Ухвала суду № 62033865, 12.10.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю., за участю представника позивача адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 до ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО».

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 52000 грн. сплачених по договору.

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь держави судовий збір в розмірі 1102,40 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, вважаючи його незаконним, ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» подало апеляційну скаргу, в якій

_____________

Провадження № 22-ц/787/1274/2016 Головуючий у 1 інстанції : Денисюк М.В. Доповідач : Григоренко М.П.

вказує, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання недійсним договору фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО».

Зазначає, що дійсно, між Сторонами було укладено Договір з відповідними додатками до нього, які є його невід'ємною частиною. Позивач, звертаючи увагу на те, що послуга, яка надається за Договором та обрана Лізінгоодержувачем самостійно і свідомо; він ознайомившись із всіма істотними та іншими умовами Договору, підписавши цей Договір, все ж таки звернувся до Суду за захистом порушених, на його думку, прав споживача, які, до речі, не були порушені, оскільки у Відповідача, як ОСОБА_3, ще не виникло зобов'язання щодо придбання Предмету лізингу, оскільки Позивачем не були в повному обсязі сплачені необхідні лізингові платежі, що зазначені в п.1.7. Договору.

Суд не зажадав від позивача пояснень, з яких підстав позивач вважав, що сплачує за договором фінансового лізингу всю вартість Предмета лізингу, адже в призначенні платежу квитанції №130 від 31.10.2015 року, згідно якої позивач власноруч сплачував кошти, було зазначено: «ОСОБА_4. платіж зг. Дог. Фінанс. лізингу №001146 від 31.10.2015 р., ОСОБА_2, Рокитне. Ювілейна, 14.

Суд зробив висновок, що Договір містить умови, які є несправедливими, не зазначивши які саме умови та в чому полягає їх несправедливість, а також волевиявлення Позивача не було вільним, оскільки умови договору лізингу та зокрема його предмет не відповідали його бажанню, а сам договір не був спрямований на настання реальних наслідків обумовлених ним.

Між сторонами спору було укладено в добровільній формі цивільно- правовий договір, який оформлено в належній формі з погодженням усіх його істотних умов у тому числі щодо прав та відповідальності сторін Договору.

В заочному рішенні суд жодним чином не доводить, що умови договору Фінансового лізингу порушують принцип добросовісності у розумінні п.6 ч. 1 ст.З та ч.З ст.509 ЦК України та того, що умови договору завдають хоч якоїсь шкоди позивачу та не наводиться жодного прикладу нанесення відповідачем такої шкоди.

Позивач на момент ознайомлення з оспорюваним Договором та підписання всіх сторінок Договору, не визначив його несправедливим та неприйнятним для себе. Тим паче, позивач міг скористатись законним правом, яке йому надається ч.2 ст.6 Закону України «Про Фінансовий лізинг», де істотною умовою, окрім перелічених в вищезгаданій статті закону, є будь-яка інша умова, щодо якої за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. ОСОБА_5 заяви про зміну умов Договору, які йому здавались несправедливими, або їх виключення з Договору не подавались.

У Позивача на момент підписання Договору не існувало питань щодо обсягу своїх прав та обов'язків, щодо природи правочину, а відсутність обмежень цивільної дієздатності у позивача підтверджує наявність чіткого волевиявлення на укладення оспорюваного правочину. Позивач на момент підписання Договору не існувало питань щодо обсягу своїх прав та обов'язків, щодо природи правочину, а відсутність обмежень цивільної дієздатності у Позивача підтверджує наявність чіткого волевиявлення на укладення оспорюваного правочину. Позивач мав можливість не підписувати Договір у разі неповного ознайомлення із текстом договору або недостатнього розуміння його змісту.

Судом не досліджено жодного належного доказу, що Позивачу ОСОБА_3 не була надана вся необхідна інформація для укладення Договору.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх вимог.

Із цих підстав просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а також стягнути з ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 1212,65 грн.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В ході апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_2 просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України та ст. ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» та виходив із того, що умови договору фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року є несправедливими, оскільки з них вбачається істотний дисбаланс прав та обовязків сторін цього договору, що не відповідає принципам добросовісності та рівності сторін договору.

Даний висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтується на законі.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків оскаржуваного рішення.

Аналізуючи зміст договору фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року слід дійти висновку, що умови цього договору викладені у такий спосіб, який не дозволяє відразу правильно зрозуміти та усвідомити всі правові наслідки, які випливають із цього договору, не тільки для пересічного громадянина, яким є позивач у даній справі, але і для фахівця в галузі права.

Умови договору фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року, який був укладений із між сторонами у даній справі, дійсно є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку односторонню відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і при розірванні договору за його ініціативою, а відповідальність та обовязки лізингодавця зведені до мінімуму.

Умовами п.1.4 Договору передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектації, справності предмету лізингу, усунення несправності протягом гарантійного строку, а відповідає за це продавець товару, але це суперечить положенням ст. 808 ЦК України, за змістом якої , якщо вибір продавця ( постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність.

В даному випадку вибір продавця мав відбутись лише відповідачем, а тому останній також мав би нести відповідальність перед позивачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектації, справності предмету лізингу, усунення несправності протягом гарантійного строку.

Всупереч положенням п.п.1.4 ч. 2 ст. 10 Закону України « Про фінансовий лізинг», в договорі не передбачено обовязок лізингодавця надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, який би відповідав його призначенню, а також не передбачена будь-яка відповідальність ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» у такому випадку.

В той же час, пунктами 10.8,10.11 Договору передбачена пряма заборона лізингоодержувачу вимагати відшкодування або зменшення суми платежів у будь-яких випадках, якщо останній не зможе використовувати предмет лізингу за призначенням, що суперечить положенням ст. 768 ЦК України та ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Визначаючи вартість предмету лізингу в іноземній валюті та покладаючи виключно на лізиноодержувача всі ризики по зміні вартості предмету лізингу, даний договір не передбачає можливість останньому розірвати цей договір у разі незгоди із збільшенням вартості предмету лізингу.

В той же час, за цим договором передбачено право лізингодавця в любий час розірвати цей договір із позивачем, без завчасного повідомлення про це останнього (п. 3.2.6).

При цьому, передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу адміністративний платіж в разі розірвання договору з ініціативи останнього або, чи штраф , в розмірі 40% Авансового платежу, розмір яких в обох випадках є значним та не є виправданим відносно тих зусиль та витрат, які відповідач мав понести у звязку із виконанням договору фінансового лізингу.

Саме ці умови договору фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року позивач вважав несправедливими, а тому, на переконання колегії суддів, у суду першої інстанції були всі законні підстави для визнання цього договору недійсним.

Та обставина, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні докладно не навів мотивів щодо несправедливості умов договору фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року, як це було зроблено позивачем у своїй позовній заяві, на розсуд колегії суддів, ще не є достатньою підставою для скасування законного по суті судового рішення, при тому, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач будь-яких заперечень проти заявленого позову взагалі не подав, в звязку із чим у справі і було ухвалено заочне рішення.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення та подаючи апеляційну скаргу, відповідач взагалі не надав будь-які докази, які мають обовязково подаватись при розгляді даної категорії справи, щодо наявності у нього відповідної ліцензії на здійснення господарської діяльності по наданню населенню фінансових послуг, тим більше з використанням іноземної валюти.

Згідно з пунктом 1.5 Ліцензійних умов, затверджених 09 жовтня 2012 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг відповідно до цих Ліцензійних умов, про що прямо зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року по справі № 6 - 2629 цс 15, яка переглядалась Верховним Судом України в аналогічній цивільній справі.

По даній цивільній справі встановлено, що договір між позивачем та відповідачем були укладені вже після того, коли закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року ( справа № 6-2766 цс15) зазначено, що відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України , прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

З огляду на те, що договір фінансового лізингу № 001146 від 31 жовтня 2015 року стосується придбання транспортного засобу, який нотаріально не посвідчений, тому він є нікчемним, а тому, на переконання колегії суддів, цей договір взагалі не може породжувати будь-які права та обовязки для сторін у даній цивільній справі, окрім тих, що визначені у статті 216 ЦК України.

За таких обставин, заочне рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2016 року підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити.

Заочне рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

ОСОБА_2 та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : Н.М. Ковальчук

ОСОБА_4