Ухвала суду № 62040701, 10.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/2013/16-ц Головуючий у І інстанції Соловей Г. В.Провадження № 22-ц/780/4897/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 10.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

10 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Білоконь О.В., Голуб С.А.,

за участю секретаря - Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він перебував у трудових відносинах з дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» (далі - ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз Україна») та працював на посаді головного фахівця з юридичних питань. Наказом від 08 квітня 2016 року №19-о/с його було звільнено з роботи 18 квітня 2016 року у звязку з скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки його попереджено про наступне вивільнення без запропонування іншої роботи чи посади. При цьому, відповідачем не прийнято до уваги наявність у нього кваліфікації спеціаліста за спеціальністю «Економіка підприємства» та не запропоновано йому одну з трьох посад в планово-економічному секторі підприємства, які відповідали його освітньо-кваліфікаційному рівню та були вакантні на дату його звільнення. Також зазначав, що відповідачем не враховано, що на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей та дружина, яка знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною, він має загальний трудових стаж на підприємстві більше 13 років та дві вищі освіти, а тому підлягає першочерговому працевлаштування на підприємстві.

З урахуванням наведеного, позивач просив скасувати наказ ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз Україна» №19-о/с від 18 квітня 2016 року; поновити його на посаді головного фахівця з юридичних питань ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз Україна»; стягнути з розрахункових рахунків відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 квітня 2016 року до моменту винесення судового рішення, що на дату подання позову становило 34962 грн. 48 коп.; стягнути з розрахункових рахунків відповідача моральну шкоду у розмірі 30000 грн. та допустити негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2016 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. При апеляційному розгляді справи позивач надав суду заяву, в якій просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 квітня 2016 року по день ухвалення рішення апеляційним судом (10 жовтня 2016 року) у розмірі 231140 грн. 84 коп.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам розяснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що підприємство «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» відповідно до статуту, затвердженого протоколом правління публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 23 лютого 2016 року №19 є дочірнім підприємством НАК «Нафтогаз України» (а.с. 45-58). Згідно з пунктом 1.2 статуту, засновником підприємства є НАК «Нафтогаз України».

По справі встановлено, що наказом ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 11 квітня 2007 року №105-к ОСОБА_2 був прийнятий на посаду головного фахівця юридичного відділу підприємства (а.с.25-28).

Наказом НАК «Нафтогаз України» від 25 лютого 2016 року №61 «Про затвердження організаційної структури ДП «Нафтогазобслуговування» у звязку з виробничою необхідністю відповідно до підпункту 4.8 статуту затверджено нову організаційну структуру ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» (а.с.67).

Згідно з наказом генерального директора ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 29 лютого 2016 року №31 «Про приведення в дію організаційної структури ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», з 29 лютого 2016 року введено в дію нову організаційну структуру ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» (а.с.69).

З вказаним наказом ОСОБА_2 ознайомився 11 березня 2016 року (а.с.69 зворот).

Встановлено, що наказом ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 01 березня 2016 року №32 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», з 04 травня 2016 року введено в дію новий штатний розпис ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», згідно з яким скорочена посада головного фахівця з юридичних питань, яку обіймав ОСОБА_2 Також змінено посади в секторі організації громадського харчування та торгівлі (а.с.71-72).

По справі встановлено, що з вказаним наказом ОСОБА_2 ознайомився 11 березня 2016 року (а.с. 71 зворот).

Доказів про те, що вищевказані накази від 25 лютого 2016 року №61, від 29 лютого 2016 року № 31 та від 01 березня 2016 року №32, визнані незаконними та скасовані, матеріали справи не містять.

Встановлено, що 11 березня 2016 року ОСОБА_2 був попереджений про те, що у звязку зі змінами в організації виробництва і праці відповідно до наказу ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 01 березня 2016 року №32 скорочена посада головного фахівця з юридичних питань, яку він обіймає та він підлягає звільненню із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників через два місяці з моменту ознайомлення з даним попередженням. Одночасно ОСОБА_2 повідомлено, що адміністрація підприємства не має можливості запропонувати йому переведення на іншу роботу чи посаду у звязку з відсутністю на підприємстві роботи, яка б відповідала його професії та спеціальності (а.с.73).

Після ознайомлення з попередженням, 11 березня 2016 року ОСОБА_2 подав письмову заяву генеральному директора ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», в якій просив скасувати попередження про наступне вивільнення від 01 березня 2016 року та видати нове попередження, яким запропонувати йому роботу відповідно спеціальності та/або освітньо-кваліфікаційного рівня, посилаючись на те, що він має переважне право на залишення на роботі. Зокрема, зазначав, що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей та дружину, яка знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною, має безперервний стаж роботи на вказаному підприємстві понад 8 років, за час роботи нагороджений почесною грамотою НАК «Нафтогаз України», має дві вищі освіти та здобув кваліфікацію «Магістр права» та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю «Економіка підприємств» (а.с.73 зворот).

Листом ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 15 березня 2016 року повідомлено позивачу про наявність вакансій у штатному розписі, що буде введений на підприємстві з 04 травня 2016 року, а саме, посада кухонного робітника та посада кухаря у секторі організації харчування та торгівлі та рекомендовано йому у разі згоди на зайняття посади кухаря протягом 5 робочих днів надати до адміністрації підприємства документи, які відповідають кваліфікаційним вимогам для цієї посади та підтверджують його кваліфікаційний рівень. Також позивачу рекомендовано не пізніше 14 травня 2016 року повідомити письмово відповідача про його згоду або відмову на продовження роботи на одній із запропонованих посад (а.с.83).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на час ознайомлення ОСОБА_2 про майбутнє вивільнення, скорочення штатних одиниць в планово-економічному секторі ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» не відбувалося. Працівники, які працювали в даному відділі продовжили працювати і відповідно до чинного законодавства вони мали переважне право на залишені на роботі, а тому позивачу були запропоновані посади, що були вільні в секторі громадського харчування.

Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 етапі 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкової» законодавства.

При цьому, відповідно до положень ч.1. ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

По справі встановлено та не заперечується ОСОБА_2, що він не є членом первинної профспілкової організації підприємства.

Також встановлено, що з наказом ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 01 березня 2016 року №32 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» про зміни в штатному розписі підприємства був ознайомлений голова профкому підприємства ОСОБА_3 (а.с. 71 зворот).

17 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» із заявою про те, що він ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення та у звязку з сімейними обставинами просив надати йому відпустку терміном 14 календарних днів. Також позивач просив скоротити термін його попередження про наступне вивільнення із займаної посади та звільнити його на підставі п.1 ст.40 КЗпП України після закінчення терміну наданої відпустки (а.с. 108).

Наказом ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» від 08 квітня 2016 року№19-о/с ОСОБА_2 був звільнений з роботи з 18 квітня 2016 року у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, з яким він був ознайомлений 18 квітня 2016 року (а.с. 8, 85).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що чинним трудовим законодавством не заборонено звільнення працівника до закінчення строку попередження про наступне вивільнення із займаної посади за угодою сторін. Сторони погодилися з підставою звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України. В суді першої інстанції ОСОБА_2 не заявляв вимог про зміну підстав звільнення із займаної посади на підставі його заяви.

Також судом встановлено та не заперечується ОСОБА_2, що відповідно до ст.116 КЗпП України йому було виплачено вихідну допомогу в розмірі його середньомісячного заробітку згідно зі ст.44 КЗпП України, двох середньомісячних заробітних плат відповідно пункту 5.26 колективного договору на 2014 - 2015 роки, грошову компенсацію за 48 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та видано йому належним чином оформлену трудову книжку.

Установивши вказані обставини, які свідчать про те, що при звільненні ОСОБА_2 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку звільнення позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_2 та поновлення його на роботі.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, є похідними від вимог про поновлення на роботі, у задоволенні яких судом відмовлено, то суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні цих вимог.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що наказ ДП «Нафтогазобслуговування» від 29 лютого 2016 року №31 «Про приведення дію організаційної структури ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» та наказ від 01 березня 2016 року №32 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», видані з порушенням статуту підприємства і розпорядження в.о. голови правління НАК «Нафтогаз України» «Про посилення ролі та відповідальності юридичних служб в структурі НАК «Нафтогаз України» від 01 березня 2008 року № 19-р, є необґрунтованими з таких підстав.

У відповідності до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не заявляв вимоги про визнання незаконними та скасування вказаних вище наказів ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», ці вимоги не були предметом судового розгляду та рішення суду по них не ухвалювалось.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем застосовано процедуру вивільнення скорочених працівників виключно до позивача, а інші працівники підприємства, посади яких скорочуються, не повідомлені про наступне вивільнення, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не впливають на висновки суду про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі. До того ж при апеляційному розгляді справи ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» надало апеляційному суду попередження про наступне вивільнення інших працівників підприємства, посади яких скорочуються (а.с. 212-223).

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 не спростовують.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді