Постанова № 62054963, 04.10.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 р. № 820/1029/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кульчій А.М.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2В,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми "Р" від 19.10.2015 № НОМЕР_1 щодо донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 754269,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представники позивача зазначили, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 233/20-23-22-01-05/30588785 від 24.09.2015 року.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що при проведенні перевірки позивача контролюючий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а прийняте податкове повідомлення рішення є законним. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями Харківської ОДПІ було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТИТАН» з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-спецальнс» за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року, за результатами якої складено акт № 233/20-23-22-01-05/30588785 від 24.09.2015 року.

Відповідно до змісту вищезазначеного акту, податковим органом встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Рішенням Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харкові від 13.10.2015 року № 3461/10/20-23-22-01 висновки акту перевірки № 233/20-23-22-01-05/30588785 від 24.09.2015 року визнано обґрунтованими, а заперечення ТОВ «ТИТАН» задоволенню не підлягають.

На підставі вказаного акту, Харківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 19.10.2015 року.

Рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 23.11.2015року № 4117/10/20-40-10-04-14, залишеним без змін рішенням ДФС України від 29.01.2016 року № 1777/6/99-99-10-01-04-25, скаргу директора ТОВ «ТИТАН» залишено без задоволення, а податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 19.10.2015 року без змін.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобовязання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ Техно-спецальянс

Судом встановлено, що між ТОВ ТИТАН (Замовник) та ТОВ Техно-спецальянс (Підрядник) укладено договір підрядку № 1 від 02.03.2015 року на виконання ремонтно-будівельних робіт на обєкті, який розташований за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 1 прим. Б-2.

Конкретний перелік робіт та вимоги до їх виконання визначено сторонами у Технічному завданні № 1, що є додатком № 1 до даного договору (п. 1.1 договору).

Здавання приймання виконаних робіт оформляється актом приймання передачі виконаних робіт за формою КБ-2в, та довідкою про їх вартість за формою КБ-3 (п. 5.1 договору).

Оплата ТОВ ТИТАН за виконані ТОВ Техно-спецальянс роботи за вищезазначеним договором субпідряду була здійснена в безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

На виконання умов вказаних договорів, між сторонами підписані акти приймання виконаних робіт форми КБ2, затверджено локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ3, відомості ресурсів.

Суд вважає за потрібне зауважити, що, відповідно до ст. 838 ЦК України та з урахуванням ст.319 Господарьского кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Окрім того, також судом враховується положення статті 241 Цивільного кодексу України, з приводу укладання позивачем договорів субпідряду без відповідного погодження таких дій з замовником.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року витребувано від ТОВ "Техно-спецальянс" письмові пояснення та докази на їх підтвердження з наступних питань: - чи залучало товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-спецальянс" для виконання ремонтних робіт по договору підряду № 1 від 02.03.2015 за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 1, в якості субпідрядників будь-які сторонні організації чи фізичних осіб; - якщо так, зазначити які саме були залучені підприємства з зазначенням їх реквізитів (повна назва, ідентифікаційний код, адреса місцезнаходження), які роботи ними виконані (види робіт, їх об'єми, ціна); - які договори та первинні документи складені на виконання таких субпідрядних робіт (надати належним чином засвідчені копії всіх документів); - яким чином виконання субпідрядних робіт відображено в податковому обліку та в податковій звітності товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-спецальянс"?

Листом від 30.08.2016 року ТОВ "Техно-спецальянс" повідомило суд про неможливість надання вищезазначених доказів, у звязку з проведенням співробітниками слідчого управління фінансових розслідувань ДФС - ЦО обшуку, внаслідок чого вся первинна документація підприємства була вилучена.

Окрім того, листом від 08.07.2016 року № 45 ТОВ «Титан» підтвердив факт необізнаності про існування інформації про субпідрядників по договору № 1, а ТОВ "Техно-спецальянс" листом від 05.07.2016 року № 17 повідомив ТОВ «Титан», що дана інформація є відомостями комерційного характеру і комерційною таємницею.

Суд також вважає за потрібне зазначити, що відповідно до підсумкової відомості ресурсів за квітень 2015 року кількість людино-годин, які відпрацьовано робітниками-будівельниками становить 8666, кількість людино-годин, які відпрацьовано робітниками-монтажниками становить 1863, кількість людино-годин, які відпрацьовано робітниками зайнятих управлінням та обслуговуванням машин становить 166 та кількість людино-годин, які відпрацьовані різноробочими 411, загальна кількість людино-годин 11106.

Разом з цим, відповідно до листа Міністерства соціальної політики № 10196/0/14-14/13 від 09.09.2014р. визначено кількість робочих днів у квітні 2015р. - 21 день та норма тривалості робочого часу на одну людину у квітні 2015 р. становить - 167год. (7,96 на добу.).

Поряд з цим, суд заважує, що відповідно до відомостей за формою 1-ДФ на ТОВ "Техно-спецальянс" працюють дві особи за трудовими договорами (контрактами), за цивільно-правовими договорами працюють 0 осіб. В квітні 2015 року валовий дохід від діяльності товариства склав близько 45,6 млн.грн.

В даному випадку кількість людино-годин, визначених у підсумковій відомості ресурсів за квітень 2015р. могло виконати 66 робітників, в той час як, на підприємстві контрагента лічиться 2 особи, що унеможливлює надання останнім підрядних робіт в обсягах визначених у проектно-кошторисній документації.

Таким чином, за наявними матеріалами справи не вбачається за можливе підтвердити виконання ТОВ "Техно-спецальянс" значного обєму ремонтно-будівельних робіт в обмежений строк за наявності на підприємстві лише 2 працівників та без залучення до підрядних робіт інших субпідрядних організацій, на що потрібне безпосереднє схвалення ТОВ «ТИТАН», як Генпідрядника.

Також, відповідно до п.п. 1.3 договору № 1 від 02.03.2015 року, роботи за цим договором виконуються з матеріалів підрядника.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що підрядні роботи були виконані саме з матеріалів підрядника, якими транспортними засобами здійснювалось переміщення матеріалів та засобів для виконання таких робіт, та підтвердження наявності у підприємства підрядника ТОВ «Техно-спецальянс» таких засобів взагалі, доказів наявності достатніх трудових ресурсів для здійснення визначених договорами робіт, наявність складських, виробничих та інших приміщень.

Водночас, у відповідності до положень п. 1.2 договору, замовник зобовязується передати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт) для виконання робіт підрядника.

Проте, позивач не надав до суду необхідних доказів на підтвердження дотримання вищезазначених умов договору.

Так, відповідно до приписів ст. 875 ЦК України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію. За змістом ст. 879 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Кошторис це документ, в якому зазначається постатейний перелік витрат на виконання робіт і який є додатком до договору підряду, його невід'ємною частиною. Він дозволяє встановити не тільки розмір ціни, а і чітко визначити її складові елементи. Скласти його може як замовник так, і підрядник. Для договорів підряду в будівельному середовищі кошторис складається в обов'язковому порядку.

Таким чином, посилання на проектно-кошторисну документацію, як підставу для виконання робіт, і наявність такої документації при виконанні робіт є обов'язковим.

Щодо наданих локальних кошторисів суд вважає за потрібне відзначити наступне.

Первинними кошторисами в інвесторській кошторисній документації є локальні кошториси. Основою для їх складення є обсяг робіт, визначені в складі проекту (робочого проекту).

Розподіл робіт за локальними кошторисами повинен забезпечувати можливість визначення кошторисної вартості пускових комплексів, технологічних вузлів і етапів робіт, виділених у проекті організації будівництва, і кошторисної вартості робіт і витрат по реконструкції діючих цехів і об'єктів, що передбачається в проектній документації на розширення діючих підприємств. Для врахування витрат на технологічне устаткування вбудованих приміщень, господарський інвентар і пристосування приміщень для експлуатаційних потреб підприємств складається окремий кошторис .

Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів передачі контрагенту робочого проекту за договором підряду, отже за відсутності основи для складання кошторису, не можна визначити обсяг робіт та матеріалів, які враховувались при його складанні. Окрім того, до вказаних кошторисів не включено витрати на експлуатацію пускових комплексів, технологічних вузлів та обладнання.

Також, суд звертає увагу, що представником позивача надано до суду відомості ресурсів до договірних вартостей та розрахунки загальновиробничих витрат в складі договірної ціни, з яких взагалі не вбачається до яких саме договірних вартостей та взагалі відповідно чого складені ці відомості ресурсів та розрахунки загальновиробничих витрат в складі договірної ціни.

Окрім того, суд вважає необхідним відмітити, що підставою для висновків про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту по ПДВ є недоведеність того, що роботи, по яких виник податковий кредит, були виконані саме ТОВ Техно-спецальнс, з урахуванням того, що позивачем по даному підприємству взагалі не надано необхідної первинної документації, зокрема, штату працюючих осіб, зважаючи на те, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою; доказів наявності основних фондів (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі: транспортних засобів, приміщень для зберігання товарів. Окрім того, позивач не надав копій укладених договорів оренди приміщень для зберігання будівельних матеріалів та іншої необхідної техніки та обладнання.

Доказів спростування вищезазаненого представником позивача не надано як під час подання даного адміністративного позову, так і в ході судових засідань.

Додатково, суд звертає увагу, що в акті прийому виконаних робіт № 1 за квітень 2015 року під час розрахунку вартості будівельних робіт, ТОВ "ТИТАН" та ТОВ "Техно-спецальянс" використано стандарти ДБН Д.1.1-1-2000. Однак, державні будівельні норми ДБН Д.1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва" втратили чинність з 1 січня 2014 року на підставі рішення науково-технічної ради Мінрегіону України від 13 грудня 2012 року N 206 та на виконання Програми перегляду державних будівельних норм і правил на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року N 471, а з 1 січня 2014 року діють ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва".

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до підпункту 201.6 вказаної статті, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 Податкового кодексу України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 вищевказаного кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Поряд з цим, суд зауважує, що позивачем не надано до суду доказів того, що контрагентом позивача були виписані відповідні податкові накладні в результаті виконання правочину, що в свою чергу унеможливлює підтвердження того, що як договірні правовідносини між ТОВ "Титан" та його контрагентом ТОВ «Техно-спецальнс» оформлені належним чином, так і первинні документи податкової та бухгалтерської звітності оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Проте слід відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (постанова Верховного суду України від 04.09.07 р. № 07/97).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини свідчать про те, що висновки податкового органу про неможливість формувати позивачем податкового кредиту по ПДВ за період, що перевірявся, у зв'язку з відсутністю доказів фактичного виконання (реалізації) наданих послуг, на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення рішення, є правомірними.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобовязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно зясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного звязку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з положеннями ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати з відповідача не присуджуються.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 10 жовтня 2016 року.

Суддя Р.В. Мельников