Ухвала суду № 62041774, 17.10.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2009/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2711/16Головуючий у 1-й інстанції Гудков С. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.

суддів: Гальонкіна С.А., Акопян В.І.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Регіонального сервісного центру в Полтавській області про звільнення майна з-під арешту, усунення перешкод у здійсненні права власності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у здійснені права власності на належний йому автомобіль шляхом звільнення його з-під арешту, накладеного у межах кримінального провадження, та скасувати заборону на проведення реєстраційних дій відносно автомобіля.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що 23 травня 2011 року постановою старшого слідчого прокуратури Львівської області накладено обмеження у виді заборони на проведення реєстраційних дій відносно належного позивачу вантажного автомобіля. Про цей факт позивачу стало відомо лише у жовтні 2015 року. Позивач не був і не є учасником кримінального провадження, у межах якого ухвалене рішення про заборону на проведення реєстраційних дій відносно належного йому вантажного автомобіля. Спірний автомобіль не був речовим доказом у цій справі.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 серпня 2016 року закрите провадження у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи клопотання Прокуратури Львівської області, не звернув уваги на суттєву обставину, а саме на те, що рішення про накладення арешту на автомобіль позивача ухвалене у травні 2011 року, тобто до набрання чинності КПК України від 2012 року.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав:

Відповідно до п.4 ч.2 ст.307, п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд вправі скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду у разі виявлення порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 з 25 листопада 2009 року зареєстрований власником вантажного автомобіля Мерседес-Бенц 1520, д.н.з ВІ 7592 ВС.

Постановою старшого слідчого прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року в межах провадження у кримінальній справі №183-0311 накладено заборону на проведення реєстраційних операцій автомобіля Мерседес-Бенц 1520, д.н.з ВІ 7592 ВС.

Належний ОСОБА_3 автомобіль речовим доказом у зазначеній кримінальній справі не визнавався, сам ОСОБА_3 не є учасником цього кримінального провадження.

Ухвалюючи судове рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на розяснення Постанови Пленуму ВССУ №5 від 03 червня 2016 року і зробив висновок про те, що питання стосовно зняття обмежень, накладених на спірний автомобіль, має бути розглянуте в порядку, передбаченому КПК України.

З таким висновком колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першої ст.3 ЦПК України кожній особі гарантоване право звернення до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Компетенція судів загальної юрисдикції з розгляду цивільних справ визначена ст.15 ЦПК України: у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на розяснення, наведені у абзаці третьому пункту першого Постанови Пленуму ВССУ №5 від 03 червня 2016 року, згідно яких за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обовязків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на подальші розяснення (абзац четвертий цього ж пункту) наступного змісту: «При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом».

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року набрав чинності 19 листопада 2012 року.

Процесуальне рішення стосовно автомобіля ОСОБА_3 ухвалене 23 травня 2011 року, тобто за дії Кримінального процесуального кодексу України 1960 року.

Отже, усі питання щодо скасування обмежень на майно, що належить особі, яка не є (не була) учасником кримінального провадження мають бути розглянуті відповідно до положень того закону, який діяв на час ухвалення рішення, яким, на думку особи, порушено (обмежено) її право власності.

Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року не передбачена процедура розгляду судом заяв про звільнення майна з-під арешту, поданих особами, які не є учасниками кримінального провадження та вважають себе власниками арештованого майна.

За таких обставин, суд першої інстанції при вирішенні клопотання Прокуратури Львівської області мав керуватися правовими висновками, наведеними у постанові ВСУ №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, а також розясненнями наданими Пленумом Верховного Суду України у п.4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року № 6 в редакції від 30 червня 1978 року № 5.

Згідно зазначених правових позицій вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

З огляду на наведене, оскаржуване судове рішення слід скасувати, а цивільну справу повернути до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Керуючись ст.303, п.4 ч.2 ст.307, п.4 ч.1 ст.311, ст.315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, задовольнити.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 серпня 2016 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Регіонального сервісного центру в Полтавській області про звільнення майна з-під арешту, усунення перешкод у здійсненні права власності повернути до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для розгляду по суті.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О. А. Лобов

Судді: С.А. Гальонкін

ОСОБА_4

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов