Ухвала суду № 62046738, 06.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6604/16Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі Сібовій А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

15.05.2016 року ОСОБА_3 звернулась із позовом про дострокове розірвання договору позики і стягнення боргу.

Остаточно уточнивши вимоги, позивачка просила стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики у сумі 02 562 984 гривень еквівалент 100 000 доларів США станом на 11.04.2016 року.

Позов обгрунтовано тим, що 11.04.2013 року між позивачкою і відповідачкою укладено договір позики у сумі 100 000 доларів США, що станом на день укладення договору становило 799 300 гривень. Договір позики посвідчено нотаріально, строк повернення позики визначено до 11.04.2016 року.

Посилаючись на те, що відповідачка зобов'язання за договором позики не виконала, кошти в еквіваленті 100 000 доларів США станом на квітень 2016 року не повернула, позивачка просила позов задовольнити.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.06.4016 року, на підставі заяви позивачки, позовна заява про дострокове розірвання договору позики залишена без розгляду (а.с.215-217,222 т.1).

Відповідачка і її представник позов визнали частково, стверджували, що позика отримана у гривнях і частково повернута у сумі 85 000 гривень у червні та серпні 2013 року, а отже заборгованість підлягає стягненню у сумі 714 300 гривень.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.07.2016 року позов задоволено частково: суд стягнув з відповідачки на користь позивачки заборгованість у сумі 02 481 611, 70 гривень і судові витрати у вигляді судового збору.

В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову частково у сумі 714 300 гривень, посилаючись на незаконність рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи; необгрунтованість висновків суду про валюту договору, зокрема про те, що позика мала місце у доларах США, крім того, суд не взяв до уваги, що повернуто 85 000 гривень, а розмір заборгованості, визначений судом, не підтверджений належними доказами.

Позивачка і відповідачка не з'явились у засідання колегії суддів, про розгляд справи колегією суддів 06.10.2016 року сповіщені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень апеляційного суду.

Відповідачка в електронному повідомленні просила розглянути справу за її відсутності, позивачка надала суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позивачка, остаточно уточнивши вимоги, просила стягнути з відповідачки заборгованість за нотаріально посвідченим договором позики від 11.04.2013 року в еквіваленті 100 000 доларів США (а.с.2-4, 215-217 т.1).

Суд, задовольняючи позов частково і стягуючи заборгованість за договором позики від 11.04.2013 року у сумі 02 481 611,70 гривень еквівалент 100 000 доларів США станом на 22.07.2016 року виходив з того, що між сторонами існує зобов'язання з договору позики, яке належним чином не виконано відповідачкою у строки, встановлені цим договором (а.с.241-243 т.1).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Встановлено, що на підставі договору позики від 11.04.2013 року відповідачка отримала у власність від позивачки грошові кошти у розмірі 799 300 гривень, що по курсу НБУ станом на 11.04.2013 року становило 100 000 доларів США і зобов'язалась повернути зазначену суму позики у строк до 11.04.2016 року (а.с.5,6,207 т.1).

Відповідачка зобов'язання не виконала і станом на 22.07.2016 року, за договором позики від 11.04.2013 року, не повернула позивачці грошові кошти в еквіваленті 100 000 доларів США.

Зміст договору позики від 11.04.2013 року зазначає про те, що у квітні 2013 року сторони дійшли згоди про те, що кошти брались позичальником в еквіваленті до долара США і відповідно повинні повертатись позичальником в такому ж еквіваленті.

Наявність у позивачки оригіналу договору позики від 11.04.2013 року, який приєднаний до матеріалів справи, свідчить про те, що відповідачка не виконала свого зобов'язання і не повернула борг позивачці (а.с. 207 т.1, ст. 545 ЦК України).

Зважаючи на те, що: зобов'язання повинно виконуватись належним чином і відповідно до умов договору; позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю грошові кошти у строк та в порядку, що встановлені договором; наявність у позивачки оригіналу договору позики і відсутність у відповідачки доказів часткового виконання зобов'язання, а також беручи до уваги, що у зобов'язанні грошові кошти прирівняні до курсу долара США, а саме: 100 000 доларів США, розмір грошових коштів має визначатись у гривнях за офіційним курсом, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення боргу у гривнях в еквіваленті до долара США станом на час прийняття судом рішення у справі (ст.ст. 526 ч.1, 533 ч.ч.1,2,545, 1049 ч.1 ЦК України).

Доводи відповідачки у скарзі про те, що: грошові кошти взято у гривнях і відповідно підлягають поверненню в гривнях, договір позики не зазначає про те, що грошові кошти отримано в доларах США; суд не взяв до уваги, що в червні та серпні 2013 року повернуто 85 000 гривень і ця обставина визнана представником позивачки; рішення суду не зазначає чому заявлена позивачкою сума боргу зменшена судом на 81 372 гривень; визначена судом сума по курсу станом на 22.07.2016 року не підтверджена належними доказами; суд порушив норми процесуального права, оскільки 14.06.2016 року з'ясував обставини справи, провів судові дебати і пішов до нарадчої кімнати, а згодом повернувся і відновив судовий розгляд справи, після чого віклав розгляд справи на 13.07.2016 року, а потім на 22.07.2016 року і без з'ясування обставин справи та проведення судових дебатів пішов до нарадчої кімнати для прийняття рішення не заслуговують на увагу з таких підстав.

З договору позики від 11.04.2013 року вбачається, що грошові кошти передані у розмірі 799 300 гривень, що по курсу НБУ станом на 11.04.2013 року становило 100 000

доларів США.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику \грошові кошти\ у такій самій сумі і у такій самій кількості, такого саме роду та такої саме якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та у порядку, що визначені договором.

Оскільки сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням норм цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості (ст. 6, 627 ч.1 ЦК України), - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка і відповідачка у договорі позики від 11.04.2013 року дійшли домовленості про те, що грошові кошти передано у гривнях по курсу НБУ до долара США станом на час укладення договору, а також того, що грошові кошти підлягають поверненню у гривнях по курсу НБУ до долара США станом на час їх повернення.

Всупереч ст. ст. 57-60 ЦПК України, відповідачка, належними та допустимими доказами не довела, що вона у червні та серпні 2013 року, на виконання умов договору позики від 11.04.2013 року, повернула позивачці 85 000 гривень.

Посилання відповідачки на лист представника позивачки від 02.06.2014 року, у розумінні ст. ст. 58 ч.1, 59 ч.2 ЦПК України, у даному випадку не є належним та допустимим доказом того, що у червні та серпні 2013 року відповідачка повернула борг у сумі 85 000 гривень, оскільки зазначений лист не містить дат, розміру грошових коштів та реквізитів зобов'язання, на виконання якого повертались грошові кошти (а.с.17,18 т.1).

Згодом позивачка пояснила, що грошові кошти у сумі 85 000 гривень повертались не їй, а її матері і за іншим зобов'язанням між відповідачкою та матір'ю позивачки.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції правильно виходов з того, що якщо у зобов'язанні йдеться про грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу (ст. 533 ч.ч.1.2 ЦК Укаїни).

Оскільки суд прийняв рішення про стягнення грошових коштів у гривнях по курсу НБУ, розмір грошових коштів підлягав визначенню за офіційним курсом на день прийняття рішення судом, тобто станом на 22.07.2014 року, який становив 2481,6117 за 100 доларів США і зазначена інформація є загальнодоступною, зокрема в мережах інтернету (а.с.239 т.1).

Станом на 22.07.2013 року 100 000 доларів США по курсу НБУ становило 02 481 611,70 гривень \100 000 дол.СШАх2481,6117грн.\, у зв'язку з чим суд задовольнив позов частково, зменшивши розмір відшкодування на 81 373 гривень \2 562 984-2 481 611\.

Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, приймає ухвалу про поновлення судового розгляду. Зазначена процесуальна дія проводиться в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки (ст. 195 ч.ч.2,3 ЦПК України).

З журналу судового засідання від 14.06.2016 року та від 22.07.2016 року вбачається, що суд дійсно відновлював судовий розгляд для оцінки доказів, що не передбачено процесуальним законодавством.

Разом з тим, 22.04.2016 року у судовому засіданні приймав участь представник відповідачки, який висловлював свою думку у судових дебатах (а.с.240.241 т.2).

Відновлення судом першої інстанції 14.06.2016 року судового розгляду для оцінки доказів, у даному випадку, у розумінні ст. 308 ч.2 ЦПК України, не є підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті та справделивого рішення суду першої інстанції.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову частково, рішення суду відповідає обставинам справи і вимогам закону, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 316, 317, 318, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_4

ОСОБА_5