Постанова № 62054320, 10.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2016 року № 826/25133/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 171-17, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 171-17.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, земельна ділянка (прибудинкова територія), на якій розташований належне позивачу на праві власності нежиле приміщення у багатоквартирному жилому будинку АДРЕСА_1, не належить ОСОБА_1 на праві власності чи користування, а відтак відсутні підстави для нарахування та сплати позивачем плати за землю (земельного податку). Крім того, позивач наголошує, що з 2013 року не являється власником вищенаведених нежилих приміщень, що підтверджується договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 25.09.2013.

Позивач у судове засідання не прибув, подавши заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що позивач є власником нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, що підтверджується договором купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу від 31.03.2010, а тому з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно також являється платником земельного податку.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,-

В С Т А Н О В И В:

31.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Топливно - енергетична компанія «Світяз КГС» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень з №1 по №15 (групи приміщень №93), загальною площею 247,10 кв.м. по АДРЕСА_1 (договір зареєстровано у реєстрі за №370).

В подальшому, 25.09.2013 між ОСОБА_1 (Продавець) та гр. Індії ОСОБА_3(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень групи приміщень №93, а саме: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, загальною площею 234,20 кв.м. по АДРЕСА_1 (договір зареєстровано у реєстрі за №1666).

30 квітня 2015 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 171-17, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України було визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 10887,93 грн.

ОСОБА_1, не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 30.04.2015 № 171-17, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України, зі змісту яких випливає, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 14.1.42. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно із пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

В постанові від 24.11.2015 №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла наступних правових висновків: «У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.».

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.03.2016 №К/800/33448/15 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 №К/800/3936/15.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 31.03.2010 по 24.09.2013 являвся власником нежилих приміщень з №1 по №15 (групи приміщень №93), загальною площею 247,10 кв.м. по АДРЕСА_1 (договір від 31.03.2010 зареєстрований у реєстрі за №370).

В подальшому, 25.09.2013 ОСОБА_1 продав гр. Індії ОСОБА_3 (Покупець) нежилі приміщення групи приміщень №93, а саме: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, загальною площею 234,20 кв.м. по АДРЕСА_1 (договір від 25.09.2013 зареєстрований у реєстрі за №1666).

На підставі вищенаведених договорів, суд встановив, що з 25.09.2013 ОСОБА_1 являється власником нежилих приміщень групи приміщень №93, загальною площею 12,9 кв.м. (247,10 кв.м. - 234,20 кв.м.) по АДРЕСА_1, оскільки доказів зворотнього суду не надано.

Відтак, ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити до бюджету суму земельного податку за земельну ділянку під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням загальною площею 12,9 кв.м. (247,10 кв.м. - 234,20 кв.м.) по АДРЕСА_1.

Водночас, відповідач, стверджуючи про правомірність податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 171-17, посилається виключно на договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 31.03.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Топливно - енергетична компанія «Світяз КГС» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), зареєстрованим у реєстрі за №370, та жодним словом не згадує про існування договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 25.09.2013, укладеного між ОСОБА_1 (Продавець) та гр. Індії ОСОБА_3 (Покупець), зареєстрованого у реєстрі за №1666.

Відповідно до абзацу 3 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вручення або надсилання позивачу розрахунку нарахування податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 30.04.2015 № 171-17, відповідно до вимог Податкового кодексу України, як і не було надано суду такого розрахунку.

Отже, відповідачем не доведено суду правильність обчислення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 10887,93 грн., оскільки, як вбачається із письмових заперечень на позовну заяву, відповідач нарахував позивачу вищенаведене зобов'язання виходячи виключно із того, що ОСОБА_1 являється власником нежилих приміщень з №1 по №15 (групи приміщень №93), загальною площею 247,10 кв.м. по АДРЕСА_1 (договір від 31.03.2010 зареєстрований у реєстрі за №370) та без урахування договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 25.09.2013, зареєстрованого у реєстрі за №1666.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 30.04.2015 № 171-17.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов