Рішення № 62052762, 12.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Осаулов А.А.

№22-ц/796/6065/2016 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №761/15151/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого Українець Л.Д.

суддів Оніщука М.І.,

Шебуєвої В.А.,

за участю секретаря Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, наданих у позику,-

В С Т А Н О В И Л А

У травні 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення коштів, наданих у позику.

У мотивування вимог посилався на те, що 16 грудня 2013 року він надав відповідачу грошові кошти у сумі 249 000 грн (факт передачі позивачем та отримання відповідачем грошових коштів підтверджується Договором позики, укладеним між сторонами 16 грудня 2013 року, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. за реєстраційним номером 997).

16 грудня 2013 року відповідачем на його користь була також складена розписка як додаток до Договору позики, в якій відповідач зазначає, що взяв у борг у позивача суму коштів у розмірі 30 000 доларів США, що еквівалентно 249 000 грн згідно офіційного курсу НБУ станом на 16.12.2013 року.

Зазначені кошти відповідач зобов'язувався повернути готівкою в строк до 16 червня 2014 року.

Відповідно до написаної розписки відповідач окрім повернення основної суми коштів, взятих у позику, зобов'язувався також сплатити на його користь 22 % річних за користування коштами, взятих у борг, з 16 грудня 2013 року до 16 червня 2014 року, тобто по 1,84 % 16 числа кожного поточного місяця, що і було зазначено у розписці.

Проте, в зазначений вище термін відповідач кошти та проценти за користування коштами не повернув, а тому станом на день написання позову заборгованість відповідача складає 620 700 грн (офіційний курс НБУ станом на 19.05.2015 року складає 20,69 грн за 1 американський долар).

Посилаючись на ст.ст. 611, 625 ЦК України, зазначав, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції за період заборгованості 16.06.2014 року - 18.05.2015 року складає 930 429,30 грн.

При цьому, загальна сума процентів за період прострочення 16.06.2014 року - 19.05.2015 року становить 126 452,75 грн.

Отже, на день написання позову у відповідача існує перед ним заборгованість у сумі 1 056 882,05 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, наданих у позику, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за Договором позики від 16.12.2013 року, яка складається з: основної заборгованості за позикою у розмірі - 620 700,00 грн; індекс інфляції за період з 16.06.2014 по 18.05.2015 рр. у розмірі - 309 729,30 грн; заборгованості за відсотками у період з 16.06.2014 по 19.05.2015 рр. за користування позикою у розмірі - 126 452,75 грн, усього в розмірі 1 056 882,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зазначає, що підпис у Договорі позики №997 від 16.12.2013 року належить не відповідачу. За таких обставин даний «Договір» не породжує жодних правових наслідків для відповідача, в тому числі обов'язку з повернення грошових коштів.

При цьому, в заяві про перегляд заочного рішення відповідач вказував на те, що підпис у Договорі позики №997 від 16.12.2013 року виконаний не ним і відповідно у справі має бути призначена почеркознавча експертиза. Однак, суд першої інстанції відмовився призначити у справі почеркознавчу експертизу, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і потягло за собою винесення неправосудного рішення.

Вказує, що навіть якщо відповідач підписував Договір позики і між сторонами існували боргові взаємовідносини, то судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, ст. 654, ч. 3 ст. 640 ЦК України, п. 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Таким чином, зміни до нотаріально посвідченого Договору позики №997 від 16.12.2013 року могли бути здійснені лише шляхом підписання нотаріально посвідченої угоди.

Також, розписка від 16.12.2013 року не може вважатися документом, який доповнює або ж змінює Договір позики №997 від 16.12.2013 року, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У даному випадку сторонами правочину є позивач та відповідач, в той же час розписка від 16.12.2013 року «нібито» підписана лише відповідачем, підпис позивача на ній взагалі відсутній. За таких обставин, підписана лише однією стороною розписка не може змінювати договір (договірні відносини) сторін. Тому, в силу вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України умови договору позики не могли бути змінені односторонньо підписаною розпискою.

Таким чином, якщо навіть дотримуватися припущення, що відповідач підписував Договір позики та розписку, то дійсним правочином між сторонами є Договір позички, за яким відповідачу надано безвідсотково 249 000 грн, які він зобов'язаний повернути в строк до 16.06.2014 року.

І в такому разі суд міг винести рішення про стягнення з відповідача лише 390 573,59 грн (сума боргу з врахуванням індексу інфляції).

Звертає увагу й на лист Верховного Суду України від 01.07.2014 року «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві», згідно якого індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. За таких обстави, у вимозі про стягнення індексу інфляції суд першої інстанції мав відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 16 грудня 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали Договір позики, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. та зареєстрований в реєстрі за №997. (а.с. 5)

Згідно умов Договору позичальник ОСОБА_3 отримав у власність від позикодавця ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 249 000 грн. Зазначену суму ОСОБА_3 зобов'язується повернути готівкою в строк до 16 червня 2014 року. Цей договір позики є безпроцентним. Позикодавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт передачі позичальникові грошових коштів у сумі 249 000 грн у день підписання цього Договору. Позичальник своїм підписом під цим договором підтверджує факт отримання від позикодавця грошових коштів у сумі 249 000 грн у день підписання цього Договору (п. 1, 2, 9,10 Договору позики).

16.12.2013 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_5 розписку до Договору позики від 16.12.2013 року, згідно якої ОСОБА_3 взяв у борг гроші в сумі 30 000 доларів США у ОСОБА_5 на шість місяців до 16 червня 2014 року. Зобов'язується повернути гроші в сумі 30 000 доларів США плюс відсотки 22% річних у зазначений строк до 16 червня 2014 року. Проценти зобов'язується виплачувати кожного місяця 16 числа 1,84% у місяць. (а.с. 6)

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Колегія суддів відхиляє доводи представника апелянта, що навіть якщо відповідач підписував Договір позики і між сторонами існували боргові взаємовідносини, то зміни до нотаріально посвідченого Договору позики №997 від 16.12.2013 року могли бути здійснені лише шляхом підписання нотаріально посвідченої угоди з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, розписка не містить жодного посилання на зміну умов Договору позики від 16.12.2013 року, у ній визначена сума позики, розмір відсотків за користування коштами, строк виконання зобов'язання, а тому вона не може вважатися як Договір про зміну Договору позики №997 від 16.12.2013 року.

Щодо доводів апелянта про те, що розписка містить підпис лише відповідача, а підпис позивача в ній відсутній, колегія суддів зазначає, що згідно вимог законодавства договір позики є одностороннім договором, тому в розписці й міститься підпис лише відповідача, для якого даний договір породжує обов'язки щодо повернення взятих коштів.

Не заслуговують на увагу і посилання відповідача на те, що він не підписував розписку про отримання в борг 30 000 доларів США з огляду на таке.

Колегія суддів задовольнила клопотання ОСОБА_3 і ухвалою від 25 травня 2016 року призначила у справі судово-почеркознавчу експертизу наявного в розписці підпису. Даною ухвалою суду оплату за проведення судової почеркознавчої експертизи покладено на ОСОБА_3. (а.с. 95-97)

16.09.2016 року вказана справа була повернута до суду без проведення експертизи у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не було проведено оплати вартості судово-почеркознавчої експертизи. (а.с. 131-132)

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє у визнанні наведеного відповідачем факту, оскільки останній ухилився від здійснення плати за проведення експертизи.

Відповідно положень статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США у передбачений розпискою строк не повернуті.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст.192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94 ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню й інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року №6-79цс14.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_3 борг в сумі 620 700 грн. Вказану суму, як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_5 обчислив з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 19.05.2015 року 1 долар США = 20,69 грн. (а.с. 1)

Проте, згідно офіційного сайту НБУ http://www.bank.gov.ua станом 19.05.2015 року 100 доларів США = 2211,8662 грн, а станом на 18.05.2015 року 100 доларів США = 2069,8242 грн.

Із зазначеного вбачається, що сума заборгованості обчислена не на 19.05.2015 року, а на 18.05.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом усього часу розгляду справи, своїх позовних вимог не змінював.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача боргу в розмірі 620 700 грн.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно розписки ОСОБА_3 зобов'язувався повернути гроші в сумі 30 000 доларів США з відсотками 22% річних у зазначений строк до 16 червня 2014 року.

У позовній заяві ОСОБА_5 просив стягнути суму процентів за період прострочення 16.06.2014 року - 19.05.2015 року у розмірі 126 452,75 грн.

Так, відсотки за користування позикою за період з 16.06.2014 року по 19.05.2015 року становлять - 620 700 грн * 338 днів (кількість днів користування позикою) * 22% (розмір відсотків) / 365 днів (кількість днів у році) / 100 % = 126 452,75 грн.

Разом з тим, заслуговують на увагу посилання представника апелянта щодо застосування ст. 625 ЦК України, а саме, щодо стягнення індексу інфляції.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що індекс інфляції нараховується на борг лише у національній валюті, а борг виник із іноземної валюти, яка за курсом НБУ при стягненні переведена у гривні, а тому висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції не відповідають обставинам справи та наведеним вимогам закону.

За таких обставин, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню борг у розмірі 747 152,75 грн. Вимога про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, задоволенню не підлягає.

Відповідно частин 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з урахуванням пропорційності розподілу судових витрат з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 747 152,75 грн / 1 056 882,05 грн * 3654 грн = 2583,16 грн.

Керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, статтями 88, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 інфляційних втрат за період з 16.06.2014 року по 18.05.2015 року в розмірі 309 729,30 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 інфляційних втрат за період з 16.06.2014 року по 18.05.2015 року в розмірі 309 729,30 грн.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 загального розміру заборгованості змінити, зменшивши суму з 1 056 882,05 грн до 747 152,75 грн.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судового збору змінити, зменшивши розмір з 3654 грн до 2583,16 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А.Шебуєва