Рішення № 62045997, 12.10.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2392/16

Справа № 522/17327/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання неукладеним кредитного договору №ВL_ЖГ00018734 від 14 березня 2011 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 21.08.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним Договором № ВL_ЖГ00018734від 14 березня 2011 року у сумі 64 912 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот дванадцять) гривень 49 коп..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 14.03.2011 року уклали кредитний договір № ВL_ЖГ00018734, за умовами якого відповідач отримала кредит грошових коштів в сумі 9 500 грн. 00 коп., зі сплатою 20 % річних, та комісією з управління кредитом, від суми кредиту у розмірі 1,75 %, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 14.03.2014 року. Однак, у порушення умов договору Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим умови кредитного договору щодо своєчасної сплати кредиту та нарахованих відсотків належним чином не були виконані. Відповідно до розрахунку банку станом на 13 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором складає 64 912, 49 грн.

Ухвалою суду від 28.04.2016 року до спільного розгляду з даною цивільною справою був прийняти зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання неукладеним кредитного договору №ВL_ЖГ00018734 від 14 березня 2011 року. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 посилається на те, що вказаний кредитний договір є неукладеним. Жодних коштів та будь-яких банківських карток за кредитним договором № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року вона не отримувала. Обґрунтувала зустрічні вимоги з посилання на Закон України «Про захист прав споживачів».

У судове засідання 12.10.2016 року представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» не з'явився, але надав до суду письмову заяву, згідно якої просив суд розглядати справу за його відсутності, у якій також просив первісні позовні вимоги задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог з необґрунтованості та безпідставності.

У судове засідання з'явився представник відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 04.11.2015 року (а.с.44) позовні вимоги банку не визнав та додатково надав до суду клопотання про зменшення розміру неустойки. Вказав, що штраф у розмірі 25% від суми кредиту нараховується у випадку невиконання умов п.3.3.3 кредитного договору, а саме ненадання банку інформації про доходи за останні півроку протягом 10 днів з моменту отримання письмової вимоги банку. Проте, жодних листів банку ані у матеріалах справи, ані у відповідача немає за цим договором та бути не може. У минулих судових засіданнях представник відповідача первісні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Також надав клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин (а.с.38-39) та клопотання про зменшення неустойки (а.с.100). Додатково вказав, що відповідач не визнає факт отримання кредитних коштів, гроші не були одержані відповідачем та банк не надав картку, тому договір вважає неукладеним. Проте на запитання суду не зміг пояснити, яким чином в банківській установі опинились копії паспорту та ідентифікаційного коду відповідача. У минулих судових засіданнях, надаючи відповідні пояснення, представник відповідача також вказував, що відповідач не пам'ятає, чи отримувала кредит чи ні, посилався на похилий вік відповідачки. Вказав, що надані банком документи (виписка з поточного рахунку, виписка з особистих рахунків та меморіальний ордер) не відповідають встановленим законам вимогам, на вказаних документах відсутні підписи бухгалтера та печатки банку, оригіналів даних документів у матеріалах судової справи немає. Посилався на фальшивість даних документів (а.с.41) та просив суд постановити окрему ухвалу стосовно банку, направивши її до правоохоронних органів. Таким чином, просив відмовити у задоволенні позовних вимог банку з урахуванням на недоведеність позовних вимог належними доказами та не співмірність нарахованої пені до суми основної заборгованості. Зустрічний позов та обставини, якими вони обґрунтовані підтримав, та просив задовольнити у повному обсязі.

Суд, з урахуванням вимог ст. 169 ЦПК України за згодою представника відповідача ухвалив слухати справу за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.

З витребуваної судом копії договору банківського обслуговування № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року (а.с.55-62) вбачається, що ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та фізична особа, зазначена в п.11.1 Спеціальної частини договору, яка діє особисто, надалі за текстом - «позичальник», керуючись взаємною згодою та діючим законодавством України, уклали цей договір банківського обслуговування, за яким сума кредиту склала 9500, 00 грн., процентна ставка 20% річних, комісія за управління кредитом - 1,75% від суми кредиту, термін повернення кредиту - 14 березня 2014 року.

Згідно п.11.1 спеціальної частини договору позичальником вказано - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області, 18.01.2002 року; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Згідно п.1.2 загальної частини кредитного договору, банк надає позичальникові грошові кошти в національній валюті України в сумі, зазначеній в п.1 Спеціальної частини Договору, у формі відкличної не відновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити банку плату за користування кредитними коштами. Комісії та можливі штрафні санкції, в порядку і на умовах, визначених чим договором та додатковими угодами до нього, що можуть бути укладені в майбутньому і що становитимуть невід'ємну частину цього Договору.

Згідно п.п.1.5, 1.6. загальної частини договору, за користування кредитом встановлюється плата у вигляді процентів; за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата у вигляді комісії за управління кредитом.

П.1.8.2 загальної частини договору встановлено, що за обслуговування ПР держатель сплачує комісійну винагороду банку згідно з чинним на дату надання послуг Тарифами по обслуговуванню поточних рахунків фізичних осіб, а також сплачує всі заборгованості, що виникають у зв'язку з використанням ПР, дотримуючись Правил.

У відповідності до п.2.1.1.2 загальної частини кредитного договору, підписанням цього договору Позичальник підтверджує те, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від банка інформацію, визначену ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів», а Банк перед укладенням цього договору на виконання вимог постанови НБУ від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» надав Позичальнику інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту.

Додатком №1 до договору банківського обслуговування № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року є Графік погашення заборгованості за кредитом та процентом (а.с.63).

Додатком №2 до договору банківського обслуговування № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року є Детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості Кредиту і реальної процентної ставки (а.с.65-68).

Згідно меморіального ордеру №471439 від 14.03.2011 року (а.с.71) позивач надав ОСОБА_1 грошові кошти у кредит на суму 9 500, 00 грн. перерахувавши вказані кошти на поточний рахунок, вказаний у п.5 спеціальної частини договору (№2625450010/040000055681).

При цьому суд вбачає, що як у спеціальній частині договору, так у загальній частині договору (на всіх його сторінках), графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами, детальному розписі загальної вартості платежів визначення сукупної вартості Кредиту і реальної процентної ставки наявні підписи відповідачки ОСОБА_1 (дійсність яких не оскаржена сторонами).

Звертаючись до суду з відповідними позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що кредитний договір № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року є неукладеним, оскільки кошти у кредит вона не отримувала.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальним правилом, цивільно-правовий договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. У відповідності до ст.. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

У пункті 8 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність .

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

У пункті 8 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту прав обраний ОСОБА_1 не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, встановлений у ст. 16 ЦК України, та відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Закон визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Згідно п. 28 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 12.06.2009, № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.

Як вбачається з витребуваних судом копії кредитного договору та додатків до нього, дані документи містять підписи ОСОБА_1 на кожному аркуші та відомості, зазначені в спеціальній частині кредитного договору стосовно позичальника, є достовірними.

Жодних належних доказів, які б підтвердили факт недостовірності підписів в укладеному договорі, не бажання підписувати та укладати даний правочини представником відповідачки не надано, також не доведено наявність підроблених документів зі сторони банку.

Представник відповідачки посилається на фальшивість документів, наданих банком.

Проте, у даному конкретному випадку, оспорюючи достовірність наданих банком документів (виписки з поточного рахунку, виписки з особистих рахунків та меморіального ордеру) представник відповідачки не подав відповідні докази, що спростовують значення відомостей, зазначених у них.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання представника відповідачки за первісним позовом, стосовно того, що даний кредитний договір є неукладеним та кошти за договором ОСОБА_1 не отримувала з їх безпідставності та недоведеності.

Крім того, згідно виписки по особовим рахунком з 14.03.2011 року по 15.01.2016 року протягом тривалого часу кредитні зобов'язання періодично виконувались та сплачувались сума кредиту та проценти за користування ним. Зокрема, останній платіж був зроблений 18.07.2012 року на суму 317, 67 грн. у якості погашення кредиту та на суму 116, 08 грн. у якості сплати за відсотками.

Судом також не було встановлено обставин та не отримано доказів, які б свідчили про відсутність вільної згоди відповідачки на укладення кредитного договору, наявності не згоди відповідачки з будь - якими умовами зазначеними у договорі при його підписанні.

Таким чином, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд вважає недоведеними та необґрунтованими посилання представника ОСОБА_1 як підстав для відмови у задоволенні позову банку.

З матеріалів справи суд вбачає, що банк виконав умови кредитного договору, надавши відповідачці відповідні кредитні кошти, та між сторонами виникли зобов'язальні відносини, за якими позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.

Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Судом встановлено, що у порушення умов кредитного договору № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим умови кредитного договору щодо своєчасної сплати кредиту та нарахованих відсотків відповідачем не були виконані.

Відповідно до розрахунку, наданого банком, станом на 13 серпня 2015 року заборгованість відповідачки за Кредитним договором № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року складає 64 912 гривень 49 копійок, з яких:

-прострочена до повернення сума Кредиту - 6 476, 65 грн.;

-прострочені проценти за користування Кредитом - 3 987, 62 грн.;

-комісія за РО - 3 325, 00 грн.;

-плата за пропуск платежів - 51 123, 22 грн..

Розрахунок суми заборгованості міститься в матеріалах справи (а.с. 72-73).

Жодних доказів щодо сплати грошових коштів за кредитним договором, та які б спростовували зазначений розрахунок заборгованості, ні відповідач, ні її представник суду не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ані вищевказаним договором, ані законодавством України підстав невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не передбачено.

Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року та від 7 листопада 2012 року.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Як вбачається з кредитного договору, сторони визначили порядок виконання боргових зобов'язань позичальника перед банком у п.2.5 загальної частини договору.

Зокрема, згідно п.2.5.1 договору, сторони визначили щомісячні платежі, передбачені Графіком, та встановили його складові: строкова частина кредиту та строкові проценти.

Згідно п.3.3.2 договору позичальник зобов'язаний щомісячно виконувати свої боргові зобов'язання до Графіку в порядку, передбачено п.2.5 Загальної частини Договору.

Пунктом 4.3 загальної частини договору передбачено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за Графіком, Банк має право вимагати від Позичальника додатково сплатити Банку пеню, що розраховується від суми невиконаних боргових зобов'язань (а саме неповернення чергової частини Кредиту та/або несплачених процентів та/або комісії за управління кредитом), строк виконання яких настав і які не були виконані на день прострочення виконання. Банк може використати право на застосування пені, починаючи з наступного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов'язання, передбаченого цим Договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем, та закінчуючи днем, що передує даті повного виконання всіх прострочених грошових зобов'язань.

Ставка, яка застосовується для обчислення пені, зазначена у п.9 Спеціальної частини договору, та складає 0,50%. Пеня розраховується за методом «факт/360».

З виписки, наданої банком (а.с.72-73), судом встановлено, що останній платіж за кредитним договором № ВL_ЖГ00018734 було здійснено відповідачкою 18.07.2012 року. Наступний черговий платіж остання мала здійснити у період з 15.08.2012 року по 14.09.2012 року, проте сплата коштів за кредитним договором здійснено не було. Банк з відповідним позовом звернувся до суду лише 21.08.2015 року.

Про застосування позовної давності представник відповідача заявляв клопотання 01.12.2015 року (а.с.38-39).

Отже, з урахуванням поданої представником відповідача заяви про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені за період з 15.05.2012 року по 14.03.2014 року відмовити за пропуском строку позовної давності.

Стосовно позовних вимог, заявлених банком, у частині стягнення з відповідачки суми пені за період з 15.03.2014 року по 13.08.2015 року, суд враховує наступне.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) - ч.1 ст.530 ЦК України.

У кредитному договорі від 14.03.2011 року, який укладений між сторонами, у п.2 спеціальної частини визначений термін користування кредитом до 14 березня 2014 року, тобто встановлена дата його виконання, як це передбачено ст.530 ЦК України, тому зобов'язання за цим договором підлягає виконанню у визначену сторонами дату - 14 березня 2014 року.

Строк в значенні термін (дата) виконання зобов'язання і строк дії договору є різні поняття.

Відповідно з моменту закінчення строку дії договору припиняються кредитні зобов'язання за кредитним договором, а залишаються виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням, тобто банк має право виключно на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних (платежі передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Аналогічні правові позиції, викладені в ухвалах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014 року по справі № 6-35797св14 (номер в реєстрі 41945348), від 17.12.2014 року по справі №6-35797св14 (номер в реєстрі 42008405), від 14.01.2015 року по справі №6-41128св14 (номер в реєстрі 42369897), від 21.01.2015 року по справі № 6-42315св14 (номер в реєстрі 42421248).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої п.4.3 загальної частини кредитного договору, нарахованої банком за період з 15.03.2014 року по 13.08.2015 року, оскільки строк дії кредитного договору закінчився 15.03.2014 року та кредитні правовідносини між сторонами припинились, а існують виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу.

Суд не приймає до уваги клопотання представника відповідачки про зменшення розміру неустойки, оскільки судом у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення з відповідачки суми неустойки було відмовлено з вищевказаних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року у розмірі 13 789 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 27 коп., з яких:

- прострочена до повернення сума Кредиту - 6 476, 65 грн.;

- прострочені проценти за користування Кредитом - 3 987, 62 грн.;

- комісія за РО - 3 325, 00 грн..

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації у банку, від сплати судового збору звільняється.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже, стягненню з Відповідача на користь держави підлягають витрати (судовий збір).

Стосовно вимог представника відповідача щодо винесення відносно установи банку окремої ухвали та направлення її до правоохоронних органів для вирішення питання притягнення винних осіб до відповідальності, передбаченої ст.. 358 КК України, суд враховує наступне.

У відповідності до ст.. 211 ЦПК України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу.

Суд має право, але не зобов'язаний постановляти окрему ухвалу.

Однак, з огляду на обставини справи та матеріали справи, суд не вбачається необхідності у постановленні окремої ухвали.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 57, 60, 79, 88, 169, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст.ст. 1, 3, 15-16, 257, 261, 509, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 536, 546, 549-552, 610-612, 624-626, 627-629, 631, 1046-1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (02096, м. Київ, вул. Харківське Шосе 49, код за ЄДРЮО та ФОП 19017842) заборгованість за Кредитним договором № ВL_ЖГ00018734 від 14.03.2011 року у розмірі 13 789 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 27 коп., з яких:

-прострочена до повернення сума Кредиту - 6 476, 65 грн.;

-прострочені проценти за користування Кредитом - 3 987, 62 грн.;

-комісія за РО - 3 325, 00 грн.;

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь держави витрати по сплаті судового збору на суму 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання неукладеним кредитного договору №ВL_ЖГ00018734 від 14 березня 2011 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя Домусчі Л.В.

12.10.2016