Ухвала суду № 62052731, 20.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 752/9951/15 Головуючий у 1-ій інстанції - Чередніченко Н.П.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/8661/2016 Доповідач - Музичко С.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Музичко С.Г.

суддів - Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

при секретарі - Ігнатьєву Є.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої особи без згоди та супроводу батька

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої особи без згоди та супроводу батька задоволено.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд до Грецької Республіки на період з 27 серпня 2016 року до 24 вересня 2016 малолітньої особи ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_3 без дозволу та супроводу батька ОСОБА_2.

Надано дозвіл ОСОБА_3 на оформлення та виготовлення проїздного документу для виїзду за кордон малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивачем не надано доказів за яких суд мав би можливість дійти висновку, що дитина потребує виїзду за кордон для курсу лікування, відпочинок. Позивачем також не доведено, що відповідач невмотивовано відмовив у наданні згоди на виїзд дитини за межі України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на виготовлення проїзних документів та вивезення доньки за межі країни не порушує права батька та відповідає інтересам дитини і буде сприяти її оздоровленню, розвитку й вихованню, а відмова відповідача у наданні такої згоди є безпідставною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з ст. 3 Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою ВР України від 27.02.91 р. N 798-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 даної Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 3 статі 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 "Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України" виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

Без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, здійснюється за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Особа, яка досягла шістнадцяти років, відповідно до ч.3 ст.313 ЦК має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а до досягнення шістнадцяти років має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Частина 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає, що оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 06.06.2009 року, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві.(а.с.6)

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2014 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

Як встановлено судом, після розірвання шлюбу сторони проживають окремо узгодити питання виїзду за кордон їх дитини, яка проживає з матір'ю вони не можуть.

ОСОБА_3 має намір і можливість з метою забезпечення розвитку дитини та її оздоровлення періодично виїжджати з донькою за кордон, проте, батько дитини, який не заперечуючи проти виїзду доньки за кордон у супроводі матері, не вчиняє передбачених законом та п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України відповідних дій, а саме не надає нотаріально посвідченої згоди на виїзд за межі України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері, чим фактично створює перешкоди дитині у виїзді за кордон.

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження того, що мати неповнолітньої дитини діє не в її інтересах або на шкоду їм, суду у передбаченому ст.ст.10,60 ЦПК України порядку не надано. Доводи, на які посилався ОСОБА_2 в апеляцій скарзі, не спростовують висновків суду.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у справі містить чітке визначення періоду перебування дитини за кордоном та країн, до яких дозволяється виїзд дитини без згоди батька, що відповідає вимогам закону.

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Передбачених ст.309 ЦПК України підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,308,313,315 ЦПК України, колегія

ухвалила

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: