Постанова № 62031560, 12.10.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р.Справа №914/1787/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді:Якімець Г.Г.,

суддів:Бойко С.М.,Скрипчук О.С.,

при секретарі судового засідання Федорів Н.В.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача (скаржника) ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія», вих.№03.12-563 від 12 серпня 2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року (підписане 04.08.2016 року), суддя Юркевич М.В.

у справі №914/1787/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Бугаївка Рівненської області

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія», м. Львів

про стягнення 81174,80 грн. заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

в с т а н о в и в :

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (б/н від 19.07.2016 року) Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» 4443,11 грн. 3% річних, 62202,50 грн. інфляційних втрат та 14528,84 грн. пені, нарахованих у звязку з порушенням обовязку щодо оплати поставленого товару за договором поставки №16 від 25.12.2013 року (арк. арк. справи 77-78).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16 позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення на користь останньої з ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» 4443,11 грн. 3% річних, 62202,50 грн. інфляційних втрат та 14528,84 грн. пені. Крім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1217,61 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.08.2016 року у справі №914/1787/16, керуючись ст.89 ГПК України, виправлено описку, допущену у п.2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року щодо розміру присудженого до стягнення судового збору, а саме: замість 1217,61 грн. виправлено на 1378 грн.

Суд у рішенні, посилаючись на положення ч.2 ст.625 ЦК України а також п.6.2 укладеного між сторонами договору поставки, перевіривши розрахунки позивача, дійшов висновку про підставність та обґрунтованість вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, у звязку з простроченням відповідачем оплати поставленого йому товару за договором поставки №16 від 25 грудня 2013 року. Поряд з цим, суд зазначив, що відповідач, подаючи свій контррозрахунок заборгованості, що є предметом даного спору, помилково не врахував період заборгованості з 24.10.2012 року до початку 2015 року. Також суд у рішенні вказує, що нарахування за позовними вимогами здійснено позивачем як з розрахунку суми боргу, що існувала у період з 24.10.2014 року по 24.04.2015 року в сумі 149454,66 грн., так і щодо поточної заборгованості, яка виникла у відповідача при здійсненні господарських операцій починаючи з 24.12.2014 року по 26.05.2015 року. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що судом помилково не взято до уваги, затверджену ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.05.2015 року у справі №914/4238/14, мирову угоду від 08.05.2015 року, якою врегульовано порядок та строки сплати відповідачем заборгованості в розмірі 149454,66 грн., яка останнім сплачена у вказаний в мировій угоді термін, а саме: до 25 червня 2015 року. Крім того, зазначає, що в період з 24.12.2014 року по 26.05.2015 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 255704,26 грн., а не 405161,92 грн., як зазначено у оскаржуваному рішенні. Одночасно заперечує здійснений позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, який суд визнав правильним, не взявши до уваги контррозрахунок відповідача, долучений до відзиву на позовну заяву, поданого до суду першої інстанції.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Одночасно подав суду пояснення до апеляційної скарги (вих.№03.12-611 від 09.09.2016 року), до яких долучив свій контррозрахунок заборгованості, що є предметом даного спору, відповідно до якого розмір 3% річних становить 2249,95 грн., інфляційних втрат 11297,96 грн. та пеня 12504,31 грн. При цьому, апелянт не погоджується зокрема з нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість в розмірі 149454,66 грн., оскільки вважає, що сплата останньої врегульована умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 20.05.2015 року у справі №914/4238/14.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 30.08.2016 року).

Крім того, представник позивача подав до суду заяви про уточнення та зменшення позовних вимог (б/н від 03 жовтня 2016 року та б/н від 10.10.2016 року). З приводу поданих заяв, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п.3.10 (абз.1) постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року розяснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК (абз.1 п.3.12 вказаної вище Постанови).

Разом з тим, абзацом 8 вказаного вище пункту постанови Пленуму передбачено, що приписи частини четвертої статті 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Передбачені нею права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Якщо розгляд справи здійснюється спочатку, то позивач також вправі змінити підставу або предмет позову до початку повторного розгляду справи по суті.

З огляду на все наведене вище, колегія суддів відхилила заяви позивача про уточнення та зменшення позовних вимог (б/н від 03 жовтня 2016 року та б/н від 10 жовтня 2016 року), які подані позивачем до суду апеляційної інстанції та розглянула справу в межах позовних вимог ФОП ОСОБА_4 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (б/н від 19.07.2016 року), поданої до суду першої інстанції.

Суд, заслухавши пояснення представників обох сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2013 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (в тексті договору постачальник) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (в тексті договору покупець) укладено договір поставки №16, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 постачальник зобовязався поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець приймати і оплачувати товар на умовах даного договору.

Згідно з п.1.2 Договору предметом поставки є наступний товар: тара-пакети для зберігання підвісних скляних ізоляторів з обрізних пиломатеріалів хвойних та листяних порід.

Загальна сума договору встановлена за домовленістю сторін та складає 700 000 грн. без ПДВ (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору сума вартості кожної окремої партії тара-пакетів (в т.ч. ціна за кожну одиницю товару) зазначається сторонами у специфікації на таку партію товару; ціна за 1 м куб. тарної планки 1280 грн. без ПДВ.

У п.4.4 Договору сторони погодили, що покупець зобовязується оплатити поставлену партію товару на протязі 10 банківських днів з моменту прийняття товару покупцем.

У відповідності до п.6.2 Договору у випадку порушення строку оплати, покупець зобовязується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п.9.2 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року.

Договір поставки №16 від 25.12.2013 року підписаний уповноваженими представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб сторін договору.

З матеріалів справи вбачається, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 вже зверталась до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» про стягнення заборгованості станом на 24 жовтня 2014 року в розмірі 193 038,56 грн. за договорами поставки №16 від 01.03.2012 року та №16 від 25.12.2013 року (справа №914/4238/14).

В ході розгляду вказаної справи відповідач 24 квітня 2015 року добровільно сплатив 149 454,66 грн. основного боргу, який існував станом на 24 жовтня 2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №12737 від 24.04.2015 року.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 травня 2015 року у справі №914/4238/14 затверджено частково мирову угоду, укладену між сторонами 08 травня 2015 року, відповідно до умов якої (п.2) ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» визнало зобов'язання, що виникли із згаданих вище договорів поставки та частково виконало їх, сплативши на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 149 454,66 грн. Отже на момент укладення цієї мирової угоди сума визнаної ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» заборгованості перед Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за зазначеним боргом становить: 16 884,56 грн. збитків від інфляції, пені 18 428,32 грн., 2 825,99 грн. 3% річних та 3 860,77 грн. витрат по сплаті судового збору при розгляді справи.

Відповідно до п.3 мирової угоди ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» зобов'язалось належним чином оплатити суму боргу в розмірі: 16 884,56 грн. збитків від інфляції, пені 18 428,32 грн., 2 825,99 грн. 3% річних та 3 860,77 грн. витрат по сплаті судового збору при розгляді справи, шляхом перерахування коштів на р/р позивача у ВАТ «Ощадбанк» м. Рівне МФО 333368 до 25 червня 2015 року.

Вказана заборгованість в повному обсязі сплачена відповідачем на рахунок позивача 25 червня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням №13477 від 25.06.2015 року.

Предметом розгляду у справі №914/4238/14 було стягнення заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем за договорами поставки №16 від 01.03.2012 року та №16 від 25.12.2013 року, станом на 24 жовтня 2014 року.

В подальшому у період з 24 грудня 2014 року по 26 травня 2015 року позивач, на виконання умов договору поставки №16 від 25 грудня 2013 року, поставив відповідачу товар на загальну суму 255 704,26 грн., що підтверджується накладними, копії яких долучено до матеріалів справи, а саме: №66 від 24.12.2014 року на суму 14 055,30 грн., №70 від 31.12.2014 року на суму 13 456,60 грн., №1 від 09.01.2015 року на суму 12 461,40 грн., №2 від 17.01.2015 року на суму 16 518,60 грн., №3 від 26.01.2015 року на суму 15 617 грн., №15 від 17.03.2015 року на суму 21 600 грн., №18 від 24.03.2015 року на суму 11 214 грн., №20 від 04.04.2015 року на суму 25 600 грн., №22 від 15.04.2015 року на суму 12 000,66 грн. №24 від 21.04.2015 року на суму 22 821 грн., №26 від 29.04.2015 року на суму 27 803,40 грн., №28 від 11.05.2015 року на суму 21 825 грн., №29 від 19.05.2015 року на суму 24 052,50 грн. та №31 від 26.05.2015 року на суму 16 678,80 грн.

Проте, відповідач вказані поставки товару частково оплачував з порушенням строку, передбаченого в п.4.4 договору поставки №16 від 25 грудня 2013 року та не в повному обсязі (оплачено 191 287,76 грн.), у звязку з чим, станом на 26 травня 2015 року, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 64 416,50 грн.

Враховуючи наведене вище, в липні 2016 року ФОП ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» про стягнення 64 416,50 грн. заборгованості за договором поставки №16 від 25 грудня 2013 року, а також 4443,11 грн. 3% річних, 62202,50 грн. інфляційних втрат та 14528,84 грн. пені, нарахованих за порушення строків оплати поставленого товару, в тому числі і за прострочення (а саме: за період з 24 жовтня 2014 року по 24 квітня 2015 року) сплати заборгованості в розмірі 149 454,66 грн., стягнення якої було предметом розгляду у справі №914/4238/14, та яка сплачена відповідачем лише 24 квітня 2015 року.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач сплатив суму основного боргу за договором поставки №16 від 25 грудня 2013 року в розмірі 64 416,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1138416582 від 18 липня 2016 року на вказану суму, у звязку з чим, позивач подав до місцевого суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом.

Таким чином, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (б/н від 19.07.2016 року) ФОП ОСОБА_4 просила суд стягнути на її користь з ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» 4443,11 грн. 3% річних, 62202,50 грн. інфляційних втрат та 14528,84 грн. пені, нарахованих у звязку з порушенням строку оплати поставленого товару.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з порушенням відповідачем терміну виконання зобовязання щодо оплати заборгованості в розмірі 149454,66 грн. (а саме: за період з 24.10.2014 року по 24.04.2015 року), що була предметом розгляду у справі Господарського суду Львівської області №914/4238/14, а також поточної заборгованості з 24.12.2014 року по 26.05.2015 року позивач, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу 4443,11 грн. 3% річних та 62202,50 грн. інфляційних втрат.

У п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розяснено, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

У вказаному листі розяснено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то нарахування починається з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що сума останніх, заявлена до стягнення у позовній заяві є меншою ніж сума здійсненого судом перерахунку, однак, зважаючи на неможливість суду виходу за межі позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми 3% річних та інфляційних втрат, що визначені останнім при поданні позову (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог), а саме: 4443,11 грн. 3% річних та 62202,50 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підставною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо тверджень скаржника про неправомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості в розмірі 149454,66 грн., колегія суддів зазначає наступне:

Стягнення вказаної суми заборгованості було предметом розгляду Господарським судом Львівської області у справі №914/4238/14 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія».

Заборгованість в розмірі 149454,66 грн. виникла у відповідача перед позивачем станом на 24 жовтня 2014 року за договорами поставки №16 від 01.03.2012 року та №16 від 25.12.2013 року (у тексті мирової угоди та ухвали суду, якою затверджено мирову угоду, помилково зазначено 23.12.2013 року, що підтверджено обома сторонами в судовому засіданні).

Як зазначено вище, відповідач сплатив вказану заборгованість лише 24 квітня 2015 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, копія якого знаходиться у матеріалах справи та не заперечується представниками обох сторін.

Однак, апелянт, заперечуючи нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 24.10.2014 року по 24.04.2015 року на вказану заборгованість, посилається на п.7 мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 травня 2015 року у справі №914/4238/14, за умовами якого ФОП ОСОБА_4 підтвердила, що з моменту підписання мирової угоди не буде мати будь-яких майнових претензій до ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» з питань заборгованості, погашення якої є предметом мирової угоди.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що предметом мирової угоди, у відповідності до її п.1, є погашення відповідачем заборгованості перед позивачем в розмірі 16884,56 грн. збитків від інфляції, 18428,32 грн. пені, 2825,99 грн. 3% річних та 3860,77 грн. витрат по сплаті судового збору, стягнення яких було предметом розгляду у справі №914/4238/14.

Слід зазначити, що погашення заборгованості в розмірі 149454,66 грн. не була предметом мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 травня 2015 року у справі №914/4238/14, а у п.2 мирової угоди лише вказано, що ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» визнало зобов'язання, що виникли із згаданих вище договорів поставки та частково виконало їх, сплативши на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 149 454,66 грн. Отже на момент укладення цієї мирової угоди сума визнаної ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» заборгованості перед Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за зазначеним боргом становить: 16 884,56 грн. збитків від інфляції, пені 18 428,32 грн., 2 825,99 грн. 3% річних та 3 860,77 грн. витрат по сплаті судового збору при розгляді справи.

У п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата відповідачем заборгованості в розмірі 149454,66 грн. (що існувала станом на 24 жовтня 2014 року) лише 24 квітня 2015 року та зазначення сторонами про таку сплату у тексті мирової угоди, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, оскільки, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, колегія судді враховує, той факт, що така заборгованість погашена відповідачем ще до укладення між сторонами мирової угоди.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованими заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані в тому числі і на заборгованість в розмірі 149 454,66 грн. за період з 24 жовтня 2014 року по 24 квітня 2015 року.

Поряд з тим, згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Так, у п.6.2 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати, покупець зобовязується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок пені, встановила, що заявлений до стягнення розмір пені (14528,84 грн.) є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, колегія суддів вважає невірним контррозрахунок відповідача, в якому останній застосував до вимоги позивача про стягнення пені позовну давність в один рік, оскільки відповідач не подавав відповідної заяви про сплив позовної давності у цій частині ні до суду першої інстанції, ні в апеляційний господарський суд.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем протилежного не доведено.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 4443,11 грн. 3% річних, 62202,50 грн. інфляційних втрат та 14528,84 грн. пені у звязку з неналежним виконанням свого обовязку щодо оплати поставленого товару в строки, передбачені договором поставки №16 від 25 грудня 2013 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16, скаржник сплатив судовий збір в розмірі 1339,37 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9000512793 від 11.08.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Поряд з тим, відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2016 року становить 1378 грн.

З огляду на наведене, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16 (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог б/н від 19.07.2016 року), скаржник повинен сплатити судовий збір в розмірі 1515,80 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з скаржника ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» в доход Державного бюджету України 176,43 грн. судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16.

Поряд з тим, у звязку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, судовий збір в розмірі 1339,37 грн. залишається за скаржником.

Керуючись ст.ст.49, 101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року по справі №914/1787/16 (з урахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 08.08.2016 року про виправлення описки) залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (79000, м. Львів, вул. О. Новаківського, 14, код ЄДРПОУ 30823262) в доход Державного бюджету України 176,43 грн. судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №914/1787/16 повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий-суддяЯкімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_5