Ухвала суду № 62054520, 17.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27190/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

17 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2015 № 00005311701, вимоги від 29.09.2015 № Ф-15У та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.09.2015 № 15/26-55-17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 вересня 2015 відповідачем, на підставі акта перевірки № 69/26-55-17-01-НОМЕР_1 від 19.05.2015 та рішення ГУ ДФС у м. Києві № 2255/Д/26-15-10-08-16 від 06.08.2015, прийнято наступні оскаржувані акти індивідуальної дії, а саме:

- податкове повідомлення-рішення № 0000531701, яким позивачу за порушення п.п. 44.1, 138.5, 138.8, 177.2, 177.4 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" всього в сумі 4 376,22 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 3 500,97 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 875,24 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15У, згідно якої, станом на 29.09.2015 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 61 625,53 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 15/26-55-17-01, яким до позивача за несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 61 625,53 грн., застосовано штрафну санкцію в сумі 3 186,82 грн.

Як вбачається з акта перевірки та рішення про результати розгляду скарги, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Відповідач зазначає, що згідно даних податкової декларації за 2013 № 9090176668 позивачем отримано дохід в сумі 32 344,33 грн., в той час як відповідно до банківських виписок позивачем отримано дохід (без ПДВ) в сумі 36 659,05 грн., внаслідок чого позивачем занижено дохід на 4 314 72 грн. (36 659,05 - 32 344,33).

В частині віднесення позивачем до витрат суми в розмірі 16 867,82 грн., відповідач посилається на те, що з цукровими заводами, куди направлявся у відрядження позивач, останнім не здійснювалась господарська діяльність, внаслідок чого витрати на відрядження не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Стосовно заниження позивачем соціального внеску, контролюючий орган посилається на те, що позивачем протягом 2013-2014 років єдиний внесок не нараховувався та не сплачувався, внаслідок чого контролюючим органом самостійно обраховано суму єдиного внеску, що підлягає сплаті.

Не погоджуючись з правомірністю зазначених вище рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем не оспорюється правомірність та обґрунтованість доводів контролюючого органу з приводу заниження загального оподатковуваного доходу на суму 4 314,72 грн.

Суд також погоджується з обґрунтованістю зазначених доводів відповідача, адже проаналізувавши банківські виписки, які описані на ст. 11 акта перевірки, судом встановлено, що загальний оподатковуваний дохід позивача за 2013, дійсно становить 36 659,05 грн., як вірно зазначено суб'єктом владних повноважень.

Водночас, суд не погоджується з обґрунтованістю доводів контролюючого органу з приводу відсутності у позивача права на витрати в сумі 16 867,82 грн., з огляду на наступне.

Так, підставою для висновку контролюючого органу про завищення позивачем витрат в сумі 16 867,82 грн., стало те, що дана сума витрат сформована позивачем на підставі документів, якими оформлювались відрядження до цукрових заводів. Оскільки під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу встановлено, що позивач не здійснював господарської діяльності з цукровими заводами, то відповідач дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем до витрат сум по відрядженням позивача до таких цукрових заводів.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2014 між позивачем (виконавець) і ТОВ "Т.А.У.Р.У.С." (замовник) укладено договір № 1-Т про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з ведення пошуку споживачів, постачальників ниток для зшивання мішків, підготувати договори поставки/купівлі товару, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги на умовах цього договору.

На підтвердження належного виконання умов даного договору позивачем до матеріалів справи долучено копію належним чином оформленого акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 4 від 31.12.2014.

Як зазначив позивач та не було спростовано відповідачем, ФОП ОСОБА_2 найманих працівників не має, внаслідок чого виконавцем робіт за Договором №1-Т від20.01.2014р. з ТОВ "Т.А.У.Р.У.С." був особисто позивач.

А оскільки суть робіт (послуг) за договором передбачає виїзд у відрядження на цукрові заводи з метою укладання договорів на постачання ниток, то суд не бере до уваги доводи контролюючого органу про те, що відповідно наданих на перевірку документів, із жодним з наведених у додатку до акту перевірки переліку цукрових заводів, куди направлявся ФОП ОСОБА_2 у відрядження, не здійснювалась господарська діяльність.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач передчасно та необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у позивача права на віднесення до витрат суми в розмірі 16 867,82 грн., а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання в розмірі 3 500,97 грн. по податку на доходи фізичних осіб є неправомірним, а податкове повідомлення-рішення № 0000531701 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15У, згідно якої, станом на 29.09.2015 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 61 625,53 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки та зазначено представником позивача в позовній заяві, позивачем самостійно не проводилось за 2013-2014 роки нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та до бюджету єдиний внесок самостійно не сплачувався, звітність щодо єдиного соціального внеску за 2013 рік не подавалася.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір і ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч. 3 ст. 7 Закону № 2464).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Як вбачається з акта перевірки, під час перевірки встановлено, що чистий дохід позивача за 2013 склав 5 405,74 грн. (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю). Чистий дохід позивача за 2014 рік склав 225 667,85 грн. (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю).

Разом з тим, оскільки, як зазначено вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на витрати (на відрядження), а зазначені витрати, як свідчить акт перевірки, не брались відповідачем до уваги при обрахунку бази нарахування єдиного внеску, то вимогу про сплату недоїмки від 29.09.2015 № Ф-15У не можна вважати обґрунтованою та правомірною, внаслідок чого така вимога підлягає скасуванню.

Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягає визнанню протиправним та скасуванню, як таке, що є пов'язаним з вимогою від 29.09.2015 № Ф-15У, яка визнана судом протиправною.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.