Ухвала суду № 62047450, 13.10.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/1283/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1504/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 48

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Собини О. І. , Околота Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 липня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Охтирської міської ради про надання тимчасового дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон та надання дозволу на оформлення проїзного документа без нотаріальної згоди матері, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що на даний час він проживає в Німеччині. В м. Охтирка проживає його син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом зі своєю матірю ОСОБА_3, яка є його колишньою дружиною. Він постійно надає матеріальну допомогу на утримання сина, спілкується з ним та зустрічається, коли приїздить в Україну. В березні 2016 року він звернувся до відповідачки з проханням надати дозвіл на виїзд сина ОСОБА_6 до нього в Німеччину влітку на один місяць. Спочатку відповідачка погоджувалась, а в останній день його перебування у м. Охтирка категорично відмовилася. Пояснила це тим, що боїться не повернення ним сина в Україну. Позивач вважає, що він як батько дитини має рівні права з матірю на участь у вихованні дитини, тому просить надати дозвіл на виїзд до федеративної республіки Німеччини неповнолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, без нотаріальної згоди матері неповнолітньої дитини ОСОБА_5 на період літнього відпочинку 2016 року на один місяць та надати дозвіл ОСОБА_3 на оформлення проїзного документа на імя ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, без нотаріальної згоди матері.

Рішенням суду від 25 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції порушені права дитини, оскільки не зясовано думку сина сторін щодо його бажання поїхати з батьком на відпочинок до Німеччини. Крім того суд не взяв до уваги письмові докази надані позивачем та його представником.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих та переконливих доказів в обгрунтування позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 4), ніде не працює, тимчасово проживає в Німеччині, Занкт-Аугустін, Фінкенвег 1А, має посвідку на проживання до 03.08.2018 року (а.с. 22,25), співмешкає з ОСОБА_8, з якою вони мають двох спільних дітей (а. с. 59-60).

ОСОБА_3 є батьком неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5). ОСОБА_7 проживає разом зі своєю матірю ОСОБА_5

ОСОБА_8, яка проживає в Німеччині, відповідно до договору поруки взяла на себе повну відповідальність перед органам у справах іноземних громадян/дипломатичним представництвам за покриття витрат на перебування, проживання та повернення іноземного громадянина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 61).

Статтею 313 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними. Порядок оформлення документів для виїзду громадян України за кордон визначається Законом України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» №3858-Х11 від 21.01.1994 року.

Частиною 2 статті 4 вказаного Закону встановлено, що оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Згідно з п.2 ч.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №932 від 11 липня 2007 року, виїзд за межі України громадян України, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або в супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків здійснюється у разі пред'явлення оригіналу або нотаріально посвідченої копії рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

За змістом наведеного Закону та Правил перетинання державного кордону громадянами України у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі зясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду, а при задоволенні такого позову судом ухвалюється рішення про дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон.

У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обовязків батьків відносно дитини.

За змістом ч. 1 ст. 3, ст.18 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII), та ч. 7 і ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України усі дії щодо дітей та регулювання сімейних відносин мають здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів наявності у позивача коштів достатніх для оплати переїзду дитини за кордон, забезпечення належних умов проживання дитини протягом певного терміну під час перебування за кордоном, та повернення до України позивач суду не надав.

Колегія суддів не може взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що повну матеріальну відповідальність перед дипломатичним представництвом Німеччини за проживання ОСОБА_7 в Німеччині, покриття витрат, повязаних з поверненням дитину в Україну взяля на себе ОСОБА_8, з якою позивач проживає у цивільному шлюбі. Судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_8 не є рідною для дитини особою та не зобовязана її утримувати. Крім того згідно договору поруки ОСОБА_8, за яким вона взяла на себе зазначені зобовязання, він вступає в силу з дня вїзду до країни 21.07.2016 року і діє до завершення терміну перебування іноземного громадянина, запланований термін перебування: 1 місяць. Тобто на даний час термін дії цього договору поруки сплив.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Охтирської міської ради є недоцільним надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитини та надання дозволу на оформлення документів для тимчасового виїзду дитини без згоди матері за межі України, оскільки батько дитини ОСОБА_3, хоч і має дозвіл на проживання у Німеччині, але ніде не працює, матеріально його утримує жінка, яка є його співмешканкою. Окрім того, в даний час на розгляді в Охтирському міськрайонному суді Сумської області знаходиться справа про зміну розміру аліментів, яку ОСОБА_3 обґрунтовує своїм складним матеріальним становищем, а саме тим, що він ніде не працює, а його співмешканка перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Доводи апеляційної скарги щодо не зясування судом місця відпочинку дитини в України та умов її проживання, колегія суддів також не може взяти до уваги, так як, враховуючи предмет позову, зясування цих обставин не має правового значення для вирішення даного спору.

Крім того, вирішуючи справу про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитини на підставі Закону України "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України", необхідно враховувати, що у разі посилання на цей Закон слід указувати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення. Позивач просив надати такий дозвіл на період літнього відпочинку 2016 року терміном на 1 місяць. Проте цей період на даний час закінчився. Інший конкретний період ОСОБА_3 у своєму позові не зазначив. Твердження представника позивача про те, що суд може надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дитини на 1 місяць восени 2016 року, є помилковими, так як позовні вимоги про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитини в цей період позивачем не заявлялись. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернення фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні позову, не позбавляє ОСОБА_3 можливості в подальшому звернутися до суду з аналогічним позовом.

Інші доводи апеляційної скарги, за встановлених обставин, не впливають на висновки суду по суті спору.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування правильного по суті рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308; 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 липня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -