Постанова № 62053716, 17.10.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3915/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу №141 від 26.07.2016р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобовязання повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що оскаржений наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним, оскільки мотиви відмови необґрунтовані, сумніви які мали уповноважені особи при прийнятті рішення тлумачились не на користь заявника, рішення прийнято без врахування всіх обставин на які посилався заявник, без повного та всебічного аналізу ситуації заявника та без урахування приписів постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016р. На думку позивача, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано те, що ОСОБА_1 знаходиться в запасі і має військову спеціальність та звання, брав участь у Карабаському воєнному конфлікті. Також, позивач зазначав, що відповідачем не було взято до уваги посилання позивача та його представника на постанову ВР України «Про Звернення Верховної ОСОБА_2 України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_2 Європи, Парламентської ОСОБА_2 НАТО, Парламентської ОСОБА_2 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_2 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_3 Федерації державою-агресором». Крім того, позивач не погоджується з твердженням відповідача про надання заявником пояснення з протиріччями та зазначає, що ним при співбесіді надано більш детальну інформацію ніж при поданні заяви від 17.12.2015р. Разом з тим, позивач наголошує, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті обєктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що проведеним відповідачем аналізом матеріалів особової встановлено, що шукач захисту не надав до Головного управління документи, які можуть бути доказом того, що йому загрожує небезпека, а також не привів жодного факту, усного твердження власних побоювань щодо повернення до РФ, які б ґрунтувалися на реальних подіях, прикладах або інших доказах, що можуть вказувати на реальність ймовірних побоювань. Також представник відповідача зазначав, що аналізом отриманих свідчень вбачається, що шукач захисту надав до управління інформацію, яка містить суттєві відмінності, недостовірні дані стосовно дат та причин виїзду з країни постійного проживання та в історії, що була викладена ним з приводу його паспортного документу, під час проведення анкетування та протоколів співбесід виявлено низку розбіжностей, що на думку відповідача, ставлять під сумнів правдоподібність викладеної позивачем інформації. Разом з тим, відповідач, посилаючись на ст. 99,100 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, діййшов висновку, що метою виїзду позивача було не переслідування, а покращення умов життя та що відновлення його документів відбулося без перешкод та занадто швидко, що вказує на захисні функції з боку країни позивача. Щодо здійснення позивачем волонтерської діяльності, представник відповідача наголосив, що позивач зазначав, що останній займався волонтерською діяльністю, допомагав з другом у наданні допомоги ймовірно жителям тимчасово окупованих територій України та регіонів України, не назвавши при цьому жодного міста в якому проходять військові дії. Також, представник відповідача наголосив на тому, що аналізом діючого законодавства Росії спростовуються посилання позивача на те, що при ухиленні від військових зборів на нього чекає кримінальне покарання до 3 років увязнення.

Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3 Федерації, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2 та житель м. Мурманськ, за національністю росіянин, за віросповіданням християнин (православний).

До України позивач потрапив з ОСОБА_3 Федерації 01.08.2015р. автобусним транспортом легально, на підставі закордонного паспорту.

17.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.114-116)

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що він не може повернутися у ОСОБА_3 Федерацію у звязку з побоюванням переслідувань через політичні погляди та небажання призову до гарячих точок у негласних конфліктах ОСОБА_3 Федерації з Україною та Сирією, оскільки він є військовозобовязаним, позивач є противником агресії ОСОБА_3 Федерації проти України та інших країн. Також, позивач зазначив, що не хоче вбивати мирних людей, а також військових Української армії. Позивач зазначив, що його знайомі з м. Мурманськ повідомили, що деякі знайомі після зборів, на які і його призивають, направилися в добровільно-примусовому порядку воювати найманцями в Сирію та в Україну на Донбас. Крім того, позивач зазначив у заяві, що йому не потрібна матеріальна допомога, допомога в забезпеченні житлом та їжею, він не має матеріальних проблем, вартість проїзду невелика, у нього є житло у м. Мурманськ ОСОБА_3 Федерації, дохід значно перевищує дохід у Україні, однак Україну не можу залишити з причин побоювання переслідуванню через надання волонтерського сприяння жителям Донбасу та призову на військову службу.

За результатами розгляду заяви Головне управління ДМС України в Одеській області склало висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця 12.01.2016р. (160-165)

Наказом Головного управління ДМС України в Одеській області від 12.01.2016р. № 5 прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява громадянина ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених пп.1, пп.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.(а.с.167)

Позивач, не погоджуючись з Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 12.01.2016р. №5 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про його скасування.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016р. по справі № 815/290/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Головного управління ДМС України в Одеській області від 12.01.2016р. №5 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.54-57)

14.07.2016р. Головним управлінням ДМС України в Одеській області прийнято наказ №133 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016р. по справі №815/290/16.(а.с.70)

Наказом Головного управління ДМС України в Одеській області №141 від 26.07.2016р., приймаючи до уваги висновок головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області ОСОБА_4, прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.95)

Відповідно до зазначеного висновку від 26.07.2016р., з урахуванням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016р. по справі №815/290/16, міграційною службою встановлено, що шукач захисту надав до управління інформацію, яка містить суттєві відмінності, недостовірні дані стосовно дат та причин виїзду з країни постійного проживання та в історії, що була викладена особою з приводу її паспортного документу, під час проведення анкетування та протоколів співбесід виявлено низку розбіжностей, що на думку відповідача, ставлять під сумнів правдоподібність викладеної позивачем інформації. Також, управління прийшло до висновку, що метою виїзду позивача було не переслідування, а покращення умов життя та що відновлення його документів відбулося без перешкод та занадто швидко, що вказує на захисні функції з боку країни позивача. Щодо здійснення позивачем волонтерської діяльності, у звязку з чим при поверненні до РФ ОСОБА_1 має побоювання зазнати переслідування, заявник не може надати розгорнуті відповіді на поставлені питання, тобто його твердження є загальними та сумнівними, і не приймаються Головним управлінням. Також, аналізом діючого законодавства Росії спростовуються посилання позивача на те, що при ухиленні від військових зборів на нього чекає кримінальне покарання до 3 років увязнення та що йому загрожує примусова служба в армії та можлива участь у бойових діях, незважаючи на те, що він вже відслужив обовязкову строкову службу в повітряних силах в Литві та Азербайджані протягом 1988 та 1990 роках.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011р. №3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Ст. 72 КАС України передбачено, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з висновку головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області ОСОБА_4 від 26.07.2016р., щодо здійснення позивачем волонтерської діяльності, у звязку з чим при поверненні до РФ ОСОБА_1 має побоювання зазнати переслідування, заявник не може надати розгорнуті відповіді на поставлені питання, тобто його твердження є загальними та сумнівними, і не приймаються Головним управлінням.

Разом з тим, згідно постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016р. по справі № 815/290/16, судом встановлено, що за час перебування в Україні позивач займається волонтерською діяльністю та допомагає жителям Донбасу. Дані факти підтвердили свідки, що були допитані у судовому засіданні.

Крім того, у вказаній постанові від 14.03.2016р. по справі № 815/290/16, посилаючись на положення Постанови Верховної ОСОБА_2 України від 27.01.2016 року №129-VIII Про Звернення Верховної ОСОБА_2 України до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_2 Європи, Парламентської ОСОБА_2 НАТО, Парламентської ОСОБА_2 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_2 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_3 Федерації державою-агресором та постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, суд встановив, що відмовляючи в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідач не взяв до уваги інформацію по країні походження позивача.

Однак, під час повторного розгляду заяви про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, управлінням не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, зокрема приймання ОСОБА_3 федерацією участі в збройних конфліктах на території України та Сирії. Натомість, лише проаналізоване діюче законодавство ОСОБА_3 Федерації.

З огляду на викладене, суд вважає, що відмовляючи в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Наказом №141 від 26.07.2016р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не взято до уваги встановлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016р. по справі № 815/290/16 обставини.

За таких обставин, суд вважає, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській від 26.07.2016р. №141 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягає скасуванню та у звязку із цим підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про зобовязання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158 163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.07.2016р. №141 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Танцюра