Ухвала суду № 62047508, 13.10.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/5414/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1670/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 53

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Координаційного центру з надання правової допомоги, Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області про надання відпустки, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобовязання видати наказ про звільнення з виплатою матеріальної допомоги, видачу трудової книжки,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів який неодноразово уточнювала у ході судового засідання та в обґрунтування своїх вимог зазначила, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.05.2016 року її було поновлено на роботі на посаді заступника директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області. Добровільно виконуючи рішення суду, 31 травня 2016 року Координаційний центр з надання правової допомоги видав наказ № 151-к, яким скасував наказ від 28.09.2015 року № 437-к про звільнення та поновив її на роботі на посаді заступника директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області з 30 вересня 2015 року.

01.06.2016 року позивач звернулась на адресу Координаційного центру з заявою про надання їй з 02.06.2016 року по 26.06.2016 року щорічної оплачуваної відпустки терміном 24 дні та додаткової оплачуваної відпустки терміном 6 днів з 26.06.2016 року по 02.07.2016 року, виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати кожна, в звязку з важкою хворобою доньки, надавши медичне обстеження, яке підтверджує цей факт. Вказана заява потребувала погодження директора Регіонального центру, а тому з відповідною заявою вона звернулася особисто до директора, однак отримала письмову відмову. Після цього вона направила заяву про відпустку засобами електронного звязку до Координаційному центру, а 02.06.2016 року поштою. 03.06.2016 року електронною поштою Координаційний центр повідомив її про відмову у наданні відпустки та матеріальної допомоги. Позивач вважає,що відмова відповідачів у надані їй відпустки свідчить про порушення ними вимог ст.. 74,79 КЗУпП , ст.. 10 Закону України «Про відпустку» та її трудових прав. При цьому позивач зазначає, що у звязку з відмовою надати їй відпустку, діями відповідачів їй була спричинена моральна шкода, яка виразилася у порушені її нормальних життєвих звязків та життєдіяльності її родини. Крім того, 24.06.2016 року у звязку з ненаданням відповідачами відпустки у неї на робочому місці погіршився стан здоровя, її було госпіталізовано з гіпертонічним кризом до лікарні, де знаходячись на стаціонарному лікуванні вона вимушена була придбати медикаменти за призначенням лікаря. Також зазначає, що 12.07.2016 року вона звернулася з заявою до Координаційного центру про звільнення з займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки відповідачі порушують трудове законодавство, а саме не надають їй відпустку та не виплачують матеріальну допомогу , однак Координаційний центр відмовив у видачі наказу про її звільнення та повернув їй трудову книжку без відповідних записів про звільнення.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд зобовязати Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області погодити, а Координаційний центр з надання правової допомоги надати їй щорічну оплачувану відпустку терміном 24 дні з 12.09.2016 року по 05.10.2016 року та додаткову оплачувану відпустку 6 діб з 06.10.2016 року по 11.10.2016 року, стягнути з Регіонального центру кошти за період щорічної оплачуваної відпустки і оплачуваної додаткової відпустки, а саме- матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 4092,00 грн. і матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у сумі 4092,00 грн.; стягнути з Регіонального центру спричинену моральну та матеріальну шкоду у розмірі 1000,00 грн. та 1731,90 грн. відповідно; зобовязати Координаційний центр видати наказ про її звільнення з посади заступника Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в останній день відпустки - 11.10.2016 року та внести відповідні записи та надати трудову книжку; стягнути з Регіонального центру вихідну допомогу у звязку з звільненням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у розмірі не менше трьохмісячного середнього заробітку. ( а.с. 2-5, 34-35, 45-49, 171-173)

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.09.2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобовязано Координаційний центр з надання правової допомоги та Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області надати ОСОБА_3 залишок основної щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 13.02.2015 року по 12.02.2016 року тривалістю 9 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі , що не перевищує середньомісячної заробітної плати та (при наявності коштів та у межах економії фонду оплати праці) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. ( а.с. 217-224)

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити та ухвалити у цій частині нове рішення, яким надати їй щорічну оплачувану відпустку за період роботи з 13.02.2016 року по 12.02.2017 року терміном 16 днів та додаткову оплачувану відпустку терміном 3 дні разом із щорічною оплачуваною відпусткою за період з 13.02.2015 року по 12.02.2016 року у кількості 9 календарних днів, а всього 28 календарних днів, визначивши період її надання з 10.10.2016 року по 07.11.2016 року; виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати та складає 4092,00 грн. і матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати та складає 4092,00 грн. ( при наявності коштів та у межах економії фонду оплати праці);а також виплатити кошти для оплати щорічної і додаткової відпусток у розмірі 4616,08 грн, відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 1731,90 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000грн.; зобовязати Координаційний центр видати наказ про її звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП в останній день звільнення 07.11.2016 року, виплатити вихідну допомогу в розмірі 12276,00 грн., внести відповідні записи і надати трудову книжку; та покласти на відповідачів судові витрати відповідно до задоволених вимог.

В обґрунтування скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо визначення щорічної основної відпустки тривалістю 9 календарних днів лише за період роботи з 13.02.2015 року по 12.02.2016 року, оскільки відповідно до інформації Регіонального центру позивач станом на 08.08.2016 року вона також мала право на основну щорічну відпустку за період робот з 13.02.2016 року по 12.02.2017 року у кількості 24 календарних дні і 6 календарних днів додаткової відпустки, а обставини, визнані сторонами, відповідно до ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Позивач вважає, що відповідачами було неправомірно та в порушення ст. 79 КЗпП відмовлено у наданні їй відпустки та виплаті допомоги з посиланням на виробничу необхідність та інтереси підприємства, а також на відсутність коштів, оскільки відпустка іншому заступнику ОСОБА_4 надавалась на підставі заяви від 02.06.2016 року, а за графіком її відпустка була визначена у серпні, а не у червні 2016 року. Крім того обовязки вказаного заступника відповідно до внутрішнього наказу установи не можуть бути покладенні на позивача, а матеріальну допомогу у червні 2016 року було виплачено тільки двом працівникам, однак суд першої інстанції ці обставини залишив поза увагою та не дав їм оцінки.

Також позивач вказує на те, що суд в оскаржуваному рішенні не визначив конкретний розмір допомоги, хоча рішенням суду про поновлення її на роботі, яке набрало законної сили, вже був визначений розмір середньомісячної заробітної плати у сумі 4092,00 грн., а тому твердження відповідача про неможливість визначення розміру допомоги у звязку з перебуванням позивача на лікарняному є безпідставними, оскільки відповідно до положення Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року, при обчисленні середньої зарплати за два останні місяці не враховується допомога у звязку з тимчасовою непрацездатністю. Крім того, відповідачі у наданій суду довідці яка міститься в матеріалах справи, визначили розмір середньої заробітної плати для виплати основної та додаткової відпустки у розмірі 4945,80грн., а при можливому її звільненні та наданні 28 днів відпустки, вона становить 4616,08 грн. Вказує, що місцевий суд безпідставно відмовив у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, оскільки вказана шкода підтверджується належними доказами (виписка з історії хвороби, чеки на придбання ліків, факт госпіталізації позивача). Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, всупереч встановленому факту порушення трудових прав позивача щодо ненадання відпустки, не правомірно не задовольнив позовні вимоги про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП та стягнення вихідної допомоги, а також відмовив у задоволенні вимог про внесення відповідних записів у трудову книжку, оскільки такий обовязок при звільненні працівника, відповідно до законодавства про працю, лежить на роботодавцеві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в адміністративній процедурі про надання відпустки позивач виконала всі приписи законодавства в цій частині, а відповідач не прийняв рішення про надання щорічної відпустки у 2016 році за період роботи з 13.02.2015 року по 12.02.2016 року, а за період з 13.02.2016 року по 12.02.2017 року сторони не позбавлені права з урахуванням інтересів організації, особистих інтересів працівників та можливості для їх відпочинку, узгодити період відпочинку позивача за період роботи з 13.02.2016 року. Відмовляючи в решті позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що питання щодо звільнення працівника з роботи відносяться до компетенції відповідача і на даний час трудові права ОСОБА_3 з цього питання відповідачем не порушені, тому не потребують захисту у судовому порядку, а належних і допустимих доказів у підтвердження заподіяння матеріальної та моральної шкоди саме з вини відповідачів, позивачем не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам та суд дійшов їх з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Право на відпочинок працівників гарантовано ст.. 45 Конституції України, а реалізується воно відповідно до КЗпП України, Закону України «Про відпустки» та інших нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустку мають громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які працюють в Україні і перебувають у трудових відносинах з підприємством незалежно від його форми власності та виду діяльності. Право на відпустку мають і особи, які працюють у фізичної особи за трудовим договором.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ч.1 ст.75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, а частиною 3 цієї статті передбачено, що для деяких категорій працівників законодавством України може бути встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.05.2016 року, яке набрало законної сили 23.06.2016 року, було поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника директора в Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної допомоги у Сумській області (до 02.04.2015 року Сумський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги) та скасовано наказ № 437-к від 28.09.2015 року про її звільнення із вказаної посади (а.с. 6-7).

