Постанова № 62055249, 12.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 р. Справа № 816/42/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Спаскіна О.А. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2016р. по справі № 816/42/16

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Головного управління Національної поліції в Полтавській області , Кременчуцького міського відділу Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_1 ( далі по тексту - позивач, ОСОБА_1Г.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області ( далі УМВСУ в Полтавській обл, відповідач 1), Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області ( далі - відповідач 2, Кременчуцький МВ УМВСУ в Полтавській обл.), Головного управління національної поліції в Полтавській обл. ( далі відповідач 3, ГУНП в Полтавській обл.), Кременчуцького міського відділу Головного управління Національної поліції в Полтавській обл. ( далі відповідач -4, Кременчуцький МВ ГУНП в Полтавській обл. ) в якому, з урахуванням уточнень просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській обл. від 06.11.2015 №625 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській обл. від 29.11.2013 №563 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького МВ УМВС;

- поновити ОСОБА_1 на посаді в ГУ НП в Полтавській обл., що відповідатиме займаній ОСОБА_1 посаді до 29.11.2013 - міліціонер відділення №1 взводу конвойної служби міліції Кременчуцького МВ УМВС;

- стягнути з ГУ НП в Полтавській обл. моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн;

- стягнути з Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській обл. недоотриману у зв'язку з незаконним переведенням заробітну плату у розмірі 1794,00 грн;

- зобов'язати ГУ НП в Полтавській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове утримання за фактично відпрацьований час з 07.11.2015 по 17.11.2015;

- стягнути з ГУ НП в Полтавській обл. середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з даною постановою суду позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріально та процесуального права , просив суд скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що з 07.11.2015 по 17.11.2015 включно виконував службові обовязки поліцейського в звязку зі службовою необхідністю в ізоляторі тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Кременчуцького МВ УМВСУ в Полтавській обл. та фактично вступив в трудові відносини з ГУНП в Полтавській обл. , що зафіксовано в постовій відомості.

З 18.11.2015 по 21.11.2015 знаходився на лікарняному. З 22.11.2015 по 30.11.2015 вважає, що був незаконно позбавлений можливості доступу до робочого місця шляхом недопущення до спеціального закладу. За результатами звернення із письмовими запитами, щодо розяснення ситуації, 30.11.2015 була вручена трудова книжка, без відповідного наказу про звільнення. Витяг з наказу про звільнення отримав 22.12.2015.

Вважає, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки фактичне звернення припадає на 30.11.2015 день отримання трудової книжки. Повного розрахунку відповідачем не проведено.

Також вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки копії наказу (а.с.10, 60 т. 1) та довідки ( а.с. 9 т.2) містять різні підстави для звільнення.

Рапорт про згоду продовжувати службу в підрозділах та на посадах Національної поліції України подавався. Проте до суду першої інстанції відповідачем даний рапорт наданий не був. Клопотання про його витребування заявляв в суді першої інстанції. Вважає, що оскільки звільнення з ОВС та фактичний вступ в трудові відносини з Національною поліцією не урегульовано спеціальним законодавством то застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю.

Позовні вимоги щодо зобовязання відповідача нарахувати та виплатити грошове утримання за фактично відпрацьований час з 07.11.2015 по 17.11.2015 вважає, що судом першої інстанції неправомірно відхилені, оскільки він не був ознайомлений як з наказом про звільнення так і з наказом про призначення на посаду в органах Національної поліції.

Представник Кременчуцького МВ ГУПН в Полтавській області в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до положень ч.4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено без участі представника відповідача 4.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській обл., УМВС У в Полтавській обл., ГУ НП в Полтавській обл., перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується частково виходячи з наступного.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 з 28.10.2004 зарахований для проходження служби до УМВС України в Полтавській обл. та проходив службу на посадах міліціонера-водія, інспектора патрульної служби, міліціонера конвойного відділення, міліціонера окремого взводу конвойної служби Кременчуцького МУ, а з 29.11.2013 - на посаді міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького МВ УМВС ( а.с. 55-56, 195 т.1).

Наказом ГУ МВСУ в Полтавській обл. №625 о/с від 06.11.2015 згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 ( далі Положення) ОСОБА_1 звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 63 «з» - через скорочення штатів ( а.с.60 т.1).

Відповідно до пункту 63 «з» Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

02.07.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України №580-VIІI "Про Національну поліцію" ( далі Закон № 580), відповідно до преамбули якого цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон №580 набув чинності 07.11.2015.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Полтавській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Згідно витягу з Переліку змін у штатах МВС в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області скасовані всі штати й скорочені усі посади, в тому числі і посаду, яку займав позивач.

Зважаючи на встановлені обставини та приведені норми, починаючи з 06.11.2015 позивач звільнений зі служби в органах внутрішніх справ - із посади, яку займав станом на день звільнення, - міліціонера охорони ізолятора тимчасового тримання, затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького міського відділу і вказана посада скорочена.

Відповідно до пунктів 8 - 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (опубліковано 06 серпня 2015 року) передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Отже, Законом №580 передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 63 «з» Положення.

З урахуванням вище зазначених положень правових норм, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог, щодо визнання протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській обл. від 06.11.2015 №625 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ.

Посилання апелянта на те, що матеріали справи містять інформацію про його звільнення за різними підставами, в звязку з чим наказ №625 о/с від 06.11.2015 є нікчемним, оскільки він ніколи не відносився до осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу та їхніх обовязків не виконував, колегія суддів вважає такими, що не спростовують в цій частині висновків суду першої інстанції та зазначає.

Під час апеляційного розгляду був досліджений оригінал наказу №625 о/с від 06.11.2015 (фонд 38, опис 2о/с, справа 257, аркуш 77). За результатами даного дослідження встановлено, що позивач звільнений зі служби за п. 63 «з» (через скорочення штатів). Належним чином завірена копія витягу з даного наказу міститься на аркуші справи 60 том 1.

Копію витягу з наказу №625 о/с від 06.11.2015 , що міститься на аркуші справи 10 том 1, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дана копія не відповідає оригіналу наказу.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу УМВС в Полтавській обл. від 29.11.2013 №563 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб кременчуцького МВ УМВС колегія суддів зазначає.

Під час судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького МВ УМВС позивач призначений у зв'язку з організаційно-штатними змінами та на підставі поданого ним рапорту від 04.11.2013 ( а.с. 194 т.1).

Доказів фальсифікації рапорту позивачем не надано та під час судового розгляду не встановлено.

Враховуючи вище зазначене, а також те, що позивач з 04.11.2013 працював на посаді міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького МВ УМВС та жодним чином не висловлював своєї незгоди з даним призначенням, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, щодо відсутності підстав для задоволення даних позовних вимог.

Також колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській обл. недоотриману в звязку з незаконним переведенням, заробітну плату у розмірі 1794,00 грн. так як дана вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Полтавській обл. №563 о/с від 29.11.2013 та в задоволенні якої правомірно позивачу було відмовлено.

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді в ГУ НП в Полтавській обл., що відповідатиме займаній ОСОБА_1 посаді до 29.11.2013 - міліціонер відділення №1 взводу конвойної служби міліції Кременчуцького МВ УМВС колегія суддів виходить з наступного.

Позивач стверджує, що відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, він написав рапорт про прийняття до Національної поліції, який було подано до відділу кадрового забезпечення . Після чого продовжував виконувати свої службові обов'язки до 17 листопада 2015 року, а з 18 по 21.11.2015 включно знаходився на лікарняному. З 22.11.2015 по 30.11.20154 відповідачем не допускався до робочого місця ( місця служби), мотивуючи це в усній формі звільненням позивача з органів внутрішніх справ, без надання наказу про таке звільнення та трудової книжки з відповідним записом. За результатами письмових звернень ОСОБА_1 до відповідача, щодо розяснення ситуації, позивачу була вручена трудова книжка 30.11.2015 із записом про звільнення.

За повідомленням управління кадрової забезпечення ГУНП в Полтавській обл. від 25.02.2016 вих.№573/115/12/01/03-2016 станом на 06.11.2015 до УМВС України в Полтавській обл. не надходив рапорт ОСОБА_1 про згоду на подальше проходження служби в поліції.

За повідомленням Кременчуцького відділу поліції ГУНП в Полтавській обл. від 18.07.2016 вих. 16067/115/107/01-2016, усі подані станом на 06.11.2015 співробітниками Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській обл. рапорти було передано до УМВС України в Полтавській обл.

Згідно пояснень свідка ОСОБА_3, допитаного в судовому засіданні суду першої інстанції, він бачив, як ОСОБА_1 на підвіконні у приміщенні Кременчуцького МВ УМВС писав рапорт та віддав його своєму безпосередньому начальнику.

Виконуючи свої посадові обовязку з 07.11.2015 позивач вважав, що його рапорт розглянуто і він зарахований до Національної поліції.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із аналізу пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» випливає, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.

Матеріали справи не містять документальних доказів подання позивачем заяви (рапорту) до УМВСУ в Полтавській обл. з приводу бажання бути прийнятим на службу до поліції.

Із вище зазначених довідок ГУНП в Полтавській обл. та Кременчуцького відділу поліції ГУНП в Полтавській обл. випливає, що рапорт позивача про звільнення з ОВС України у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції до відділу кадрового забезпечення УМВС в Полтавській обл. не надходив та в журналі вхідної кореспонденції не реєструвався, так само як і заява про прийняття на службу до Національної поліції до відділу кадрового забезпечення ГУНП в Полтавській обл. не надходила та в журналі вхідної кореспонденції не реєструвалась.

Враховуючи пояснення позивача, показання свідка ОСОБА_3, а також те, що позивач продовжував виконувати службові обовязки з 07.11.2015 колегія суддів прийшла до висновку, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби, та відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Однак, із незалежних від позивача причин, його рапорт щодо проходження служби в поліції не надійшов до органу внутрішніх справ, у якому працював позивач, та не був розглянутий у встановленому порядку.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від проходження служби в поліції, судова колегія прийшла до висновку, що відповідачем ГУНП в Полтавській обл. допущено протиправну бездіяльність відносно права позивача, встановленого вищевказаною юридичною нормою, і воно підлягає поновленню шляхом зобов'язання ГУНП в Полтавській обл. вирішити питання щодо прийняття позивача на службу в поліцію.

У той же час, оскільки вищезгаданий рапорт не був належно зареєстрований та розглянутий уповноваженим органом, у відповідачів, за відсутності даного документа, не було підстав для видання відповідного наказу.

Колегія суддів наголошує, що в силу принципу розподілу державної влади в Україні, закріпленого статтею 6 Конституції України, суд не вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити дії, які відносяться до його виключеної компетенції (дискреційних повноважень).

Отже, встановивши, що ані УМВСУ в Полтавській обл. , ані ГУНП в Полтавській обл. не розглядали рапорт (заяву) позивача про проходження служби в поліції та, відповідно, не здійснювали перевірку чи відповідає позивач вимогам, установленим Законом №580, колегія суддів не може визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській обл. щодо не видання наказу про прийняття його на службу до Національної поліції України на посаду та зобов'язати це Управління оформити належним чином трудові відносини і видати наказ про призначення позивача на службу.

Твердження позивача про те, що фактичний вступ в трудові правовідносини з Національною поліцією є підставою для поновлення його на службі та укладання трудового договору є безпідставними, з огляду на те, що питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, а не загальними положеннями про трудові правовідносини. Останні можуть застосовуватись лише, якщо відповідні питання не регулюються нормами спеціального законодавства.

Частиною другою статті 56 Закону №580 передбачено, що службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.

Тобто, чинним на час спірних правовідносин законодавством установлено конкретний порядок прийняття на службу - шляхом видання наказу про призначення на посаду, і не передбачено можливості виникнення службових відносин за мовчазної згоди уповноваженого органу.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1,з урахуванням положень ч.2 ст. 11 КАС України, щодо поновлення на посаді в ГУ НП в Полтавській обл. підлягають задоволенню частково та зобовязаню ГУ НП в Полтавській обл. розглянути питання щодо прийняття на службу в органах поліції ОСОБА_1 відповідно до п.9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

Стосовно вимоги поновити ОСОБА_1 на посаді в ГУ НП в Полтавській обл., що відповідатиме займаній ОСОБА_1 посаді до 29.11.2013 міліціонера відділення №1 взводу конвойної служби міліції Кременчуцького МВ УМВС колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, щодо відсутності підстав для задоволення, оскільки наказ УМВС України в Полтавській обл. №563 о/с від 29.11.2013 про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького МВ УМВС не скасований, позивач з 29.11.2013 працював на даній посаді до дати звільнення в звязку з скорочення штатів.

Відповідно до ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивач не був прийнятий на службу до ГУ НП в Полтавській обл. (не було укладено трудового договору), колегія суддів вважає , що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового утримання за фактично відпрацьований час з 07.11.2015 по 17.11.2015.

Щодо позовних вимог про стягнення з ГУ НП в Полтавській обл. моральної шкоди в сумі 5000,00 грн колегія суддів зазначає.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 (далі - ЦК України ) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 вище зазначеної статті ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 Верховний Суд України говорить про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог стосовно стягнення моральної шкоди зазначив, що незаконними діями субєкта владних повноважень та його посадовими особами його протиправно звільнено з ОВС України та порушено норми чинного законодавства які упорядковують та врегульовують питання звільнення та прийняття на публічну службу чим було завдано моральні та фізичні страждання.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки під час судового розгляду не встановлено протиправності рішень, дій чи бездіяльності ГУНП у Полтавській обл. щодо звільнення та прийняття на публічну службу позивача.

Щодо стягнення з ГУ НП в Полтавській обл. середній заробіток за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Під час судового розгляду встановлено, що позивачем трудова книжка була отримана 30.11.2015, що підтверджується розпискою позивача (а.с.59 т.1)

З урахуванням дати звільнення зі служби позивача ( 30.11.2015) та дати отримання трудової книжки (30.11.2015) колегія суддів вважає, що за час затримки видачі трудової книжки з вини УМВС в Полтавській обл., підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за 23 дні.

Розраховуючи суму середнього заробітку колегія суддів виходить з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 80,31 грн ( а.с. 43 т.1).

Таким чином до стягнення підлягає сума 80,31х23 = 1847,13 грн за час вимушеного прогулу з УМВС в Полтавській обл. Як наслідок позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню частково.

Позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ГУ НП в Полтавській обл. задоволенню не підлягають, оскільки позивач жодного дня не проходив службу в ГУ НП в Полтавській обл..

Посилання УМВД в Полтавській обл. на те, що позивач був своєчасно повідомлений про звільнення з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів згідно наказу №625 о/с від 06.11.2015 та необхідність прибуття до УМВС в Полтавській обл. для проведення остаточного розрахунку колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дане повідомлення було направлено не за адресою де мешкає позивач, а за іншою адресою ( вул.. Артема 4, сел. Градизьк Глобинського р-ну Полтавської обл.). За даною адресою ані позивач, ані його рідні не мешкають.

Відповідно до ч.1, 6 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових втрат.

До судових витрат, відповідно до ч.1 ст. 87 КАС України віднесено судовий збір та витрати, повязані з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 87 КАС України до витрат, повязаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на правову допомогу та витрати сторін та їхніх представників, що повязані із прибуттям до суду.

Статтею 90 КАС України передбачено, що витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. <…> Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні , під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні ( ст.. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» №4191-УІ від 20.12.2011).

Згідно витягу з угоди на представництво інтересів в адміністративній справі №19 від 05.07.2016 позивачем укладена дана угода з адвокатом ОСОБА_5 на представництво інтересів позивача в Полтавському окружному адміністративному суді. ( а.с.232 т.1).

Мінімальна заробітна плата становить 1378,00 грн.

Представник позивача приймав участь в судовому засіданні в Полтавському окружному адміністративному суді 06.07.2016 з 9 год 10 хв. по 12 год 40 хв., а всього 3 год 30 хв. та 20.07.2016 з 9 год 15 хв. по 11 год 40 хв., а всього 2 год 25 хв. ( а.с. 233-234 т.1, а.с.22 т.2), а всього 5 год 55 хв. Сума витрат: (1378,00 х 40%)х5 год 55 хв = 3261,23 грн

Витрати позивача повязані із прибуттям до суду в судове засідання: 18.02.2016 83,11 грн; 25.02.2016 140,00 грн; 11.03.2016 140 ,00 грн; 06.04.2016 280,00 грн; 26.05.2016 140,00 грн; 04.08.2016 75,00 грн; 19.09.2016 300,00 грн; 03.10.2016 233,39 грн; 12.10.2016 320,00 грн. А всього 1711,50 грн.

Документальне підтвердження транспортних витрат за 06.07.2016 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дані документи містять виправлення (а.с.69 т.2).

Враховуючи положення ч.3 ст. 94 КАС України, а також те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, колегія суддів прийшла до висновку, що судові витрати ( витрати на правову допомогу та витрати позивача, повязані з прибуттям до суду всього 4972,73 грн ) підлягають стягненню частково в сумі 1420,71 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Полтавській обл.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції, через порушення норм матеріального та процесуального права, підлягає частковому скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2016 року по справі № 816/42/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді в Головному управління Національної поліції в Полтавській області, що відповідатиме займаній посад до 29.11.2013 - міліціонер відділення №1 взводу конвойної служби міліції Кременчуцького Міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ та стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалити нову постанову, якою в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області розглянути питання щодо прийняття на службу в органах поліції ОСОБА_1 відповідно до п.9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".

Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1774 грн 30 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області кошти в сумі 1368,42 грн

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 по справі № 816/42/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_6Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8Повний текст постанови виготовлений 13.10.2016