Рішення № 62051234, 06.10.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/6214/13-ц

пр.№ 2/464/450/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.10.2016 року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Довгун Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про встановлення порядку користування будинком та справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про припинення права власності на частку у спільному майні,-

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить встановити порядок користування житловим будинком №19 по вул.Райдужнав м.Львові, шляхом виділення йому в користування житлової кімнати, позначеної на плані першого поверху будинку за № 1-2 площею 9,3 кв.м., із залишенням в спільному користуванні приміщень загального користування.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що є власником 1/2 частини спірного житлового будинку, який складається із двох житлових кімнат, веранди, коридору, кухні та підвалу. ОСОБА_7, яка є власником іншої 1/2 частини будинку користуючись тим, що порядок користування спірним будинком не визначений постійно створює йому перешкоди у володінні та користуванні власністю, незважаючи на наявність рішення суду про його вселення. Такими діями відповідач обмежує його у здійсненні свого права власності, а тому просить визначити порядок користування будинком відповідно до розміру частки, що йому належить.

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом в якому просить припинити право ОСОБА_2 на частку у спільній власності 1/2 будинку №19 по вул.Райдужна, в м.Львові із виплатою грошової компенсації та визнати за нею право власності на належну йому частку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 покликається на те, що спірний будинок належить їм на праві спільної часткової власності, кожному по 1/2 частці. Вказаний будинок фактично складається із однієї кімнати, кухні, ванної кімнати та коридору. Вона із третіми особами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані та фактично проживають у вказаному будинку, іншого житла не мають. У звязку із тим, що з приводу власності відповідача мали місце неодноразові спори, між нею та відповідачем виникли неприязні стосунки, що унеможливили спільне їх проживання. Крім того, відповідач забезпечений житлом, має частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2. Незважаючи на відсутність наміру фактично проживати у спірному будинку відповідач не прийняв її пропозиції компенсувати йому вартість належної частки для вирішення спору що виник між ними. Оскільки їх спільне проживання та виділення належної відповідачу частки в натурі є неможливими, просить припинити його право власності на частку із виплатою йому відповідної грошової компенсації та визнати за нею право власності на його частку.

У судовому засіданні представник позивача позов ОСОБА_2 підтримав, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Позов ОСОБА_3 заперечив та пояснив, що частка ОСОБА_2 у праві власності на будинок не може вважатись незначною, оскільки становить 1/2; будинок є подільним; спільне володіння і користування ним є можливе, так як є дві відокремлені ізольовані кімнати. Відповідач не надала жодного документу, який засвідчив законність перепланування житлової кімнати під №1-2 у кухню, вважає, що такі дії ОСОБА_3 є незаконними. Припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку будинку завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім»ї, оскільки позивач має дружину і двох повнолітніх дітей, яким треба створювати свої власні сім»ї і жити окремо від батьків. ОСОБА_2 заперечує проти припинення його права на 1/2 частку спірного будинку та сплати йому відповідної компенсації. З обєктивних причин не може утримувати спірний будинок, оскільки існують судові спори, має намір здійснити капітальний ремонт належної йому частини будинку, здійснити добудову до будинку і проживати в ньому. Правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, а позов ОСОБА_2 задоволити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 свій позов підтримала, а позов ОСОБА_2 заперечила. Пояснила, що будинок складається з однієї житлової кімнати в якій проживає вона та двоє її повнолітніх дітей, кухні, вбиральні площею 2 кв.м. та веранди 1,5 кв.м. У будинку є підвал, на подвір»ї знаходиться лише одна господарська споруда, а саме металевий навіс. Її брат ОСОБА_6 тривалий час не проживає у будинку, місце його перебування їй невідоме. Вселення в будинок відповідача, з яким вони перебувають у неприязних відносинах, є неможливим. Окрім того, ОСОБА_2 вселятись в будинок наміру немає, а тому просить її позов задоволити, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

У судовому засіданні представник позивача позов ОСОБА_3 підтримав, позов ОСОБА_2 заперечив, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Додатково пояснив, що висновки експертів від 31.03.2015р. та 29.09.2015 року не слід брати до уваги, такі є необєктивними, вважає, що оцінка будинку значно завищена, при визначенні ціни, експерти враховували, що до будинку належить земельна ділянка, однак така належить Львівській міській раді. Вважає, що у висновку експерта від 12.04.2012р. визначена дійсна вартість будинку. Спірний будинок є однокімнатним, оскільки кімната площею 9,3 кв.м. переобладнана під приміщення кухні, а приміщення кухні під ванну кімнату. ОСОБА_5 ще з 1989 року успадкувала будинок у такому стані, який є на даний час. Будинок є аварійним, небезпечний для проживання людей, вселяти туди неможливо, що підтверджується наявними висновками експертів. Відповідач ніколи у даному будинку не проживав, наміру там проживати немає, забезпечений житлом, а саме двома квартирами. За період з 2009 року ОСОБА_2 не поніс жодних витрат на утримання будинку. Між сторонами є вкрай напружені стосунки. Враховуючи наведене просить позов ОСОБА_3 задоволити, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 підтримали, позов ОСОБА_2 заперечили, ствердивши, що зареєстровані та з народження проживають у спірному будинку, власником 1/2 якого є їх матір. Між ними та ОСОБА_2 існують вкрай неприязні відносини, що виникли у звязку із спорами щодо будинку, тому їх спільне проживання є неможливе. Окрім того, ОСОБА_2 забезпечений житлом.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, третіх осіб, експерта ОСОБА_8, зясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що у задоволенніпозову ОСОБА_3 та у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити з наступних мотивів.