Наказом № 151-к від 31.05.2016 року ОСОБА_3 поновлено на роботі на вищевказаній посаді з 30.09.2015 року (а.с.8).

01.06.2016 року ОСОБА_3 звернулася з заявою на імя в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги ( далі Координаційний центр) про надання їй щорічної оплачуваної відпустки терміном 24 дні з 02.06.2016 року по 26.06.2016 року та додаткової оплачуваної відпустки терміном 6 днів з 27.06.2016 року по 02.07.2016 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати і матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати у звязку з тяжкою хворобою доньки (а.с. 9).

На вказаній заяві міститься резолюція директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області ОСОБА_5 «Не погоджую, підпис, дата 01.06.2016 рік».

Заява не погоджена і керівником Координаційного центру про що свідчить резолюція від 02.06.2016 «Враховуючи пояснення директора РЦ з надання БВПП у Сумській області ОСОБА_5 від 02.06.2016 № 424, не погоджую» (а.с. 10).

Згідно письмових пояснень директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області ( далі Регіональний центр), відпустку ОСОБА_3 не погоджено, оскільки в штаті Регіонального центру є дві посади заступника директора: одну займає ОСОБА_4, другу - ОСОБА_3 Щорічна відпустка ОСОБА_4 з 06.06.2016 року була заздалегідь погоджена і відповідна заява була направлена в Координаційний центр для затвердження 01.06.2016 року. Враховуючи що вона має право обирати зручний час для відпустки оскільки має двох дітей віком до 14 років. На її думку не є раціональним погодити відпустку одночасно двом заступникам директора. У червні 2016 року відпустки будуть надані 7 працівникам з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, тому виплатити матеріальну допомогу ще одному працівнику не має можливості. Фонд економії оплати праці не передбачає кошти на виплату працівникам допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Станом на 30.09.2015 рік основна та додаткова відпустка були надані ОСОБА_3 Під час усної бесіди було запропоновано узгодити інший час відпустки. На даний час домовленостей не досягнуто (а.с. 102, 138).

Відповідно до інформації, наданої Регіональним центром, ОСОБА_3 має право на основну щорічну відпустку за робочий період: 13.02.2015 рік - 12.02.2016 рік 9 календарних днів; за робочий період з 13.02.2016 рік -12.02.2017 рік 24 календарних дні (з них станом на 08.08.2016 року 12 календарних днів).

Також ОСОБА_3 має право на додаткову щорічну відпустку за робочий період: 13.02.2016 рік - 12.02.2017 рік 6 календарних днів (з них станом на 08.08.2016 року 3 календарних дні) (а.с.139).

Наказом Регіонального центру від 10.02.2015 року №5-в ОСОБА_3 на підставі її заяви від 09.02.2015 року надана щорічна додаткова відпустка з 16.02. по 20.02.2015 рік (на 5 календарних днів) та 23.02.2016 року (на 1 календарний день) за робочий період з 13.02.2014 року по 12.02.2015 року.

Наказом Регіонального центру від 21.08.2015 року №30-в ОСОБА_3 на підставі заяви від 10.08.2015 року надана додаткова оплачувана відпустка на 5 календарних днів з 07.09.2015 року по 11.09.2015 року та на 3 календарних днів з 14.09.2015 року по 16.09.2015 року. ( а.с. 211-213)

Згідно довідки Регіонального центру середня заробітна плата для виплати основної та додаткової щорічних відпусток ОСОБА_3 становить 4945,80 грн.: основної відпустки за 24 календарних дні 3956,64 грн., додаткової відпустки 6 днів 989,16 грн. (а.с. 66, 121).

Відповідно до Графіку надання відпусток працівникам Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області на 2016 рік, відпустка ОСОБА_3 не запланована (а.с. 99-101).

Як вбачається з позовної заяви , одним із доводів ОСОБА_3 в обґрунтування вимог є те, що позивачка після поновлення її на роботі на посаді заступника директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області , відповідно до норм законодавства про працю, має право на надання їй щорічної основної та додаткової відпустки за відпрацьований нею час у визначений нею у заяві від 01.06.2016 року період , а також має право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати за погодженням керівників центрів.

Згідно із п. 3.1., 3.2. розділу III Положення про встановлення надбавок, доплат, здійснення преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам територіальних відділень Координаційного центру з надання правової допомоги регіональних та місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги ( далі Положення) , затвердженого Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 26.07.2015 року № 186, з яким обізнана позивач ОСОБА_3 , передбачено надання відпусток та виплату матеріальної допомоги за заявою погодженою з директором відповідних центрів ( а.с. 103-109)

Позивачка ОСОБА_3 обіймаючи керівну посаду заступника директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області , не мала не знати процедуру надання та використання основних щорічних та додаткових відпусток і обов'язкове її узгодження із керівниками центру.

Узгодження відпустки за своєю суттю це досягнення згоди на вирішення одного питання з обох боків: працівника і керівника, що діє від імені роботодавця.

Якщо написання заяви - це дія, що засвідчує намір однієї сторони (працівника), то видача повноважним керівником наказу про надання відпустки строком, що вимагає працівник - це втілена в письмову форму згода другої сторони (керівника).

В суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що після того, як її заява про відпустку від 01.06.2016 року не була погоджена директором центру, з іншими заявами про відпустку вона до керівництва центру не зверталася, інший період відпочинку не погоджувала з керівництвом центру та не повідомляла керівництво центру в будь-який інший спосіб про свій намір реалізувати своє право на відпустку у інший період часу, а звернулася 06.06.2016 року до суду який і мав право захистити її право на відпуску у визначений нею час.

Статтями 139 і 140 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Таким чином колегія суддів на підставі аналізу вищевказаних правових норм, вважає, що позивач ОСОБА_3, не зважаючи на наявність у неї права на отримання щорічної основної та додаткової відпустки за відпрацьований час, була зобовязана, відповідно до вимог трудового законодавства, Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Регіонального центру, всі свої дії щодо надання відпустки попередньо узгоджувати із своїм керівництвом, а не ставити керівництво перед фактом з приводу наявності у неї того чи іншого наміру щодо отримання відпусток, виходячи виключно із особистих міркувань та не враховуючи інтереси підприємства.

Відтак, є обґрунтованою резолюція керівників центру із непогодженням в наданні ОСОБА_3 відпустки з огляду на вказані норми права і пропозицію оформити основну та додаткову щорічні відпустки саме в червні 2016 року, а тому колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки у встановленому законом порядку відпустка не була погоджена із керівниками центру.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 про наявність підстав для задоволення її позову в частині надання основної та додаткової відпустки за період з 13.02.2016 року по 12.02.2017 року є необґрунтованими та на увагу не заслуговують, оскільки є такими ж самими як і обставини, викладені в позовній заяві, які були предметом дослідження у суді першої інстанції та їм була дана належна оцінка, інших доводів апеляційної скарги або нових обставин, що підлягають встановленню позивач не навела , а ці доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення позивачем норм права.

Крім того, доводи апеляційної скарги стосовно періоду надання відпустки з 10 жовтня 2016 року по 07 листопада 2016 року є безпідставними, оскільки позивачем такі вимоги у суді першої інстанції заявлені не були, судом вони не розглядалися, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст.. 303 ЦПК України перевіряє рішення суду лише в межах заявлених позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про виплату матеріальної допомоги та її конкретний розмір, то вони не заслуговують на увагу, оскільки основна та додаткова відпустка позивачу за відпрацьований період з 13.02.2016 року по 12.02.2017 року не надавалася , а тому не має підстав для виплати матеріальної допомоги у зазначеному позивачкою розмірі .

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України та виплати вихідної допомоги, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано вважав такі вимоги безпідставними, у звязку з тим, що права позивача порушені не були, наказ про звільнення виданий не був і ці питання повинні бути розглянути відповідачем відповідно до його компетенції, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині до уваги колегією суддів не приймаються і відхиляються.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від зазначених вище позовних вимог, а тому підстав для їх задоволення не має , у звязку з чим доводи апеляційної скарги у цій частині також є безпідставними.

Правильним є висновок суду першої інстанції також і про те, що позивач ОСОБА_3 під час розгляду справи належними та допустимими доказами не підтвердила, що саме з вини відповідачів їй спричинена матеріальна шкода у розмірі 1731,90 грн. , а тому доводи скарги у цій частині також колегією суддів до уваги не приймаються і відхиляються.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються вони на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга на рішення підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -