Постанова № 62032009, 10.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7961/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Шапрана В.В.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Іванченко І.М.;

відповідача: Харина Т.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.07.2016р.

у справі №910/7961/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон"

про стягнення 22 998,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торговий Дім Поляков" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон" (далі - відповідач) 23 071,00 грн. заборгованості за договором поставки №33/04-15 від 08.04.2015р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач зменшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 22 998,28 грн., у зв'язку із поверненням відповідачем частини товару (том справи - 1, аркуші справи - 143-144).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог, просив суд в позові відмовити повністю. Зокрема, відповідач зазначав про те, що внаслідок поставки позивачем товару не в повному обсязі, а також за ціною, яка не є найнижчою, що є умовою укладеного між сторонами договору, позивачу були нараховані штрафні санкції на підставі п.п.4.2, 5.2 договору поставки № 33/04-15 від 08.04.2015р., у зв'язку з чим кошти, які підлягали оплаті за поставлений товар, були зараховані в рахунок погашення цих штрафних санкцій, а тому заборгованість у відповідача відсутня.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі №910/7961/16 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 22 998,28 грн. та судовий збір у сумі 1 378,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі №910/7961/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також судом було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- за умовами укладеного договору на постачальника покладений обов'язок здійснити поставку саме в тій кількості, що передбачена в Остаточному замовленні;

- відповідно до п.п.3.2, 5.2 договору поставка товару має відбуватися у чіткій відповідності до Остаточного замовлення, а у випадку порушення постачальником умови щодо поставки товару в кількості, що була вказана в Остаточному замовленні, останній зобов'язується сплатити штраф в розмірі 50 грн. за кожну одиницю недопоставленого товару;

- позивачем було порушено обов'язок щодо поставки товару в повному обсязі згідно з такими Остаточними замовленнями, що підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних, по яких товар передавався покупцю;

- складання Акту про виявлення браку/псування/недостачі, згідно з п.3.11 Договору, не є обов'язковою умовою для застосування штрафних санкцій до позивача і не може бути підставою визнання недоведеності факту поставку товарів за Договором у неналежній кількості;

- відповідач надавав суду копії звітів про порушення позивачем умов найнижчої ціни товару. Дані документи містять зведену інформацію, отриману за результатами звернень покупців з повідомленнями про сайти, де були товари з меншою ціною, а також сумою штрафу, який застосовується до постачальника за порушення умов щодо поставки товарів з найнижчою ціною. Нарахування бонусів покупцям відповідача, що звернулися з відповідними зверненнями, відбувалося у тому ж розмірі, що і розмір застосованих до постачальника штрафних санкцій. Питання про підтвердження відповідачем збитків, завданих йому внаслідок звернень споживачів в рамках проекту «Контроль кращої ціни», про що суд вказав в своєму рішенні, в судовому засіданні не піднімалося, тому інформація про нарахування покупцям бонусів не надавалася.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2016р., апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Шапрана В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.09.2016р.

31.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 01.09.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням додаткових пояснень до неї, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі №910/7961/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 01.09.2016р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято до повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 01.09.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 19.09.2016р.

15.09.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 19.09.2016р. представники сторін підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні.

В судовому засіданні 19.09.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 10.10.2016р.

В судовому засіданні 10.10.2016р. представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що постійним представником у даній справі є інша особа, яка ознайомлена з матеріалами справи та суттю спору.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, зазначаючи про його необґрунтованість.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні усного клопотання представника відповідача, оскільки останній є повноважним представником відповідача, а тому може представляти інтереси останнього. Окрім того, в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, представником відповідача не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути розглянута у даному судовому засіданні за наявними у ній матеріалами. Повноважні представники сторін у попередньому судовому засіданні надали свої пояснення по суті спору. До того ж, на запитання головуючого судді представник відповідача зазначив про відсутність додаткових пояснень та доказів, окрім тих, які вже були надані.

В судовому засіданні 10.10.2016р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 10.10.2016р. представник позивача також підтримав пояснення, які ним надавалися раніше, з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

В судовому засіданні 10.10.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.04.2015 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №33/04-15 (далі - Договір поставки) (том справи - 1, аркуші справи - 5-9).

За умовами Договору поставки (п.п.1.1, 1.2) постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність) товар, обраний (замовлений) покупцем, відповідно до остаточного замовлення, а покупець зобов'язується приймати такий товар і оплачувати його вартість. Кількість, асортимент, ціна й інші показники й характеристики товару, що може бути замовлений покупцем в постачальника, вказуються в списку, визначаються в остаточному замовленні й відображаються в накладних, за якими здійснюється передача окремих партій товару від постачальника покупцю.

В розділі 3 Договору поставки сторонами погоджено порядок поставки товару, згідно з п.п.3.1, 3.2, 3.14 якого постачальник здійснює поставку товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання остаточного замовлення, на умовах DAP - склад за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 201-203, корп. 1 АТГ літ. "У", відповідно до міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), якщо інше не буде зазначено в додатках до договору. Постачальник зобов'язаний здійснювати поставку вказаної у відповідному остаточному замовленні кількості товару виключно однією партією. Перехід права власності на товар до покупця здійснюється після підписання сторонами документу, що посвідчує прийом-передачу такого товару.

Ціна товару визначається окремо по кожній партії, зазначається в списку та відображається у супровідних накладних на товар. Строк оплати за товар визначається у комерційних умовах (пп.4.1,.4.5 Договору поставки).

В Додатку № 2 до Договору поставки викладено «комерційні умови», згідно з яким покупець здійснює оплату за товар не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання товару, за умови поставки товару постачальником у строк, що не перевищує 30 бізнес-годин з моменту отримання остаточного замовлення та не пізніше 25 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника, за умови поставки товару постачальником у строк від 31 до 120 бізнес-годин з моменту отримання остаточного замовлення.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами умов договору визначена в розділі 5 Договору поставки, згідно з п.п.5.2, 5.3 якого у разі порушення постачальником зобов'язань щодо своєчасної поставки товару в повному обсязі, визначеному остаточним замовленням (порушення умов щодо резерву товару), постачальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 50 грн. за кожну одиницю недопоставленого товару. Покупець у разі порушення постачальником умов даного договору, має право самостійно застосувати до постачальника санкції у вигляді штрафу, зазначеного у п. 5.2 договору, в порядку, встановленому у п. 4.6 договору.

В п.8.1 Договору поставки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками і діє до 31.12.2015р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору поставки він поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 44 828,87 грн., про що було складено та підписано сторонами видаткові накладні. Проте, відповідач лише частково оплатив отриманий він позивача товар, перерахувавши йому (з урахуванням повернутого товару) 21 830,59 грн.

На час вирішення справи місцевим господарським судом заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки становила 22 998,28 грн.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, визнавши їх документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 44 828,87 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні №АКФ-007674 від 16.01.2016р., №АКФ-008803 від 19.01.2016р., №АКФ-011751 від 23.01.2016р., №АКФ-015336 від 29.01.2016р., №АКФ-021935 від 09.02.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 19-22).

Відповідач частково повернув позивачу поставлений товар, про що було складено видаткові накладні про повернення товару (том справи - 1, аркуші справи - 155-173).

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач перерахував позивачу в оплату за поставлений товар (з урахуванням повернутого товару) 21 830,59 грн., про що, зокрема, свідчить банківська виписка з рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 122-123).

Залишок несплачених відповідачу коштів в оплату вартості товару становить 22 998,28 грн.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що в даному випадку відсутнє прострочення відповідача, оскільки саме позивач при поставці товару порушив свої зобов'язання щодо здійснення своєчасної поставки товару в повному обсязі. За вказане порушення умов Договору поставки відповідач нарахував позивачу штрафні санкції відповідно до п.5.2 Договору поставки. З цього приводу судом було встановлено наступне.

В ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.п.5.2, 5.3 Договору поставки у разі порушення постачальником зобов'язань щодо своєчасної поставки товару в повному обсязі, визначеному остаточним замовленням (порушення умов щодо резерву товару), постачальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 50 грн. за кожну одиницю недопоставленого товару. Покупець у разі порушення постачальником умов даного договору, має право самостійно застосувати до постачальника санкції у вигляді штрафу, зазначеного у п. 5.2 договору, в порядку, встановленому у п.4.6 договору.

Водночас, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в п.п.3.11, 3.12 Договору поставки вказано про те, що у разі, якщо покупець протягом 3 календарних днів від дня приймання товару відповідно до п.п.3.8-3.10 договору, виявить його невідповідність (кількість, асортимент, якість, тощо) даним, зазначеним в остаточному замовленні та товаро-супровідних документах, покупець самостійно складає акт про виявлення браку/псування/недостачі та повідомляє про це постачальника шляхом направлення відповідного повідомлення та акту про виявлення браку/псування/недостачі електронною поштою та наступним (протягом 3 робочих днів) направленням оригіналу такого акту на адресу постачальника, вказану в цьому договорі. Постачальник зобов'язаний підписати наданий йому акт та повернути один екземпляр покупцю протягом 3 робочих днів з моменту отримання такого акту. Акт про виявлення браку/псування/недостачі, складений у відповідності до п. 3.11 договору, є підставою для коригування інформації щодо доставленого покупцю товару та податкової накладної постачальника.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В матеріалах справи відсутні акти про виявлення недостачі товару, обов'язок складання яких покладений на відповідача. При цьому, відповідач у своїх поясненнях зазначав про те, що вищезгадані акти ним не складались.

Тобто, в даному випадку відповідач здійснив нарахування штрафних санкцій позивачу без дотримання порядку, визначеного за погодженням сторін у Договорі поставки.

Відповідач в апеляційній скарзі також зазначав про те, що позивач поставив товар не у повному обсязі, тобто у меншій кількості, ані ж було вказано в остаточних замовленнях відповідача.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В п.п.3.6, 3.7 Договору поставки передбачено, що у разі відсутності акту про виявлення браку/псування/недостачі, складеного у відповідно до п. 3.11 даного договору, підписані покупцем супровідні накладні на товар, є належними доказами приймання товару. Приймання-передача товару за якістю та кількістю здійснюється відповідно до умов договору та, зокрема, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Державного арбітража при Раді Міністрів Союзу РСР від 15.06.1965р. № П-6 (далі - Інструкція).

В п.п.16, 17, 25 названої Інструкції вказано про те, що у разі, якщо при прийманні продукції буде виявлена недостача товару, то одержувач зобов'язаний припинити подальше приймання, забезпечити зберігання продукції, а також вжити заходи щодо запобігання її змішування з іншою однорідною продукцією. Про виявлену недостачу продукції складається акт за підписами осіб, які здійснювали приймання продукції. Одночасно з припиненням приймання товару одержувач зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акту, представника відправника. Якщо при прийманні продукції за участю представника, вказаного в пункті 17 або пункті 18 цій Інструкції, буде виявлена недостача продукції проти даних, вказаних у транспортних і супровідних документах (рахунку-фактурі, специфікації, описі, в пакувальних ярликах та ін.), то результати приймання продукції по кількості оформляються актом. Акт має бути складений того ж дня, коли недостача виявлена.

Як вбачається з матеріалів справи, жодні з наданих суду видаткових накладних (ані на поставку товару, ані на повернення товару) не містять посилання на замовлення відповідача, вони містять лише вказівку про реквізити договору, що слугував підставою для поставки товару. Тобто, в даному випадку неможливо ідентифікувати, на підставі якого саме замовлення була здійснена поставка товару за Договором поставки. Водночас, під час прийняття товару відповідачем не було здійснено жодних відміток на видаткових накладних щодо неповної поставки із зазначенням конкретного не в повному обсязі виконаного остаточного замовлення. Актів недостачі також складено не було. Надані до матеріалів справи остаточні замовлення не містять ані підписів сторін, ані їх печаток, у зв'язку з чим неможна дійти беззаперечного висновку щодо погодження цих замовлень між сторонами. До того ж, на замовленнях вказаний інший номер договору, аніж той, що укладений між сторонами, тобто вказано «договір №1504511», тоді як між сторонами укладено договір поставки №33/04-15.

З наведеного випливає, що прийняття товару було здійснено відповідачем без дотримання вимог Інструкції, оскільки відповідач не призупинив приймання продукції, не склав акт, в якому б було вказано кількість оглянутої продукції, а також не направив позивачу повідомлення про виклик його представника для участі в прийманні поставленої ним продукції та підписання двостороннього акту.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на повідомлення, направлені електронною поштою позивачу. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вказані повідомлення не відповідають умовам Договору поставки щодо порядку оформлення неналежної поставки.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини спростовують доводи відповідача про поставку позивачем товару у неналежній кількості.

Відносно доводів відповідача про нарахування штрафних санкцій на підставі п.4.2 Договору поставки у розмірі 7 683,00 грн., внаслідок недотримання умов Договору поставки щодо забезпечення найнижчої ціни на товар, судом було з'ясовано наступне.

Дійсно, в п.4.2 Договору поставки позивач, як постачальник, гарантує, що ціна, за якою товар пропонується споживачам є найнижчою, в порівнянні з цінами на аналогічний товар в магазинах роздрібної торгівлі, Інтернет-магазинів та будь-яких інших дистиб'юторів на території України.

При цьому, відповідно до п.5.7 Договору поставки постачальник зобов'язується відшкодувати покупцеві збитки (в тому числі, але не виключно застосовані до нього штрафні санкції), понесені ним у зв'язку з відсутністю інформації щодо товару, передбаченої законодавством України та п.1.4 даного договору.

Тобто, передумовою для застосування вищевказаної відповідальності позивача є навність доказів, які б свідчили про завдання відповідачу збитків внаслідок того, що ціна поставленого позивачем товару не була найнижчою.

Відповідач посилався на звернення споживачів про наявність нижчої ціни, але відповідні звернення не є належними доказами у розумінні ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України. Доказів, які б підтверджували факт понесення збитків відповідачем ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що при поставці позивачем товару відповідачу ціна, яка була визначена позивачем на цей товар, була найнижчою, як це і передбачено сторонами у Договорі поставки. Однак, зважаючи на те, що продаж такого товару здійснювався позивачем за допомогою Інтернет-магазину протягом тривалого часу, така ціна могла змінюватись, що не свідчить про порушення позивачем укладеного з відповідачем договору, а тому нарахування штрафних санкцій відповідачем на підставі п. 4.2 Договору поставки є безпідставним.

Оскільки доказів оплати в повному обсязі вартості поставленого позивачем товару відповідач не надав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 22 998,28 грн. боргу.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі №910/7961/16 - без змін.

2. Матеріали справи №910/7961/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

В.В. Шапран