами про призначення пенсії, та просив направити за належністю до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області вказані матеріали для призначення йому пенсії за вислугу років.

Однак особова справа позивача не була направлена до управління, що стало приводом для звернення до суду з даним позовом в якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не направлення за належністю до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області встановлених документів та матеріалів для призначення йому пенсії за вислугу років;

зобов'язати Одеський обласний військовий комісаріат направити до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області належним чином підготовлені документи для призначення йому пенсії за вислугу років з грудня 2005 року у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у нього права на пенсію за вислугу років.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2016 року, позов задовольнив повністю.

Визнав протиправною бездіяльність Одеського обласного військового комісаріату щодо не направлення за належністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області встановлених документів та матеріалів для призначення позивачу пенсії за вислугу років; зобов'язав Одеський обласний військовий комісаріат направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином підготовлені документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з грудня 2005 року у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років.

У касаційній скарзі представник Одеського обласного військового комісаріату, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 05 серпня 1977 року по 16 лютого 1993 року проходив військову службу в Збройних Силах України на офіцерських посадах, що підтверджується послужним списком та копією трудової книжки позивача.

Після звільнення з військової служби позивач працював на різних посадах, а саме: з 10 лютого 1993 року по 25 лютого 1994 року - на посаді заступника директора МП «Тану», з 01 березня 1995 року по 20 червня 1995 року на посаді сантехніка четвертої групи; з 24 жовтня 1995 року по 28 травня 2002 року - на різних посадах в ДСК «ЧМП».

Починаючи з 2002 року позивач працював за межами України у складі екіпажів іноземних морських торгових суден, про що свідчать відповідні довідки компаній, які здійснювали працевлаштування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 45 років, та станом на вказану дату його загальний трудовий стаж становив більше 25 років, в зв'язку з чим у квітні 2014 року позивач звернувся до Одеського обласного військового комісаріату із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років. 03 вересня 2014 року відповідачем було направлено подання про призначення пенсії ОСОБА_1

Однак 16 вересня 2014 року вказане подання було повернуто листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15 вересня 2014 року за № 9411/05, у зв'язку з відсутністю в поданих документах обчисленого страхового стажу позивача (тобто розрахунку страхового стажу), грошового атестату (розрахункової книжки), довідки про додаткові види грошового забезпечення.

Листом Одеського обласного військового комісаріату від 24 вересня 2014 року було повідомлено заявника про вказаний лист з управління Пенсійного фонду та запропоновано надати додаткові документи.

Після надходження від позивача додаткових документів, для вирішення питання щодо здійснення розрахунку страхового стажу ОСОБА_1, його особова справа разом із усіма необхідними документами 07 квітня 2015 року була направлена до фінансово-економічного управління командування Сухопутних військ Збройних Сил України для надання військовому комісаріату роз'яснення щодо того, які документи має право військовий комісаріат направити до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області при відсутності розрахункової книжки, довідки про додаткові види грошового забезпечення та підтвердження страхового стажу.

Листом фінансово-економічного управління командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 14 травня 2015 року було повідомлено військовий комісаріат, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач право на пенсію не має, в зв'язку з чим, підстав для складання розрахунку загального страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років не має.

Крім цього, на день звільнення з військової служби ОСОБА_1 не досяг 45-річного віку, тому права на призначення пенсії за вислугу років на підставі вимог пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» він не має.

Згідно до пункту 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Правлінням Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Всупереч вищевказаним нормам, відповідачем не була направлена особова справа ОСОБА_1 за належністю до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

Одеський апеляційний адміністративний суд, який переглядав постанову суду першої інстанції, прийшов до аналогічних висновків і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів такі висновки судів попередніх інстанцій вважає правильними виходячи з такого.

Пунктом 3 Постанови КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку що періоди роботи позивача після 28 травня 2002 року можуть бути підтверджені довідками компаній, які здійснювали працевлаштування позивача, а саме: довідкою Крюінгової агенції «Деле» Одеса Україна» від 12 серпня 2013 року, довідкою Крюінгової компанії «V.Ships» від 07 серпня 2013 року; довідкою Морської агенції «БСМ Крюінг Сервіс Центр Україна» від 11 вересня 2013 року.

Зазначені довідки містяться в матеріалах справи і були надані позивачем на вимогу відповідача.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що редакція пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавцем змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.

У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності інших обов'язкових умов.

Так, відповідно до пункту «б» зазначеної статті (в редакції, що діяла на час виникнення права на пенсію) право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема пункт «б» цієї статті передбачає, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Вирішуючи питання про застосування цього закону у часі, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо [рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення N 5-рп/2002)].

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення N 5-рп/2002).

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.

Також у цьому ж Рішенні зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розумінні сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, відповідно до статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є, зокрема, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, та є платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно до частини п'ятої статті 10 вищевказаного Закону договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (у тому числі за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року). При цьому сума сплаченого єдиного внеску за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок та більшою за суму єдиного внеску, обчисленого виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановлених на дату укладення договору

З матеріалів справи вбачається і дані обставини встановлені судами попередніх інстанцій, що 30 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області договір № 1415539100018 про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно умов якого позивач оплатив одноразово єдиний внесок за загальнообов'язкове державне соціальне страхування за попередні періоди, а саме з 01 січня 2004 року по 30 листопада 2005 року.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, дав правильну правову оцінку обставинам у справі, перевірив обґрунтованість вимог позивача і прийшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

Одеський апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції, прийшов до аналогічних висновків і обґрунтовано залишив її без змін.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Одеського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді А.В. Єрьомін

О. В. Калашнікова