Ухвала суду № 62058985, 13.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №371/1857/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Пархоменко В.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Бесараб В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миронівського районного суду Київської області від 06 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом прокурора Миронівського району в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Миронівської районної держаної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

06 листопада 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: стягнути з відповідача на користь Управління соціального захисту населення Миронівської районної держаної адміністрації Київської області суму зайво виплачених коштів тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів за період з 15.06.2011 по 10.03.2012 та з 15.05.2012 по 20.02.2013 у розмірі 6614 грн 70 коп.

Постановою Миронівського районного суду Київської області від 06 січня 2016 року позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та закрити провадження в даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миронівського районного суду від 21 травня 1998 року ОСОБА_2 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно до повноліття дитини (а.с. 35-37).

Однак, відповідач свого батьківського обов'язку щодо утримання дитини до її повноліття не виконував, аліменти з липня 2010 року по листопад 2013 року не сплачував, будь-якої матеріальної допомоги дитині у вказаний період не надавав.

19 квітня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Управління соціального захисту населення Миронівської районної держаної адміністрації Київської області з заявою про призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме. При написанні заяви ОСОБА_3 повідомлена про обов'язок повідомляти Управління про будь-які зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соціальної допомоги (а.с.9-10).

Рішенням від 25 жовтня 2011 року ОСОБА_3 на підставі її заяви та доданого пакету необхідних документів призначена тимчасова державна допомога (а.с. 12).

Згідно листа Управління соціального захисту населення Миронівської районної держаної адміністрації Київської області від 03.11.2015 №01-05/1274 за період з 15 червня 2011 року по 31 березня 2014 року ОСОБА_3 виплачено 6614 грн 70 коп. (а.с. 6).

Разом з тим, згідно трудової книжки ОСОБА_2 та довідки Миронівського районного центру зайнятості №1327/02 відповідач з 15 червня 2011 року по 08 вересня 2011 року перебував на обліку в Миронівському центрі зайнятості і отримував грошову допомогу по безробіттю, всього отримав 4193 грн 57 коп. (а.с. 45, 47).

При цьому, у відповідності до довідок Миронівської філії ПАТ «Київоблгаз» №772 від 23.09.2013 та №924 від 25.11.2013 з 15 травня 2012 року по 20 лютого 2013 року відповідач працював на посаді провідного інженера-проектувальника служби газифікації Миронівської філії ПАТ «Київоблгаз» і отримав за вказаний період заробітну плату у розмірі 12 308 грн 99 коп. (а.с. 48-49).

Таким чином, загальна сума доходу відповідача за 2011-2013 роки становить 16 502 грн 56 коп.

Вироком Миронівського районного суду від 09 січня 2014 року ОСОБА_2 засуджено за злісне ухилення від сплати аліментів, у зв'язку із тим, що маючи у період з 2011-2013 рр. доходи, відповідач умисно їх приховав, що призвело до заборгованості за аліментами станом на 26.11.2013 у розмірі 24 003 грн 75 коп (а.с.50-51).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 №2811-XII суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.

Оскільки ОСОБА_2 зайво виплачені кошти державної допомоги повернуто не було, прокурор Миронівського району в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Миронівської районної держаної адміністрації Київської області з метою відновлення порушених прав Управління звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, вирішуючи справу в порядку адміністративного судочинства за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, виходив з того, що ОСОБА_5 у добровільному порядку зайво виплачені кошти державної допомоги повернуто не було, відтак позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є хибною, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин першої та другої ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

При цьому, відповідно до частини другої ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Разом з цим позивач не вказав закон, у якому зазначено про можливість звернення суб'єкта владних повноважень з таким адміністративним позовом до фізичної особи, а перелічені у пунктах 1 - 4 цієї норми випадки, коли особа може бути відповідачем у адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень, до предмета спору у справі, що розглядається, не відносяться.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 №2811-XII суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.

За правилами пункту 12 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №189 від 22.02.2006, якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги.

Отримавши тимчасову допомогу на утримання дитини, ОСОБА_3 набула право власності на неї, та їй як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_3 виплачених коштів державної допомоги та стягнення цієї суми з ОСОБА_2, як з особи, що ухиляється від сплати аліментів, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, а відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний правовий висновок ,щодо юрисдикції аналогічних справ, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року (справа №21-2209а15) та від 22 вересня 2015 року (справа 21-1884а15) та застосований Вищим адміністративним Судом України в ухвалі від 13 квітня 2016 року (справа №К/9991/41876/12).

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

За правилами п. 1 частини першої ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої цієї статті якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю.

Згідно з частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно зі статтею 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 ст. 205 КАС України розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Миронівського районного суду Київської області від 06 січня 2016 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом прокурора Миронівського району в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Миронівської районної держаної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.