Ухвала суду № 62043923, 10.10.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/8010/14-ц Провадження № 22-ц/772/2906/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія Доповідач Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.

суддів: Стеблюк Л.П., Марчук В.С.,

при секретарі Кирилюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі "Південнобузька" від 23 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2015 року ,-

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою. Вимоги такої заяви мотивувала тим, що з 21 вересня 1962 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 У період спільного проживання вони, як подружжя, побудували житловий будинок по вул. Коцюбинського, 6 у с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів № 271 від 24 жовтня 1986 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по вул. Коцюбинського, 6ус. Вінницькі Хутори.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року визнано дійсним договір купівлі- продажу житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по вул. Коцюбинського, 6 в с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області від 09 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по вул. Коцюбинського, 6 в с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області.

ОСОБА_2 вказувала на те, що стороною третейської угоди вона не була, письмової згоди на продаж будинку не давала, третейський суд ухвалив рішення, яким вирішив питання про її права та обов'язки та вийшов за межі третейської угоди та своєї компетенції. ОСОБА_2 просила поновити їй строк оскарження рішення постійно діючого третейського суду та скасувати його рішення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2014 року , яка набула законної сили, поновлено ОСОБА_2 строк оскарження рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року.

За наслідками розгляду заяви ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2015 року заяву ОСОБА_2 було задоволено. Скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Із вказаною вище ухвалою не погодилось товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та оскаржило її в апеляційному порядку, як особа, яка не приймала участі у справі.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2015 року та постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 і залишити рішення третейського суду без змін. При цьому скаржник в своїй скарзі також не погодився з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.11.2014 року, якою було поновлено ОСОБА_2 строк оскарження постійно діючого третейського суду. Вважає таку ухвалу незаконною, необґрунтованою, яка, в свою чергу, стала однією із головних підстав для постановлення оскаржуваної ухвали.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване рішення ухвалене не компетентним органом, при його прийнятті третейський суд вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_2, яка не була стороною третейської угоди, не брала участі у розгляді третейської справи, станом на час підписання договору купівлі-продажу своєї, належним чином засвідченої, згоди на продаж нерухомості не давала. Оскаржуваним рішенням третейського суду істотно порушені права ОСОБА_2, як співвласника спірного нерухомого майна, яку позбавили власності, при тому, що спірний будинок є її єдиним місцем проживання.

За змістом статті 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди», у редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 51 Закону України «Про третейські суди», у редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 21 вересня 1962 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 У період спільного проживання вони побудували житловий будинок по вул. Коцюбинського, 6 ус. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів № 271 від 24 жовтня 1986 року, ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по вул. Коцюбинського, 6 ус. Вінницькі Хутори.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року визнано дійсним договір купівлі- продажу житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по вул. Коцюбинського, 6 в с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області від 09 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по вул. Коцюбинського, 6 в с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області.

Ухвалюючи рішення, третейський суд виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу між сторонами були досягнуті усі істотні умови, а тому на підставі ст. 220 ЦК України цей договір може бути визнаний дійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

П.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Наголошуючи на незаконності даної ухвали, скаржник посилається на те, що на час розгляду справи третейським судом не було обмежень щодо певних спорів, зокрема спорів щодо нерухомого майна.

Проте, як було встановлено колегією суддів, при розгляді справи третейський суд насамперед не звернув увагу на положення статті 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, та постанову Пленуму ВСУ щодо того, що договір купівлі-продажу підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. А тому доводи скаржника щодо наявності повноважень третейського суду на розгляд такої справи не можуть бути підставою для визнання рішення третейського суду законним, а ухвали міського суду протиправною, оскільки даний факт не є достатньою підставою для залишення в силі рішення третейського суду і, як встановлено колегією суддів, існують інші підстави, зокрема, зазначена вище, які вказують на незаконність рішення третейського суду.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Так, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 не була стороною ані договору купівлі-продажу від 09 квітня 2008 року (а.с.3 третейської справи), ані третейської угоди від 11 квітня 2008 року (а.с.4 третейської угоди), участі в розгляді третейським судом справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 вона не приймала.

Як вбачається з матеріалів третейської справи, остання містить письмову заяву, яка написана від імені ОСОБА_2, згідно з якою вона дає згоду на продаж будинку з прибудовою, однак, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, ця заява датована 23 квітня 2008 року, тобто днем розгляду третейської справи, і це свідчить про те, що станом на 09 квітня 2008 року, тобто на день підписання простої форми договору купівлі-продажу спірного будинку, передбаченої законом згоди на укладення договору ОСОБА_2 не давала.

У суді першої інстанції ОСОБА_2 заперечувала, що підписувала зазначену заяву.

На час підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_2 своєї, належним чином засвідченої, згоди на продаж нерухомості не давала. Також судом вірно встановлено, що оскаржуваним рішенням третейського суду істотно порушені права ОСОБА_2, як співвласника спірного нерухомого майна, яку позбавили власності, при тому, що спірний будинок є її єдиним місцем проживання.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи належність або неналежність підпису ОСОБА_2 залишилась не встановленою у звязку з тим, що до експертної установи не була надана достатня кількість вільних зразків її підпису.

Зі змісту скарги вбачається, що скаржник зводить її доводи до того, що висновок експерта не спростував той факт, що ОСОБА_2 не підписувала таку згоду, наголошує, що інші докази, які могли б спростувати цей факт, також відсутні.

Проте колегія не приймає до уваги такі доводи, оскільки задовольняючи вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що остання належним чином засвідченої ( нотаріально) згоди на відчуження нерухомості не давала.

При цьому покази свідків ( судді Третейського суду та ОСОБА_5В.), на допиті яких наполягала сторона, не можуть спростовувати цього факту. Відтак суд обгрунтовано відмовив в задоволенні такого клопотання.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Колегією суддів було встановлено, що скаржник «ОТП Факторинг Україна» на час підписання третейської угоди не був її стороною, жодними правами щодо майна, що стало предметом угоди, наділений не був, а тому не може стояти питання про захист таких прав, свобод чи інтересів, оскільки останні порушені не були.

Зазначене підтверджується тим, що права іпотекодержателя Банк набув після рішення третейського суду, тобто на момент ухвалення рішення третейським судом не мав майнових прав на вказану нерухомість.

Щодо посилань скаржника на те, що він не був залучений до участі у справі як третя особа колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з клопотання про залучення у справі третіх осіб, зокрема ПАТ «ОТП Банк» воно було заявлене ОСОБА_3 Останнім, шляхом подання апеляційної скарги, була оскаржена ухвала міського суду від 29.09.2015 року і, за наслідками розгляду якої, апеляційним судом була постановлена ухвала. ОСОБА_3, як особа яка заявляла таке клопотання, у своїй скарзі не оскаржував дії міського суду щодо розгляду цього клопотання. В свою чергу ПАТ «ОТП Банк» не скористалось можливістю, наданою п.4 ст.36 ЦПК України, звернутись з заявою до суду про свою участь у справі як третьої особи.

Банк, як особа яка не приймала участі у справі, в якості доводу посилається на те, що скасовуючи рішення третейського суду, суд вирішив його права, адже після такого рішення ОСОБА_4 подав позовну заяву про визнання договору іпотеки недійсним.

Колегія суддів прийшла до висновку, що питання вказаного клопотання не впливає на прийняте судове рішення, а скарга не містить вагомих посилань в цій частині, які б поставили під сумнів законність оскаржуваної ухвали.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що третейські суди станом на квітень 2008 року мали повноваження на розгляд спорів про визнання дійсним договорів щодо відчуження нерухомого майна укладених між громадянами України колегія суддів не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи, третейський суд не врахував, що договір купівлі-продажу будинку в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» наголошує також на незаконності ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.11.2014 року. Посилається на її необґрунтованість, постановлення з порушенням норм права, вважає її такою, що стала основною передумовою для постановлення оскаржуваної ухвали. Вважає, що суд безпідставно поновив такий строк, за відсутності будь-яких доказів.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, обставини, на які посилався суд при поновленні строку, встановила наступне.

Так, поновлюючи строк оскарження рішення третейського суду ОСОБА_2, суд виходив з того, що вирішення питання власності на нерухоме майно поза участю у спорі власника є грубим порушенням законних прав та інтересів ОСОБА_2 Вона не брала участі у розгляді справи, не була залучена до участі у справі ні в якості співвідповідача, ні в якості третьої особи. При дослідженні матеріалів справи встановлена відсутність доказів, які беззаперечно вказують на отримання ОСОБА_2 копії рішення Третейського суду.

Колегія суддів вважає ухвалу про поновлення строку оскарження рішення Третейського суду такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, є обґрунтованою, законною та справедливою.

Також колегія звертає увагу скаржника на ту обставину, що він не позбавлений можливості звернутись до суду в окремому порядку за захистом своїх прав, якщо вважає, що вони були порушені.

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не містять підстав які вказують на незаконність оскаржуваної ухвали чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, є необґрунтованими, а тому до уваги не беруться.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"відхилити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: