Ухвала суду № 62058879, 11.10.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 жовтня 2016 рокусправа № 804/9873/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Дурасової Ю.В.

суддів: Щербака А.А. Баранник Н.П.

за участю секретаря судового засідання:Комар Н.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.03.2014 року №0001901703 в частині збільшення грошового зобов'язання в розмірі 7 414,83 грн. та застосування штрафної санкції в частині 926,82 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції (щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2014 року №0001901703 в частині збільшення грошового зобов'язання в розмірі 7 414,83 грн. та застосування штрафної санкції в частині 926,82 грн.) обґрунтована тим, що податковим органом визначено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_4 з орендної плати за земельні ділянки за 2011 рік, та застосовано штрафні санкції за зазначений період в порушення вимог статті 102 Податкового кодексу України. Щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції послався на п. 288.1.5 ст. 288 ПКУ, ст. 274, п. 276.3 ст. 276 ПКУ, згідно яких розрахунок орендної плати складає трикратний розмір земельного податку, який в свою чергу становить 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, збільшений на коефіцієнт 1,5 у звязку з тим, що згідно п. 5.2 договору від 15.08.2008 року визначене цільове призначення земельних ділянок землі історико-культурного призначення. Оскільки позивачем сплачувалася орендна плата без урахування коефіцієнтів, визначених п. 276.3 ст. 276ПКУ, податковий орган правомірно нарахував грошове зобовязання.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем (ФОП ОСОБА_4 В.) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що позивачем був наданий чіткий розрахунок суми земельного податку, яку позивач повинен був сплатити із застосуванням правил оподаткування, що діяли у відповідних звітний період, виходячи з площі земельної ділянки та ставки земельного податку. Зазначає, що п. 276.5 ст. 276 ПКУ набрав чинності лише з 01.01.2015 року, в силу п. 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПКУ. Вказує, що відповідно норм ПКУ позивач повинен був би платити земельний податок з 01.01.2011 року 2422,06грн. щорічно. Оскільки орендна плата не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, тому загальна сума орендної плати склала 7266,18грн. Однак позивач сплачував більшу суму 14829,65грн. (за 2011, 2012, 2013 роки), що на 7563,47грн. більше, ніж встановлено договорами оренди земельних ділянок та на 12407,65грн. більше, ніж встановлено ПКУ. Вважає, що суд першої інстанції не зясував дійсні обставини справи.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, суду надав пояснення аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечили, просять рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року. 18 лютого 2014 року за результатами перевірки податковим органом було складено акт №355/173/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: пп.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Бабушкінського району за 2011 рік на 7 414,83 грн.; за 2012 рік на 7 414,83 грн.; за 2013 рік на 7 414,83 грн. На підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0001901703, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 22 244, 48 грн. за основним платежем та 4 635,27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що 15.08.2008р. між Дніпропетровською міською радою та ФОП ОСОБА_4 укладено 3 договори оренди земельної ділянки: № 5415, № 5416, № 5417.

Так: 15.08.2008р. укладений Договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років, зареєстрований в реєстрі за № 5416 (державна реєстрація 09.12.08 за №040810400512. Відповідно до п. 1.1 Договору ФОП ОСОБА_4 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Московська, 9 загальною площею 0,0015га, площа частки, за яку справляється орендна плата становить 33,48% або 0,0005 га, зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:419:0089;

також, 15.08.2008р. укладений Договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років зареєстрований в реєстрі за № 5417 (державна реєстрація 09.12.08 за № 040810400511. Відповідно до п.1.1 Договору ФОП ОСОБА_4 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Московська, 9 загальною площею 0,0005га, площа частки, за яку справляється орендна плата становить 50,0% або 0,00025 га, зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:419:0090;

та 15.08.2008р. укладений Договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років, зареєстрованого в реєстрі за № 5415 (державна реєстрація 09.12.08 за №040810400513. Відповідно до п. 1.1 Договору ФОП ОСОБА_4 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Московська, 9 загальною площею 0,0348га, площа частки, за яку справляється орендна плата становить 33,48% або 0,0117 га., зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:419:0019.

Відповідно до п. 5.2 вищезазначених договорів цільове призначення земельної ділянки землі історико-культурного призначення.

Слід зазначити, що ФОП ОСОБА_4 задекларувала орендну плату за землю за 2011 рік в розмірі 14 829,65 грн. (податкова декларація орендної плати за землю від 25.01.2011 року), за 2012 рік 14 829,65 грн. (податкова декларація орендної плати за землю від 24.01.2012 року) та за 2013 рік 14 829,65 грн. (податкова декларація орендної плати за землю від 11.02.2013 року).

Статтею 21 Закону України Про оренду землі визначено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення-розміру земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю.

Статтею 7 Закону України Про плату за землю передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюється у розмірі 1% від їх грошової оцінки. При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та обєктах історико-культурного призначення, що не повязані з функціональним призначенням цих обєктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого частинами першою та другою цієї статті: місцевого значення 1,5.

Зазначені норми втратили чинність з 01.01.2011 року згідно з Законом України Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України.

За змістом пп. 9.1.10 п.9.1 ст.9 ПКУ (тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПКУ є податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.269.1 ст.269 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Землекористувачі за змістом пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПКУ - це особи, яким надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Таким чином, податковим кодексом визначено обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Відповідно до пп. 14.1.136 п.14.1 ст.14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Положеннями статті 271 ПКУ визначено, що базою оподаткування є:

-нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

-площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Порядок оподаткування землі в Україні визначається розділом XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України. При цьому, питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288 ПКУ.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюється у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.п. 288.1, 288.4 ст.288 ПКУ).

Слід зазначити, що згідно пп.288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПКУ законодавцем визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Так, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель трикратному розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У відповідності до вимог статті 20 Земельного кодексу віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Відповідно до підпункту 14.1.261. п. 14.1 ст. 14 ПК України цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Так, відповідно вимог статті 274 та пункту 276.3 статті 276 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативно-грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: міжнародного значення - 7,5; загальнодержавного значення - 3,75; місцевого значення - 1,5.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що податковим органом не застосовувалася норма п.276.5 ст. 276 ПКУ, про яку вказує позивач, та яка могла бути застосована лише з 01.01.2015 року в силу п. 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПКУ.

З огляду на наведені норми чинного законодавства, розрахунок орендної плати щодо земельних ділянок, наданих позивачу в орендне користування згідно договорів оренди від 15.08.2008 року складає трикратний розмір земельного податку, який в свою чергу становить 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, збільшений на коефіцієнт 1,5 у звязку з тим, що згідно пункту 5.2 вищезазначених договорів визначене цільове призначення земельних ділянок землі історико-культурного призначення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з моменту укладання позивачем договорів оренди землі від 15.08.2008 року до часу виникнення спірних правовідносин алгоритм розрахунку орендної плати земельних ділянок, наданих позивачу в орендне користування, не змінювався і складає трикратний розмір земельного податку, який в свою чергу становить 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, збільшений на коефіцієнт 1,5 у звязку з тим, що згідно пункту 5.2 вищезазначених договорів визначене цільове призначення земельних ділянок землі історико-культурного призначення.

У відповідності до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим Кодексом. Враховуючи, що земельні ділянки за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Московська, 9, які перебувають в оренді позивача, за цільовим призначенням відносяться до земель історико-культурного призначення, за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року позивачем сплачувалась орендна плата за землю без урахування коефіцієнту, визначеного п. 276.3 ст. 276 ПКУ, тому податковим органом правомірно донараховано грошове зобовязання спірним податковим повідомленням-рішенням

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне підтвердити розрахунком, що позивач не врахував при визначенні розміру орендної плати коефіцієнт 1.5.

Так, нормативно-грошова оцінка земельних ділянок визначена (19852,28грн., 9926,14грн. та 464543,33грн.), що відповідно складає земельний податок (1% від нормативної грошової оцінки) - 198,52грн., 99,26грн., 4645,43грн.

Річна сума орендної плати не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, тому розмір земельного податку слід помножити на 3:

(198,52 + 99,26 + 4645,43) х 3 = 14829,65грн.

14829,65грн. саме таку суму було задекларовано позивачем.

Однак, ця сума не містить в собі коефіцієнту 1,5.

З урахування коефіцієнту 1,5 річна сума орендної плати становить 22244,48грн. (14829,65грн. х 1,5 = 22244,48грн.).

Отже податковий орган визначив правильний розмір орендної плати з урахуванням коефіцієнту 1,5.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо застосування статті 102 ПКУ відносно податкового повідомлення-рішення, яке визначає грошове зобовязання за 2011 рік. Так, пунктом 102.2 цієї статті, визначено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи, що податкова декларація з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік була подана до податкового органу 25.01.2011 року, граничним строком подання 20.02.2011 року, а визначення суми грошового зобовязання податковим органом було здійснено 06.03.2014 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що податковим органом визначено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_4 з орендної плати за земельні ділянки за 2011 рік, та застосовано штрафні санкції за зазначений період в порушення вимог статті 102 Податкового кодексу України.

Отже податковий орган визначив правильний розмір орендної плати з урахуванням коефіцієнту 1,5, а суд першої інстанції з урахуванням статті 102 ПКУ дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. п.1 ч.1 ст.198, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий:Ю.В. Дурасова

Суддя:А.А. Щербак

Суддя:Н.П. Баранник