Згідно зіст.41 Конституції України коженмає право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно дост.317 ЦК України власниковіналежать права володіння, користування та розпорядження майном.

Частиною 1 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст.321 ЦК України правовласності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь - яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей16, 386, 391 ЦК України.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить будинок №19 по вул.Райдужна, в м.Львові, кожному по 1/2 частці (т.1 а.с.5, 6). Позивач ОСОБА_2 став співвласником 1/2 частини спірного будинку на підставі договору дарування, укладеного 27 квітня 2009 року між ним та ОСОБА_6 (т.1 а.с.4). При цьому, судом встановлено, що в даному будинку позивач ніколи не проживав.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1989 року ОСОБА_3 належить 1/2 частина вказаного будинку (т.1 а.с. 43). Встановлено, що ОСОБА_3 з часу свого народження зареєстрована та фактично проживає у спірному будинку. Крім неї у вказаному будинку зареєстровані та проживають члени її сімї треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4 (т.1 а.с.46 зв.). ЇЇ брат - ОСОБА_6 зареєстрований, однак у будинку з 2009 року не проживає, місце його перебування невідоме.

Судом зясовано, що позивач ОСОБА_2 разом із членами своєї сім»ї зареєстрований та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.15, 94), 1/3 частка якої належала ОСОБА_2 на праві власності (т.1 а.с.95). Як вбачається із договору дарування 1/3 частки квартири від 26.12.2014р. ОСОБА_2 подарував своєму сину - ОСОБА_9 1/3 частку квартири АДРЕСА_3. (т.3 а.с. 92, 93).

Встановлено, що і на час розгляду справи ОСОБА_2 надалі проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Крім того, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу квартири, з якого вбачається, що 10.07.2006 ОСОБА_10 дружина ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_4 (т.3 а.с.92, 93).

Згідно копії технічного паспорту від 16.04.2009р. вбачається, що будинок №19 по вул. Райдужній у м.Львові складається із двох житлових кімнат, площею 14 кв.м. та 9,3 кв.м., кухні, площею 3,6 кв.м., коридору, площею 2,4 кв.м., веранди 2,5 кв.м. Всього по 1-му поверху 31,8 кв.м., житлова площа 23,3 кв.м., допоміжна площа 6 кв.м. та площа приміщень загального користування 2, 5 кв.м. (т.1 а.с. 7-11).

З пояснень позивача ОСОБА_3, даних у судовому засіданні вбачається, що у будинку проведені переобладнання, фактично є лише одна житлова кімната, інша кімната, площею 9,3 кв.м. переобладнана під приміщення кухні, в якій наявна система газопостачання. Таке переобладнання здійснено ще до 1989 року. Позивач вказала, що на час переобладнання будинок знаходився у її користуванні, з приводу перепланування не виникало сумнівів, таке було здійснено для покращення умов проживання. Газопостачання в житловому будинку наявне, що підтверджується договором про надання послуг з газопостачання від 17.05.2004р. укладеного ВАТ «Львівгаз» та нею. Лише після набуття права власності ОСОБА_2 стали виникати труднощі, у звязку з чим вона не змогла узаконити таке перепланування. Встановлено, що проектна документація на переобладнання газової мережі та встановлення в житловій кімнаті газової плити у ОСОБА_3 відсутня, в ході розгляду справи така документація не надана.

З відповіді ПАТ «Львівгаз» від 21.11.2013р., вбачається, що у приміщенні за №1-2 згідно акту обстеження від 31.10.2013р. в експлуатації є плита газова, проектна документація на переобладнання газової мережі та встановлення в житловій кімнаті такої у товаристві відсутня, тобто самовільно встановлена, що є порушенням діючих вимог п.6.28 ДБН.В.2.2.-2002001. (т.2 а.с.81)

Оцінюючи наявні у справі докази встановлено, що приміщення за №1-2 площею 9,3 кв.м. самовільно переобладнано в кухню, на час розгляду справи будь-які дозвільні документи на таке переобладнання ОСОБА_3 не надані. А відтак, з»ясувати хто, за яких обставин здійснив переобладнання житлової кімнату в кухню, час такого переобладнання є неможливим.

Відповідно до Рішення №1353 виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 грудня 1959 року, для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями по вул. Райдужній, 19 у м.Львові виділена у користування земельна ділянка, дані обставини підтверджуються архівним витягом (т.1 а.с.12). Отже, власником земельної ділянки є Львівська міська рада. Позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення порядку користування, на якій розташований спірний будинок за заявою позивача залишено без розгляду.

Судом встановлено, що між сторонами існують тривалі неприязні відносини, що зумовлені неодноразовими спорами (в т.ч. і судовими) з приводу власності позивача - ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного будинку (т.1 а.с.61-66).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №4131/4132 від 12.04.2012р. встановлено, що виділення в натурі 1/2 частки будинку №19 по вул. Райдужна у м.Львові є неможливо. Ринкова вартість будинку №19 по вул.Райдужна у м.Львові становить 82850 грн. За результатами візуального огляду встановлено, що житловий будинок знаходиться у технічному стані, який характеризується як незадовільний (т.1 а.с.111-119).

Висновком додаткової судової інженерно-технічної експертизи №2381/2388 від 31.03.2015р. встановлено, що технічний та експлуатаційний стан конструктивних елементів житлового будинку по вул.Райдужній, 19 у м.Львові станом на час проведення дослідження незадовільний, а окремих елементів-ветхий. Дійсна ринкова вартість житлового будинку №19, який розташований на земельній ділянці площею 1500 кв.м. по вул.Райдужній, 19 у м.Львові, станом на час проведення дослідження становить 968 050грн., може бути проданий у м.Львові за ціною 968050грн., але так як ціна, це фактична сума грошей сплачена за обєкт оцінки, то визначити яка саме ціна буде фактично сплачена, не представляється можливим. (т.2 а.с.152-161)

Висновком судової оціночно-будівельної експертизи №2635 від 29.09.2015р. встановлено, що дійсна вартість житлового будинку №19 по вул. Райдужна в м.Львові, станом на липень 2015 року, становить 983 121грн; 1/2 житлового будинку №19 по вул. Райдужна в м.Львові, станом на липень 2015 року могла бути продана за 491 560,50грн.

Вказаний висновок підтримав допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_8, ствердивши, що при визначені дійсної вартості житлового будинку, та ціни за яку його може бути продано не враховував належну до будинку земельну ділянку, вважає, що незалежно від того чи земельна ділянка є у власності чи у користуванні така належить до будинку. Заперечення представника позивача ОСОБА_3 з приводу невірності вказаного висновку до уваги не приймаються з огляду на відсутність конкретних даних, які б свідчили про необєктивність чи неправильність висновку експерта. (т.2 а.с.195-201).

Як вбачається із технічних висновків житловий будинокодноповерховий, з підвалом розміщений на відгородженій від сусідніх земельній ділянці, віддалений від центральної частини міста. Загальна площа 51,4 кв.м., житлова -14 кв.м., планування будинку не відповідає вимогам діючих будівельних норм. Знаходиться у ветхому технічному стані, стан несучих конструктивних елементів (фундаментів, стін, перекриття, даху) аварійний, а ненесучих незадовільний та ветхий. Середньозважений фізичний знос 61%. Несуча здатність конструкцій будинку, в тому числі фундаментів, стін, перекриття та даху не відповідає вимогам міцності та надійності. Конструкції фундаментів та стін на межі руйнування, яке місцями вже почалось. Конструкції перекриття та даху не виконують своїх огороджуючих та теплозберігаючих функцій, загрожують обвалом і створюють небезпеку для життя та здоров»я мешканців. Ремонт на підсилення елементів при такій степені зносу недоцільне. Проживання мешканців неможливе. Рекомендовано повну перебудову, з приведенням до діючих будівельних норм та забезпечення вимог щодо міцності та надійності конструкцій будинку. (т.3 а.с.1-33).

З копії рішення Сихівського районного суду м.Львова від 14.04.2011р. вбачається, що позов ОСОБА_2 задоволено, зобовязано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні будинком №19 по вул.Райдужній у м.Львові, надати йому доступ до користування належним на праві власності майном 1/2 частиною цього будинку та вселити ОСОБА_2 в буд.№19 по вул. Райдужній в м.Львові (т.1 а.с.47)

Статтею 50 ЖК України встановлені вимоги, що ставляться до жилих приміщень, зокрема, передбачено, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за девять років, крім подружжя, не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сімї, двома і більше сімями або двома і більше одинокими особами.

Відповідно до ст.380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до ч.1, 2 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Дійсно, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього співвласник має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Разом з тим, судом встановлено, що власники будинку перебувають у неприязних стосунках, не є членами родини, сторонніми особами, ОСОБА_2 одружений, забезпечений житлом, з моменту набуття права власності ніколи у спірному будинку не проживав.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки позивачем ОСОБА_2 не заявлено вимогу про зобовязання іншого співвласника будинку привести житловий будинок у відповідність до технічного паспорту, а саме житлову кімнату №1-2, яка переобладнана в кухню до попереднього стану, а суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, відтак вимога про встановлення порядку користування житловим будинком, шляхом виділення йому у користування житлової кімнати позначеної на плані першого поверху будинку за №1-2 площею 9,3 кв.м. не підлягає до задоволення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 судом враховано наступне.

Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Однак надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ч.2 ст.183 цього Кодексу. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від інших співвласників матеріальної компенсації вартості його частки.

Відповідно до ч.1 ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п.1-3 ч.1 ст.365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сімї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей обєкта, який є спільним майном.

Із розяснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4 жовтня 1991р. «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вбачається, що якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди-судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобовязати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обовязковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, не може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що спірний будинок не може бути реально поділений між сторонами, оскільки такий поділ неможливий з технічної точки зору, визначити порядок користування, виділивши позивачу окрему кімнату також є неможливим у звязку з фактичною відсутністю двох жилих кімнат для проживання кожної із сторін, оскільки менша із них облаштована під приміщення кухні, а сумісне проживання позивача з відповідачем в одному приміщенні суперечитиме вимогам ст.50 Житлового кодексу України, оскільки такі не є членами однієї сім'ї.

Крім того, суд враховує і наявність двох членів сім'ї відповідача ОСОБА_3, які проживають разом із нею у спірному будинку та набули права на користування належною їй часткою. Також суд враховує і неприязні відносини, що склались між сторонами та роблять неможливим спільне їх проживання, оскільки таке може призвести до ще більшого загострення конфлікту між ними. Наявність судового рішення про вселення ОСОБА_2 у спірний будинок, яке з обєктивних причин не виконано, а саме через те, що у будинку наявна лише одна житлова кімната, що сторонами не заперечується. При цьому інших вимог ОСОБА_2, в тому числі про зобовязання привести приміщення кімнати площею 9,3 кв.м. до стану, визначеного технічними документами, не заявлялось.

При розгляді даного спору судом встановлено, що спірний будинок належить порівну ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є неподільним, спільне володіння і користування ним є неможливим, власники не є родичами, а сторонніми особами.

Судом враховується, що ОСОБА_2 має сім»ю, ніколи не проживав у спірному будинку, має інше місце реєстрації та проживання, категорично не погоджується на запропоновану іншим співвласником ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частку будинку, у розмірі 41425 грн., внесені ОСОБА_3 на депозитний рахунок.

Судом береться до уваги, що експертним шляхом визначена вартість житлового будинку при його відчуженні власниками, незважаючи на його ветхість, незадовільний стан, і зазначено як 983121 грн. Цей розмір визначений експертом як вартість, за яку його може бути продано через місце розташування спірного будинку. Судом враховано, що така значно перевищує запропоновану ОСОБА_3 компенсацію іншому співвласнику.

При припиненні права особи на частку в спільному майні в судовому порядку слід враховувати те, що це не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. Судом надається належна оцінка тій обставині, що в даному випадку вартість 1/2 частки будинку визначена експертним шляхом в розмірі 491 560,50 грн. лише при відчуженні будинку, що в десять разів перевищує внесені ОСОБА_3 кошти на депозитґ Оскільки з цього приводу співвласники не дійшли згоди, а ОСОБА_2 категорично заперечує, покликаючись на те, що будинок буде відчужений саме на вартість, визначену як 983 121 грн, а не за 41 тисячу і таке припинення завдасть йому істотну шкоду. Тому за даних обставин суд вважає за неможливе припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку будинку.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи наведене, позов ОСОБА_3 не підлягає до задоволення з підстав наведених вище.

Як вбачається із квитанції №22601.141.1 від 11.07.2012р. (т.1 а.с.151) ОСОБА_3 внесено на депозитний рахунок суду вартість частки позивача 1/2 спірного будинку в розмірі 41425 грн., у задоволенні вимог позивача ОСОБА_3 відмовлено, а тому такі підлягають поверненні ОСОБА_3

На підставі ст.ст. 358, 365 Цивільного кодексу України, ст.50 Житлового кодексу та керуючись ст.ст.1, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування будинком відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні відмовити.

Повернути ОСОБА_3 внесені нею на рахунок №37313005000789 ТУ ДСА у Львівській області грошові кошти у сумі 41425 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів після його проголошення.

Головуючий: Чорна С.З.